
Блог | Жить в гармонии с природой как ментальная составляющая характера украинцев

У сьогоднішній ДЕНЬ ДОВКІЛЛЯ хочу звернути Вашу увагу на місце і роль природи у духовному та побутовому життя українців. Принагідно згадаю і про те, чому росіяни, на відміну від українців , НЕНАВИДЯТЬ природу.
Отож розпочнемо з нашого наймудрішого - Григорія Сковороди.
Для мене було завжди дивним, якщо не сказати диким, прагнення московитів-росіян якимсь боком притулитися до спадщини нашого філософа. Бо навіть побіжний аналіз його вчень про "Споріднену працю" та "Філософію серця" прямо вказують на те, що це написав українець.
Нагадаю знамениту цитату Григорія Савича, що вказує на визначальне місце природи у житті людини:
"Від природи, як від матері, легесенько спіє наука сама собою. Вона є всеродна й істинна ВЧИТЕЛЬКА, і - єдина. Сокола швидко навчиш літати, та не черепаху. Орла вмить привчиш дивитися на сонце і забавлятися, та не сову. Оленя легко виведеш на Кавказькі гори, без труду призвичаїш пити з найчистіших нагірних потоків, та не верблюда і не вепра. Коли все будує премудра і блаженна натура, то чи не єдина вона і зціляє, і навчає?
…Яблуню не вчи родити яблука: вже сама природа її навчила. Огороди тільки її від свиней, обріж вовчці, очисти від гусені, відверне спрямовану на корінь її урину і таке інше".
А після російського ракетного обстрілу меморіального музею Григорія Сковороди, де він прожив останні роки і заповів себе похоронити, росія втратила будь-яке моральне право претендувати, бодай, дещицею на спадщину визначного філософа.
Знаменитий і визнаний не лише в Україні, а й у всій тодішній Російській імперії, історик Микола Костомаров у своїй праці "Дві руські народності" описує етнопсихологію українців та росіян так:
"Участь природи у великоруських піснях ДРІБНА, в українських - незвичайно ВЕЛИКА; українська поезія не розлучається з природою: природа оживляє її, поділяє з нею радощі й журбу людської душі; трава, дерева, птаство, звірята, світища неба, ранок і вечір, весна і сніг - усе дише, думає, почуває разом із людиною, все відгукується до неї чарівничим голосом, голосом то співчуття, то надії, то присуду…
Великорус мало любить природу; в селян дуже рідко здибаєш на городі квітки - на Україні квітками пишається майже чи не кожен двір хлібороба. Цього не досить. Великорус має якусь НЕНАВИСТЬ до РОСЛИН. Я знаю приклади, де господарі вирубували дерева біля своїх домів, препогано збудованих, гадаючи, що через дерева будинок не має гарного вигляду. По скарбових селах, коли влада почала спонукувати людей садити біля хат верби, незвичайно важко було примусити, щоб поливали дерева, доглядали їх, не давали нівечити. Коли в двадцятих роках нашого віку (йдеться про 19 століття) уряд наказав обсаджувати деревами шляхи, ця річ здалася народові таким важким тягарем, що скарги й нарікання відбилися в народніх піснях, складених надзвичайно тривіяльно. В Великоросії багато садів, але це все майже садовина, їх розводять із крамарською метою; лісову деревину зустрінеш рідко де, бо з неї НЕМАЄ КОРИСТІ для матеріального життя. Рідко коли можна здибати великоруса, що б спізнавав і відчував красу місцевости, любувався, оглядаючи небо, і впився б, ні на що не звертаючи уваги, очима в озеро, освічене сонцем або місяцем, або вдивлявсь у блакитну далину лісів, заслухався хором весняного птаства. Все оце майже все якесь ЧУЖЕ для великоруса, він завʼяз у щоденних рахунках, у мілкій ковбані матеріяльних потреб. Навіть люде освічені, скільки нам доводилося помітити, теж БАЙДУЖІ до краси природи…"
(Переклад українською мовою Олександра Кониського).
Подібний порівняльний ряд характеристик українців та московитів-росіян в контексті діаметрально протилежного ставлення до природи можемо наводити до вечора!
Тож шануємо нашу рідну матінку-природу і захищаємо її від російської орди вбивць, варварів і мародерів.
Бо ми - УКРАЇНЦІ!
З Днем довкілля, Вас!
П.С. Фотосвітлини автора.