Якщо дах… переїхав, або Дещо про новий Житловий кодекс
Кодексоманія у народних обранців триває. Парламентарі мають намір розглянути до кінця року ще й Житловий кодекс, перше читання якого відбулося аж… 6 листопада 2009-го. У нетрях Верховної Ради злощасний кодекс маринували більше року, проте кращим він від цього не став. Всі ті моменти, які так обурили громадськість рік тому, лишились неторканими. Та уряд вже не бажає чекати: міністр ЖКГ Юрій Хіврич заявив, що парламент має поквапитись – бажано, аби за Житловий кодекс депутати проголосували вже наступного четверга.
З одного боку, міністр має рацію: діючому кодексу (прийнятому у 1983-му) вже 27 років. Він морально застарів з багатьох причин, найважливіша з яких та, що приймали цей документ за радянської влади, яка й чути не чула про вимоги МВФ абощо. А між тим одне з найбільш болісних положень кодексу про нарахування пені за несплату житлово-комунальних послуг зумовлене саме вимогами Міжнародного валютного фонду: МВФ просто не бажає давати черговий транш кредиту країні, яка дозволяє обкрадати себе (з точки зору МВФ) власним громадянам.
Звісно, що українцям ситуація видається дещо інакшою, і деякі норми Житлового кодексу виглядають мало чи не драконівськими. Особливо з урахуванням рівня життя пересічного українця, його рівня зарплати, а також з урахуванням якості тих житлово-комунальних послуг, за які вимагатимуть платню під загрозою фінансових санкцій. Хай там як, а питання пені є тим пунктом, на який звертають увагу в першу чергу (дарма, що весь кодекс нараховує понад 100 сторінок). Отже, з нього ми й почнемо.
Скупий платить двічі. Та чи дійсно він скупий?
Отже, одна з головних новацій Житлового кодексу полягає в тому, що його автори пропонують відновити практику нарахування пені за несплату житлово-комунальних послуг. Пеня нараховуватиметься щодня від моменту прострочення і складатиме 0,1% від суми боргу. При цьому обмеження терміну дії пені не передбачено – іншими словами, борги «не згоратимуть».
Власне, все нове – добре забуте старе, і варто згадати, що до 1996 року така практика вже існувала – тоді з мешканців також стягували пеню. Але у тому ж таки 1996-му був прийнятий закон, котрий тимчасово призупинив стягнення пені – у зв’язку з несвоєчасною виплатою державою заробітної платні, а також пенсій та стипендій. Бурхливі дев’яності лишились позаду, й тепер, очевидно, вважається, що із виплатою зарплат проблем немає.
(Окреме питання полягає в тому, чи завжди можна гідно прожити на зарплату, не заборгувавши нікому, в тому числі і державі. Наприкінці жовтня Національний форум профспілок України проводив експеримент, в ході якого добровольцям запропонували протриматись місяць, маючи на руках лише 907 гривень – офіційний прожитковий мінімум. До кінця експерименту «не дожив» жоден з них).
Але повертаючись до Житлового кодексу: як вже було сказано, норма про нарахування пені пов’язана з вимогами Міжнародного валютного фонду. На цьому наголошує міністр ЖКГ Хіврич, який додає, що в середньому по країні не сплачують за житлово-комунальні послуги 10% мешканців, при цьому лише половину з них складають ті громадяни, які справді не мають можливості розрахуватись з боргами. Друга частина – це цілком забезпечені городяни, котрі просто не мають бажання платити.
Хай би яку позицію не зайняла Верховна Рада, відомство, очолюване Хівричем, здаватися не збирається. Якщо норму про пеню парламент відхилить, міністерство з питань житлово-комунального господарства представить ще один законопроект з дублюючим положенням. Якщо й це не допоможе, «комунальники» не виключають, що діятимуть жорстко – обмежуватимуть боржників у подачі електроенергії, холодної води тощо. Справа може дійти навіть до опису майна та позбавлення квартири.
Примусове виселення: частина друга
Втім, попрощатися зі своєю квартирою може й цілком законослухняний громадянин. Згідно нового кодексу, мешканців квартир будуть виселяти у примусовому порядку, якщо будинок, в якому вони проживають, заважатиме будівництву мостів чи доріг. Раніше на знесення будинку була потрібна згода його мешканців, в разі ж ухвалення Радою кодексу жильців вже ніхто не питатиме.
Ніхто зумисно не нехтуватиме правами громадян, просто без цієї норми ніяк не розв’язати проблему старих будівель (передусім «хрущовок»), пояснює один з авторів кодексу Олександр Мазурчак – заступник голови КМДА. Лишатись зі старим кодексом не можна, вважає Мазурчак, адже у 1983 році не було теперішніх проблем і не було такого поняття, як «реконструкція мікрорайону».
Ясна річ, що виселення цілих будинків буде крайнім заходом – у тому випадку, якщо немає жодної можливості пустити дорогу «в обхід» будинку або ж відмовитись від зведення мосту. У цьому випадку кодекс передбачає компенсацію мешканцям у вигляді житла, яке відповідає за параметрами конфіскованому, або виплату його вартості.
Так принаймні говорить буква кодексу, хоч на практиці не обійдеться без ускладнень та ексцесів. Це розуміє і сам Мазурчак, який говорить, що тих осіб, які виступатимуть категорично проти, все ж виселятимуть за допомогою суду та судових виконавців. Між тим експерти вже прогнозують, що держава у вигляді свого розгалуженого чиновницького апарату не упустить можливість нагріти руки на обміні житла, і що виселені мешканці неодмінно зазнають втрат.
Тут мається на увазі те, що жителів центру майже гарантовано спровадять на околиці міста, а ті, хто погодяться на грошову компенсацію, в кращому разі отримають середню ціну за квадратний метр житла – без урахування того, як близько знаходиться помешкання від метро чи як далеко від шкідливих з точки зору екології підприємств. Тож протестів з цього приводу майже напевне не уникнути – можливо, в центрі Києва чи під Верховною Радою вже найближчими днями виникне черговий Майдан. Цього разу – житлово-комунальний.
У спілку власників багатоквартирних будинків заганятимуть силоміць?
Звісно, що нарахуванням пені та примусовим виселенням у випадку форс-мажорних обставин новації Житлового кодексу не обмежуються. Дещо несподіваною виглядає норма про те, що в усіх новобудовах будуть автоматично створені Об’єднання власників багатоквартирних будинків (ОВББ). Іншими словами, будинок передається у власність громадян, які проживають у даному будинку в приватизованих помешканнях (за умови, що таких громадян – більшість).
На практиці це, очевидно, означатиме поступову відмову від ЖЕКів. Зрозуміло, що на дану структуру у переважної більшості городян є надто багато нарікань і що ЖЕКи як «куратори» житлово-комунальних послуг давно себе скомпрометували, проте іще невідомо, наскільки успішними виявиться діяльність ОВББ. До речі, Житловий кодекс говорить про те, що ті з мешканців, хто не приватизував свою квартиру і не вступив до лав ОВББ, нестимуть таку саме відповідальність за експлуатацію будинку та підтримання в ньому порядку, але не матимуть права впливати на внутрішню «політику».
Окремої згадки заслуговує і прописане у кодексі «соціальне житло». Його здаватимуть в оренду з державного чи комунального фонду тим, для кого така форма помешкання на певному етапі є єдиною можливістю не ночувати під відкритим небом. Соціальне житло легко втратити, якщо своєчасно не сплачувати житлово-комунальні послуги або вести «антисоціальний» спосіб життя. В положенні про соціальне житло також немає нічого принципово нового, єдина особливість полягає у тому, що досі така норма регулювалась законом «Про житловий фонд соціального призначення».
А от зі справді «свіжих» положень кодексу можна відзначити, приміром, норму про перевід житлового фонду у нежитловий. Якщо здійснити подібну пертурбацію, колишні власники житлового фонду (який став нежитловим) втрачають право на будь-які матеріальні відшкодування. Як і у випадку з виселенням мешканців в інші будинки тут чималий простір для зловживань.
Насамкінець зауважимо, що над кодексом не завадило б попрацювати іще. Забагато його пунктів викликають як мінімум здивування, як максимум – обурення. При всій повазі до МВФ та теперішньої політичної кон’юнктури все ж не варто забувати про статтю 47 Конституції України, яка говорить про те, що «Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду».
Краще й не скажеш. Тим паче – не напишеш.