Блог | Мобильные АЗС: подвижное топливо, неподвижный закон
Будьте первыми в курсе главного – подпишитесь на Новини на OBOZ.UA в Google
В большом городе заправка – сервис. В прифронтовой громаде – часть системы жизнеобеспечения. Без топлива не едет скорая помощь, эвакуационный автобус, не запускается генератор, не работает коммунальная техника. И именно это звено враг в последние месяцы методично выбивает. 21 августа первый вице-премьер, министр энергетики Денис Шмыгаль сообщил: за полгода российские атаки повредили или разрушили более 300 украинских АЗС. По данным Forbes, это около 6% всей сети, причем основной удар приходится на прифронтовые регионы. В Сумской и Черниговской областях уже есть громады, где уничтожено 100% стационарных заправок. "Более 300 АЗС подверглись ударам или были разрушены за последние буквально полгода", – констатировал Шмыгаль.
Далее текст на языке оригинала.
Паливо є. Проблема – доставка
Парадокс у тому, що загальноукраїнського дефіциту пального немає, але в окремому районі воно стало майже недоступним. Після знищення всіх АЗС в Опішнянській громаді на Полтавщині її мешканцям доводиться їхати приблизно 30 км, щоб заправитися. Місцева влада сформувала запас для комунальних підприємств і розосередила його, але голова громади Микола Різник попередив: цього може не вистачити для генераторів, вивезення сміття та інших критичних потреб.
"Нам треба виживати, але законопроєкти, різні протоколи треба швидко змінювати", – каже він.
Без нової моделі продажу жителям окремих територій може знадобитися долати по 50-60 км до вцілілих АЗС. Машина витрачає пальне тільки для того, щоб привезти пальне. Люди везуть додому каністри й бочки, збільшуючи пожежні ризики. А черги біля небагатьох уцілілих станцій концентрують людей і техніку там, де сама концентрація небезпечна.
Взимку ефект множиться. Під час відключень дизель потрібен генераторам водоканалів, зв’язку, лікарень, магазинів і пунктів обігріву. Пальне потрібне аварійним бригадам, комунальній техніці, евакуаційному та громадському транспорту. Уряд уже формує запаси нафтопродуктів на зиму, зокрема для генераторів і критичної інфраструктури. Асоціація міст України прямо називає забезпечення прифронтових громад пальним одним із викликів підготовки до опалювального сезону. Але резерв у масштабі держави не вирішує останні 30 чи 50 кілометрів до конкретної громади. Саме ця "остання миля" може стати одним із найслабших місць прифронтової зими. Бензовоз здатен доїхати до громади. Закон поки що не дає йому нормально перетворитися там на тимчасову легальну точку роздрібного відпуску.
Пальне в "паливних пустелях" не зникає. Воно починає рухатися іншими каналами. Якщо є попит, дорога і цистерна, паливо все одно поїде. У Тростянці після пошкодження стаціонарних АЗС у липні фактично розгорнули мобільні точки відпуску зі спеціальних автоцистерн, а їхні місця змінювали з міркувань безпеки. У серпні Асоціація паливного-енергетичного бізнесу (АПЕБ) попереджала – місцева влада за відсутності стаціонарних АЗС уже вимушено погоджує мобільний продаж, але такі рішення "не є законні". Отже, вибір уже не стоїть між "мобільними АЗС" і "відсутністю мобільних АЗС". Вибір інший: або рухоме пальне буде заведене в легальний коридор із чеками, обліком, контролем якості й правилами безпеки, або частина ринку залишатиметься сірою. Заборона тут працює приблизно як табличка "проходу немає" на місці, де люди вже витоптали стежку.
Чому чинний закон не пристосований до війни
Закон №3817-IX побудований навколо стаціонарної логіки. "Місце роздрібної торгівлі пальним" у ньому – передусім об’єкт нерухомості або цілісний майновий комплекс із відповідним обладнанням. Ліцензія видається на кожне місце роздрібної торгівлі, а роздріб дозволений саме з таких місць. Продаж бензину чи дизелю з автоцистерни як звичайна роздрібна операція для населення в цю конструкцію не вписується. Водночас Податковий кодекс знає поняття "акцизний склад пересувний": ним може бути транспортний засіб, у якому пальне переміщується або зберігається. Закон №3817-IX допускає й оптову торгівлю пальним у транспортному засобі за певної моделі ліцензування. Виходить юридичний сюрреалізм: цистерна може бути видимою для акцизного обліку, перевозити пальне і брати участь в оптовій операції, але не може стати контрольованою тимчасовою "колонкою на колесах" для жителів громади. Тому недостатньо рішення місцевої влади чи роз’яснення податкової. Потрібна пряма норма закону: де, коли, ким і за яких умов дозволено тимчасовий мобільний роздріб.
Мінфін у серпні повідомив, що разом із ДПС, місцевою владою та паливним бізнесом опрацьовує законопроект про пересувні акцизні склади. 12 серпня заступниця міністра фінансів Світлана Воробей говорила вже про "напрацьований законопроект". Утім, час рахується не парламентськими сесіями, а тижнями до холодів. Є й податковий парадокс. Податковий кодекс передбачає щомісячний авансовий внесок з податку на прибуток за кожне місце роздрібної торгівлі пальним, яке залишається в реєстрі: базово 60 тис. грн. Тому для зруйнованої або вимушено закритої АЗС потрібен механізм призупинення такого платежу без втрати ліцензії й нового проходження всієї процедури після відновлення. Саме таку зміну пропонують представники малого та середнього паливного бізнесу.
Яким має бути "воєнний коридор" для мобільної АЗС
Йдеться не про відкриття воріт для стихійних "бочок біля дороги" по всій країні. Сенс реформи якраз у тому, щоб витіснити стихію контрольованою альтернативою. Режим має бути вузьким: лише території бойових дій і громади, де стаціонарна мережа знищена або її робота офіційно визнана небезпечною; працюють тільки чинні ліцензовані оператори; запуск точки відбувається за повідомленням ДПС і рішенням ОВА чи військової адміністрації; кожен літр проходить через акцизний облік, РРО і фіскальний чек; обладнання відповідає метрологічним та пожежним вимогам; походження й якість пального простежуються. Саме на такій моделі наполягає Національна платформа малого та середнього бізнесу. Мобільність тут повинна бути не способом сховатися від контролю, а способом сховатися від ракети. Локація може змінюватися, але цифровий слід пального – ні. Варто також передбачити розосередження запасів, обмеження обсягу пального на одній точці, припинення роботи під час тривоги, алгоритм швидкого залишення локації та дистанційний контроль.
Мобільна АЗС – лише одна деталь паливного бронежилета. Вона вирішує проблему доступу, але не всю проблему стійкості. АЗС, нафтобази й логістичні вузли, без яких громада фактично зупиняється, мають розглядатися, як елементи критичної інфраструктури, а не просто магазини з бензоколонками. Сам Шмигаль у серпні заявив, що мережі АЗС фактично вже стали частиною критичної інфраструктури, оскільки забезпечують пальним населення та економіку. Це означає співфінансування інженерного захисту резервуарів і обладнання, укриття для персоналу, резервне живлення та зв’язок, пожежогасіння й аварійне відключення. Потрібен зрозумілий механізм бронювання водіїв бензовозів, операторів, інженерів та аварійних бригад, а також окреме страхування людей, які везуть легкозаймистий вантаж у зону регулярних ударів.
2 вересня співвласник запорізької мережі ZOG Олег Серовський сказав Forbes: "Найважче рахувати не втрачені резервуари, автомобілі чи будівлі, а людей". Після удару 15 травня компанія втратила двох водіїв, ще двоє були тяжко травмовані. Тож до пакета реформ мають входити також компенсації за знищені бензовози, обладнання та запаси пального, а також спрощене відновлення об’єктів без скасування пожежних, технічних та екологічних вимог. Інакше держава просить бізнес залишатися на небезпечній території, але залишає йому весь воєнний ризик.
Кому "свербить" мобільність АЗС?
Якщо маленька прифронтова АЗС зникла, попит не випаровується. Частина людей їде на 30-60 км углиб країни й заправляється на станціях, які вціліли, часто ще й набираючи каністри про запас. Отже, частина обороту справді перетікає до безпечніших точок. Для великої мережі економіка мобільної АЗС – надто марудна: менший локальний попит, дорожча логістика, ризик втрати машини й товару, небезпека для персоналу, витрати на захист і страхування. Тому суто комерційний стимул інвестувати в такі точки – наближається до нуля. Водночас чинна мережа в безпечніших районах може отримувати частину попиту з "паливних пустель". Довести, що якась з мереж лобіює затягування "мобільної паливної реформи" не можна, але факт вочевидь штучного пробуксовування законодавчих змін, які потрібні "на вчора" гарантовано є.
Інакше себе поводить державний оператор "Укрнафта", завдання якого не просто заробляти на рівні з іншими мережами, а й виконувати соціальну місію – облаштовувати рівномірний доступ до пального для усіх громад. Голова "Укрнафти" Богдан Кукура 13 серпня заявив, що компанія вже має кілька малотоннажних паливозаправників місткістю до 3 куб.м, планує придбати ще і вважає законодавчі зміни для використання мобільних АЗС необхідними.
Тому правильне питання до влади інше: чому за очевидної потреби, готових технічних рішень і вже наявної практики – досі немає вузького легального режиму? Хто і які зауваження подає до тексту? Які ризики, податкові, безпекові чи конкурентні, затримують рішення? Хто персонально відповідає за те, щоб такий законопроект динамічно рухався коридорами влади в напрямку сесійної зали? Це потребує прозорої відповіді.
Легалізувати не паливо, а реальність
Мобільна АЗС не замінить нормальну стаціонарну мережу. Це аварійний міст, потрібний там, де звичайний міст підірваний. Його можна прибрати після стабілізації, але, якщо його не буде, люди все одно шукатимуть переправу. Найгірше – залишити все як є. Тоді пальне продовжить їздити в бочках, продаватися напівлегально, накопичуватися в каністрах, а легальні оператори матимуть менше мотивів заходити в ризикові громади. Держава отримає менше контролю, а не більше. Нормальний сценарій – дозволити тимчасовий мобільний роздріб для ліцензованих операторів у чітко визначених прифронтових громадах, з повною фіскалізацією, акцизним обліком, контролем якості та жорсткими правилами безпеки.
Паралельно потрібні захист стаціонарних об’єктів, автоматизовані станції, резерви, страхування людей і техніки, компенсація воєнних втрат та податкові винятки для реально зруйнованих АЗС. Перед зимою це вже не дискусія про формат торгівлі. Це питання, чи буде паливо там, де від нього залежить вода, тепло, зв’язок, евакуація і робота громади. В умовах війни паливна стійкість починається не на нафтобазі, а біля заправного пістолета. І він не обов’язково має бути з "фіксованою пропискою".
