Примите участие
в розыгрыше
1 кг кофе в зернах Участвовать
Приз
БлогиМир

/Новости политики

П’ять років без Василя Іванишина

661

8 травня 2007 року відійшов у Вічність Провідник Всеукраїнської організації “Тризуб” імені Степана Бандери полковник Василь Іванишин – Людина, Націоналіст, Учений.

Бачити в Людині Бога

Перше, що впадало у вічі, коли спілкувався з Василем Петровичем, - це його людяність. Кожний із нас має свої проблеми, але він завжди відчував, коли потрібна допомога людині, якій важко саме зараз. Для нього тоді не існувало ідеологічних перепон чи партійної належності. Людині важко, їй треба допомогти – і це найголовніше.

Василь Іванишин був хорошим другом, вірним товаришем, а в розмові з ним навіть незнайомі люди тулилися до нього, мов до рідного батька, відчуваючи його людяність.

Наші багаточисельні й довгогодинні розмови вилилися, врешті-решт, в добру сотню інтерв’ю з ним, основні з яких я опублікував у книжці, вміщеній на сайті “Бандерівець”. Але це лише верхівка айсбергу. Дасть Бог, мені вистачить життя, аби осмислити й описати саме людяність – основну рису Василя Іванишина.

Своєю людяністю він обеззброював ворогів і опонентів. Слово, сказане вчасно, та ще й влучно, інколи важило більше, ніж ідеологічні суперечки. Пристрасний полеміст, він розумів вагу слова і не кидався ним наліво та направо. Власне, слово було його основною зброєю в цьому житті. Помножене на людяність, воно давало фантастичний результат.

Навіть коли читаєш його праці, то крізь рядки відчуваєш оцю любов до ближнього – не фанатичну чи фарисейськи-біблійну, як у наші дні, а щиру любов до людини, якою би вона не була. Він сприймав людей такими, якими вони є, але бачив у людині, власне, людське, а не лише диявольське, й завжди чіплявся обома руками за оце людське, витягував людину із земного пекла забобонів, несправедливостей, страхів, образ. Бачити в Людині Бога – здається, таким було основне кредо Василя Іванишина.

Живе слово дасть плоди

Кінець буремних 80-х – початок 90-х минулого століття віхолою увірвались у наше життя, стали несподіванкою для багатьох. Та, здавалося, лише не для Іванишина (як згодом і Помаранчева революція). Він ніби чекав цього часу, аби вповні висловити свій людський потенціал.

Саме тоді блискуче виявився його талант публіциста. Одна за одною виходять книги “Українська Церква і процес національного відродження”, у співавторстві з Ярославом Радевичем-Винницьким “Мова і нація”, деякі інші, які відразу постали в центрі уваги людей, пробуджених до творення національної держави. Стотисячних і більших накладів не вистачало, доводилося додруковувати видання ще і ще.

А коли Василь Іванишин став спочатку головним редактором, а потім президентом видавничої фірми “Відродження”, рахунок пішов на мільйони примірників. Це було не просто українське видавництво, яке друкувало українські книжки. Вони були українськими за змістом, суттю і духом. З провінційного Дрогобича, де жив і працював у місцевому педагогічному університеті Василь Іванишин, вони розповсюджувалися насамперед Україною, а також країнами близького і далекого зарубіжжя, де жили українці. Спраглі до щирого слова, вони отримували ці видання здебільшого безкоштовно, бо в ті часи багатьом і на хліб не вистачало.

Василь Іванишин розумів, що живе слово дасть плоди, а тому йшов саме на такий метод розповсюдження, а не продажу книжок. Один Бог знає, як і в кого він добував гроші на друк. Дещо допомагала діаспора, але основні фінансові вливання йшли від “червоних директорів”, переконувати яких Василь Іванишин був мастак. Тепер багато з них кажуть, що внесли свою лепту в процес національного відродження. Це дійсно так. Але за дужками залишається багато цікавих моментів, за яких вони добровільно віддавали гроші на друк українських книжок.

Утвердження українського

У таких обставинах не можна було не визріти в українського націоналіста. Поруч з друком праць Дмитра Донцова, Степана Бандери, інших класиків українського націоналізму Василь Іванишин народжує своє дітище – Всеукраїнську організацію “Тризуб” імені Степана Бандери. Створена за орденським, а не партійним принципом на кшталт ОУН, вона прийшлася не до шмиги всім діючим українським властям. Від 1993 року й до сьогодні її ніяк не можуть офіційно зареєструвати. В її організацію та бойовий вишкіл, роблячи ставку насамперед на молодь, вбачаючи в ній майбутнє України, Василь Іванишин вніс стільки сил, енергії й здоров’я, що це, врешті-решт, й призвело до його передчасної смерті.

Мабуть, не буде перебільшенням вважати Василя Іванишина продовжувачем справи Степана Бандери в наші дні. І мова йде не лише про практичну, а й теоретичну діяльність. З-під пера полум’яного публіциста з’являються статті й книги на злобу дня, присвячені конкретним політичним подіям, теоретичні обґрунтування українського націоналізму. Настільними для багатьох борців за утвердження українського в нашій державі стали його праці “Нація. Державність. Націоналізм”, “Українська ідея і перспективи націоналістичного руху”, “Програма реалізації української національної ідеї у процесі державотворення” та інші. Вони не втратили своєї актуальності й нині і були видані у двотомнику “Державність Нації” вже після смерті Провідника. У них Василь Іванишин розкриває й обґрунтовує конструктивно-творчу суть і без-альтернативність українського націоналізму як основи українського національного мислення і діяння, життєву необхідність реалізації української національної ідеї – ідеї державного самоутвердження української нації через створення української національної держави із всеохопною системою українського національного народовладдя.

Чималу лепту вніс Василь Іванишин і в науку. Він кохався в літературознавстві. Захистив кандидатську дисертацію. Його син Петро працює на цій же кафедрі в університеті, що й батько, і вже доктор філологічних наук. Кожна лекція Василя Іванишина була маленьким шедевром. Колишні студенти й досі згадують теплим словом свого викладача. А нинішні вчаться за його книжками та підручниками.

Дякую Богу, що доля звела мене з Василем Петровичем Іванишиним.

Вічная Тобі пам’ять, Друже Василю!

Подпишись на Telegram-канал и посмотри, что будет дальше!

Наши блоги