Після прем’єри фільму “Спадок нації” житомиряни аплодували стоячи (ФОТО)
Після прем’єри фільму “Спадок нації” житомиряни аплодували стоячи (ФОТО)
30 Травня 2016,10:50
4
Автор: Василь Хомюк
По завершенню прем’єри документального фільму “Спадок нації” житомиряни аплодували стоячи. Кількох глядачів фільм настільки вразив, що в очах стояли сльози.
Загалом 29 травня в залі кінотеатру ім. Івана Франка зібралися понад 100 житомирян разом із родинами. За словами організаторів заходу, на прем’єру прийшла саме та публіка, яка ціленаправлено знала куди і для чого йде. По завершенню багато житомирян дякували авторам фільму та запрошували приїздити з подібними проектами до Житомира частіше.
“Фільм дійсно неймовірний. Сказати, що сподобався – нічого не сказати. Пройняло до глибини душі. Особливо ті розповіді стареньких про вишиванки, які, мабуть, є знайомими багатьом українським родинам. Велика шана творцям та натхненникам цього фільму”, – поділилась враженнями житомирянка Ірина.
Самі творці документального фільму “Спадок нації”, які були присутні на презентації у Житомирі, розповіли про те, що фільм не просто про вишиванки, він демонструє історії життя багатьох українських родин, які в той чи інший час переконалися – у вишиванці закодований зв’язок з поколіннями.
“Ми шукали єдину сорочку, яка була б найціннішою для кожного з нас. В її прошуках ми об’їздили всю Україну та ще п’ять країн світу. Пошук був непростий. Ми зібрали дуже багато вражаючих та унікальних історій. З одного боку ми говоримо, що це фільм про вишиванки і хтось думає, що це лише етнографія. Проте це фільм про історію України, історію та незламність українського духу, показаний через призму вишитої сорочки”, – пояснив режисер Олександр Ткачук.
За словами творців фільму, знімати було не важко, бо було натхнення. Попри те, що для того, щоб знайти якусь історію, подекуди треба було подолати величезну територію, а то й десятки кілометрів пішки.
“Відрядження були дуже виснажливі. Ми їздили у найвіддаленіші куточки України. Добиралися громадським транспортом, по кілька разів пересідаючи, а іноді навіть долали десятки кілометрів пішки. Але ми знали, що йдемо за якоюсь унікальною історією, про яку навіть самі дізналися вперше, тому змушені були її отримати. Це надихало і не дозволяло опускати руки. Всі історії нам розповідали дуже щиро і просто, адже вони є невід’ємною частиною життя цих людей”, – розповіла авторка фільму Леся Воронюк.