Блог | Я перейшла межу
Колись давно, років шість-сім тому, я влаштувала скандал водію маршрутки Одеса-Київ, який включив в салоні фільм "Груз 200". Я не могла перенести насилля в фільмі, мене почало фізично нудити.
Я взагалі завжди важко переносила сцени з насиллям. Завжди заплющувала очі і затуляла вуха в кінотеатрах, а коли з чоловіком дивились "Ігру престолів", виходила з кімнати.
Правда, четвертий сезон "Ігри престолів", який я дивилася уже після Майдану і анексії Криму, мені просто став нецікавим.
Одного разу я побачила на дорозі розчавлену голову збитого пішохода. Кілька ночей я не могла заснути.
Сьогодні я подивилася відео з Аллепо, де за участю росіян розстріляли цивільних осіб.
Я не скривилася, не смикнулася, не відвернулася, не кліпнула.
Дивилася холоднокровно просто в очі безумству на екрані.
Читайте: Трагедія в Алеппо: що ховається за цифрами
Я не перегортаю фото з убитими дітьми в Сирії. Я їх дивлюся. З холодним жахом в серці, але дивлюся.
Не знаю, як ви, а я свою межу перейшла. За останні три роки я бачила кров, відчувала справжній страх і входила в ступор. Не так, звісно, як ті, хто в бою, але мені було достатньо.
Цей пост, напевно, не прочитають автори технологій страху в інтернеті. Але більшість з нас уже не боїться. Ми виробили імунітет. Наша свідомість перестала заперечувати. Ми прийняли те, що ви на це здатні. Що дна нема. Що відтяті полоненим руки - це для вас норма. Що розстріляні в режимі онлайн діти - це ще не кінець. Що ви й надалі будете занурювати світ у насилля.
Я розумію, що вони хочуть, щоб і для нас звірства стали нормою. Щоб ми вбивали на камеру у відповідь. Як турок посла.
І мені тут дуже хотілось би написати, що українці на це не здатні. Що у нас є внутрішній запобіжник від насилля, який спрацює в потрібний момент. Але його нема. Ціна життя щодня все більше затирається війною і хаосом. Шок від вбивства триває не більше двох днів. Ми балансуємо на межі, де кожен маленький поштовх може запустити лавину насилля.
Бережіть себе і своїх рідних. І через це ми пройдемо.
