Володимир Богайчук

25 червня на «Обозревателе» відбулась прес-конференція члена Комісії людських та громадянських прав Світового конгресу українців, правозахисника Володимира Богайчука на тему: «Російська мова в українському судочинстві: ознака демократії чи виклик національній єдності?»

Читайте також:

Рада разрешила русский язык в украинском суде

Довідка «Обозревателя»: Проект Закону «Про судоустрій України», в якому пропонувалося дозволити використовувати російську мову в українських судах, був запропонований представниками Партії регіонів та відхилений під час розгляду на Комітеті Верховної Ради.

Володимир Богайчук: Законопроект, який зараз відхилений, має дві складових: політичну та правову. Правова сторона цієї проблеми складається з кількох норм. Це Закон «Про мови», стаття 18, де зазначено, що судочинство може вестися (за умов частини 2 статті 3 цього Закону) мовою, прийнятною для населення даної місцевості. Це якась загальна фраза. Та ж сама стаття 3, на яку йде посилання, теж говорить: «може використовуватись українська мова або мова, прийнятна для всього населення». Тут вже йдеться про «все населення», але хто мається на увазі? Наприклад, якщо є один українець в місцевості, де переважає певна національна меншина, це все населення чи не все населення? Тут є моменти визначального характеру.

В той же час, є норми законодавства, які чітко прив’язують до конкретних осіб. Вживаються терміни: «більшість населення» або «національна меншина». Такі закони прив’язують такі норми до людину з точки зору прав цієї людини, і для початку треба було б ознайомитися з такими нормами. Це є «Загальна декларація прав людини», але більш суттєвою є «Конвенція про захист прав і основних свобод людини» 1950 року, на підставі якої вже можна попробувати відстояти свої права в Європейському суді. Конвенція говорить певні моменти, які, нібито, на перший погляд, не мають стосунку до мови, але є стаття 14, яка чітко говорить про мову: «Здійснення прав і свобод, викладених у цій Конвенції, гарантується без будь-якої дискримінації за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або інших обставин». Потім ідуть кілька статей, які, на перший погляд, не мають відношення до мови, але все-таки прив’язані до неї. Скажімо, стаття 4 – «Жодна людина не може бути приневолена до примусової чи обов'язкової праці». Переклад – це є праця, і важка праця, яка при цьому дуже добре оплачується. Ніхто не говорить тут про рівень знання мови. Ми тут можемо чітко говорити про те, що робота з перекладу – це є примус до роботи, який заборонений Конвенцією.

Є дуже цікаві міжнародні закони, ратифіковані Україною, які стосуються кожної особи. Це є «Рамкова конвенція про захист національних меншин». В цій Конвенції кілька статей приділені саме питанням мови. Є ще один документ, ратифікований Україною, - це «Конвенція про забезпечення прав осіб, які належать до національних меншин», але вона повторює «Рамкову конвенцію» і вона підписана країнами СНД.

Я зверну вашу увагу на «Рамкову конвенцію». Іноді кажуть: «А де ж ті рамки, в яких кожен має право розмовляти?» Дійсно, такі рамки є в «Рамковій конвенції». Скажімо, стаття 10 говорить, що кожна особа, яка належить до національні меншини, має право «на вiльне i безперешкодне використання мови своєї меншини, приватно та публiчно, в уснiй i письмовiй формi». Далі іде уточнення: «сторони намагаються забезпечити, по можливостi, умови, якi дозволяють використовувати мову вiдповiдної меншини у спiлкуваннi цих осiб мiж собою та з адмiнiстративними властями». Є стаття 11, яка чітко зазначає: «Сторони зобов'язуються визнавати за кожною особою, яка належить до нацiональної меншини, право публiчно виставляти вивiски, написи та iншу iнформацiю приватного характеру мовою її нацiональної меншини». Тобто це все, що має право робити публічно будь-який представник національної меншини в Україні.

«Обозреватель»: Тобто народні депутати України, виступаючи публічно російською мовою…

Володимир Богайчук: …Здійснюють неправомірні дії. Їхні дії суперечать «Рамковій конвенції про захист національних меншин». Вони кажуть: «Це ж примус, розмовляти українською мовою!» Є дуже гарні статті в цій Конвенції, наприклад, 20 і 21, які зазначають: «Здiйснюючи права i свободи, якi випливають iз принципiв, проголошених у цiй Рамковiй конвенцiї, будь-яка особа, що належить до нацiональної меншини, поважає нацiональне законодавство та права iнших осiб, зокрема тих, що складають бiльшiсть населення або належать до iнших нацiональних меншин».

Слава Богу, українці поки що складають більшість населення України, і їхні права потрібно поважати – байдуже, чи це депутат, чи це Президент, який іноді любить, поїхавши у східні регіони, переходити на російську мову, чи продавець в магазині. Байдуже, Севастополь це, Львів чи будь-який інший населений пункт.

Будь-яка дія, яка виходить за межі цих прав, є неправомірною. Це цікавий закон, про який чомусь всі мовчать, і навіть дуже продвинуті націонал-патріоти, яких я ознайомив із цими положеннями. Національні меншини в Україні мають певні права і певні рамки, але їх ніхто в Україні не дотримується.

Є ще один момент. Навчання рідною мовою. Стаття 13: «В рамках своїх освiтнiх систем, Сторони визнають за особами, якi належать до нацiональних меншин, право створювати свої власнi приватнi освiтнi та учбовi заклади i керувати ними». Чудово! Створюй і все. І друга частина цієї статті: «Здiйснення цього права не покладає жодних фiнансових зобов'язань на Сторони». Тобто держава ніякого відношення до російськомовних шкіл мати не повинна, згідно «Рамкової конвенції». Тому получається, що близько 60% мешканців Донецька, які є українцями, отримують, по суті, російськомовні школи Донецька за свої відрахування. Це, мабуть, непорядно, і повинно було б ображати, в першу чергу, російськомовних громадян, що їх хтось утримує. Будь ласка, створюйте свої громади, фінансуйте і навчайте у межах освітніх систем.

Є більш конкретні речі стосовно мови. Стаття 14: «Сторони зобов'язуються визнати за кожною особою, яка належить до нацiональної меншини, право вивчати мову своєї меншини». Чудово, ніхто не проти. Друга частина: «В мiсцевостях, де традицiйно проживають особи, якi належать до нацiональних меншин, або де вони складають значну частину населення, у разi достатньої необхiдностi, Сторони намагаються забезпечити, по можливостi та в рамках своїх освiтнiх систем, особам, якi належать до цих меншин, належнi умови для викладання мови вiдповiдної меншини або для навчання цiєю мовою». Дуже гарна стаття! Будь ласка, навчайтеся. Але пункт 3 говорить: «Пункт 2 цiєї статтi застосовується без шкоди для вивчення офiцiйної мови або викладання цiєю мовою».

Звідсіля я роблю такий висновок: якщо в Криму роблять збір підписів, що «нам как-то легче по-русски», це свідчить про те, що навчальна система України все-таки не може забезпечити навчання української мови представникам національної меншини і, відповідно до пункту 3 статті 14 «Рамкової конвенції», потрібно припинити навчання російською мовою, поки національна меншина не скаже: «нам уже и по-украински легко!» - а тоді, будь ласка, вчіть, щоб не було шкоди для вивчення української мови. І це не хтось придумав – про це говорить прийнята у Європі «Рамкова конвенція про захист національних меншин».

Читайте підсумкову статтю:

Російська мова – штучна мова, яку придумали троє чоловіків

Дивіться відеосюжети за результатами прес-конференції:

Россияне воруют наши сказки и песни

15% населения Украины брезгуют украинцами и их языком

Русский язык создан искусственно

Депутаты не имеют права разговаривать на русском языке