Блог | Россия будет убивать дальше и не остановится до тех пор, пока ее не остановит большая сила

Я спросила: "Что вы думаете об Украине и россии?"

Немец ответил мне, что у разных национальностей есть хорошие люди.

Далее текст на языке оригинала.

Тоді я сказала: "росія вбиває Україну. Моя маленька країна стоїть між величезною країною - монстром та Європою"

Німець заперечив: "Німеччина набагато менша за Україну".

Я відповіла: "Але Німеччина разом з іншими країнами, а Україна б'ється одна. Ви розумієте, що росія просто вбиває Україну?"

Він відповів щось чергове: що війна завжди погано, тому що гинуть люди, і потрібен мир.

Краще б я не запитувала, а він би не відповідав.

Тому що мені не вистачило сил та словникового запасу, щоб пояснити йому, що рф хоче воювати. росія не хоче миру. Вони вбиватимуть далі і їм ніколи не стане страшно чи соромно. Вони не зупиняться доти, доки їх не зупинить ще більша сила.

"Добрим людям" з рф начхати на Маріуполь, Бучу, Гостомель, Бахмут, Вовчанськ, Мар'їнку та інші міста та села, які вони розносили вщент і в яких катували, знущалися, ґвалтували та знищували людей.

Вони нічим не відрізняються від нацистської Німеччини минулого сторіччя. рф створила сучасний концентраційний табір у Маріуполі і тримала людей у заручниках під час звірячих обстрілів без шансів на життя. Цей табір набагато страшніший та жорсткіший, ніж під час Другої світової війни.

За жорстокістю та ненавистю рашисти давно переплюнули фашистів. Вони хочуть зламати та знищити Україну.

Одна людина з Маріуполя, яка потрапила в окупацію, потім розповідала, що людей у зруйнованому, понівеченому і напівживому місті орки називали "мирняком".

Цей "мирняк" заважав їм воювати. Його треба було "зачистити", щоби не бігали, як миші, не з'являлися маленькими точками у дворах біля багаття, не плуталися під ногами під час руху техніки.

російським військовим було начхати на дітей і дорослих, на молодих та стареньких, відчайдушних або зневірених. Ми для них були не живі люди, а фігурки у комп'ютерній грі.

Померти мали всі. І ті, хто їх чекав (на жаль, були й такі), і ті, хто чинив їм опір. Килимові бомбордування та артилерійські обстріли не залишили жодного шансу врятуватися.

Тим, кому вдалося вижити та виїхати, отримали величезний бонус від Бога. Залишитися живим у Маріуполі - це як диво та випадковість одночасно.

Ніякий напис "діти" на машинах, асфальті, під'їзді нікого б не врятував. Просто ми тоді про це не знали. Ми мали наївну надію на людяність ворога: побачать напис "Діти" і не натиснуть на гашетку.

Ми помилялися.

"Людяність" – це не їхнє слово. Бо вони перестали бути людьми. Сьогодні росіяни знову продемонстрували це:

Одеса, Дніпро, Суми, Київ, Запоріжжя, Харьків. Я перерахувала тільки великі міста, які постраждали від російської атаки у цю добу.

Багато загиблих та поранених людей, серед них діти.