Ложка дьогтю на скрижалі Майдану. Щоб краще крутилося

Мовчання у цій ситуації – це злочин проти щирих і довірливих співвітчизників. Терпець увірвався, коли довідався, що "головнокомандувач" "Правого сектору" готовий взяти на себе відповідальність за долю революції. Тож почну з "головнокомандувача".

Будь-хто може переглянути "протистояння" на Грушевського і пересвідчитися, що організованого спротиву атакам міліції не було. У "головнокомандувача" нема ні декількох бійців, щоб перекрити щілину між згорілими автобусами на вулиці Грушевського, ні клепки в голові, щоб її заварити залізяччям. Про складнішу ділянку з боку стадіону мовчу. Відтак міліція без особливих зусиль виконувала тактичне завдання по прибиранні барикади чи бутафорської катапульти і стратегічне завдання по виловленню повністю неорганізованих одинаків здатних чинити опір. Після цього міліція відходила на свої позиції, а прислані на допомогу "Правому сектору" сотні Майдану вдало вписувалися в картинку масовки під назвою "відбиття наступу".

Будь-хто може пересвідчитися, що левова частина коктейлів Молотова не досягала своєї цілі, бо міліція стояла на відносно безпечній відстані. Це стосується і петард. Зате коли починався "штурм" барикад, то саме тоді цих засобів стримування катастрофічно не вистачало.

Мене завжди веселили заяви "генералів" повстанських "армій" з Південної Америки, але зараз не до веселощів. Бо затіяна місцевим "головнокомандувачем" гебістська бутафорія забирає життя людей. А він, бачте, ще має нахабність "взяти відповідальність за долю революції". Та ти спочатку візьми відповідальність за долю убитих та покалічених з твоєї вини мирних людей, за зданих тобою окупантам сміливців, здатних чинити опір їхнім холуям. Запропонуй себе в обмін на їх визволення. Цікавить реакція твоїх хазяїв: у якій мірі ти вже себе відпрацював?

Тепер про ікону, що висить на "йолці". Так, правильно, про Юлю Володимирівну. Вірніше, про вимогу звільнення її з тюрми, яку далеко не всі майданівці поділяють, але заради справи помовчують. Зрозуміло, що завищеною ціною на газ для українців вона свідомо підіграла Європі, Росії і Януковичу з його харківськими угодами по Севастополю. Зрозумілою є позиція опозиції, адже визнання вчиненого Юлею Володимирівною газового злочину автоматично ставить питання про притягнення до кримінальної відповідальності всіх осіб причетних до виконання цих угод, починаючи з Януковича і нижче. А це, імовірно, в плани опозиції не входить. Зрозуміло, що у Юлії Володимирівни є велика образа на невдячного Януковича за сприяння урядом Тимошенко в приватизації Межигір’я.

Зрозуміло, що самостійне визнання провини потребує більшої сміливості, ніж з Путіним хіхікати стосовно Ющенка. Зрозуміло, що Президентом України їй вже не бути, та й навіщо, якщо він знову буде безправним (допитливий читач помітив, що як тільки в українців з’являється шанс обрати президентом такого-сякого українця, то тут же функції президента урізають). Тож, Юліє Володимирівно, звернись до Майдану та Європи з проханням зняти з переговорів вимогу про звільнення з тюрми, і тепленьке місце у Верховній Раді тобі гарантовано довічно.

Ще одна дражлива тема – це тема розколу України. Наївне питання: що ми хочемо зберегти – націю чи територію? Якщо хочемо зберегти націю, то можна позбутися ще однієї частини території. Заради бога, ми за всю історію втратили багато територій. А якщо хочемо зберегти територію, то реально можна втратити націю, адже років через 5–10 і у Києві, і у Львові деградація та русифікація населення перейде критичну межу. Залишиться лише україноподібна топоніміка, як у США - топоніміка знищених зайдами індіанців.

Хочуть відділитися? – і слава Богу. Тільки по-серйозному – ніяких федерацій. Лише повне відокремлення у склад Росії – нема чого годувати Україну. Годуйте Росію! Простіше обмінятися переселенцями. При цьому не забути переселити на Донбас палких противників розколу – хай реалізують свої устремління в тамтешніх умовах. А років через п'ятнадцять-двадцять, коли почне сипатися Росія, можна буде і подумати про повернення не лише Донбасу з Кримом.

З цим пов’язана і розкручувана тема громадянської війни. Яка, у біса, громадянська війна, якщо ще не було національно-визвольної?

Декілька речень стосовно споглядацької позиції Заходу. Пам’ятаєте, в одному з творів Ільфа з Петровим є саркастичний вислів: "заграніца нам паможєт"? На біса Європі потрібно нам допомагати? Чим гірше в Україні, тим більше дешевої, слухняної, невибагливої до професій, до умов праці і проживання немусульманської робочої сили. П’ять мільйонів заробітчан уже зараз заробляють гроші, які в сумі 20-25 мільярдів надсилають в Україну, і які (гроші) у тій же сумі повертаються злодіями назад у європейські банки чи у нерухомість. Вищий клас торгівлі рабами, пардон, людьми.

Інша річ, якщо ці люди стануть ресурсом для знищення Європи. А таке вже було. І не лише у минулому столітті. Пригадайте малопомітний з курсу шкільної історії термін "велике переселення народів". Тоді гуни (перші алтайці-монголи, що прийшли на територію нинішньої України) підкорили місцевих ґотів, іранців, кельтів і слов’ян. Протягом 50 років зорганізували їх в потужний антський союз ("анда" - по-монгольськи "побратим") і пішли здійснювати свій "європейський вибір". Та так завзято його робили, що на Балканах і в Центральній Європі населення, яке не встигло скористатися тодішніми шенгенськими візами, було потоплене у власній крові. Жах по всій Європі був такий, що у німців психічна травма збереглася і досі: слово "гуне" у їхній мові означає "велетень, страховисько". При наступі гуни попереду виставляли слов’ян (так звані "передполкові частини"), а решта наших предків-"побратимів", у разі потреби, приходила їм на допомогу.

Суть цього екскурсу в історію в тому, що ми, українці, і наші предки впродовж тисячоліть були або могли бути щитом Європи. Європи невдячної. Абсолютно невдячної. Пригадайте ігнорування потреб українців Наполеоном або Гітлером. Може, досить бути щитом?

Я на Майдан ходжу лише тому, що не хочу бути холуйом. Байдуже чиїм. Але в знак "вдячності" за зволікання в підтримці у боротьбі з нинішніми гунами з задоволенням поведу свою "Таврію" помити колеса в Атлантичному океані від залишків тамтешньої живності. Бензину на дорогу вистачить – нафти в Китайросі достатньо.