Віктор Балога: портрет невдалого кризового менеджера - 2, 11 февраля 2009

Віктор Балога: портрет невдалого кризового менеджера - 2, 11 февраля 2009

Читайте також першу частину статті

Входження в політику

Вперше Балога увійшов у велику політику у квітні 1998 – травні 1999 р., коли він перебував на посаді мера його рідного Мукачева. Після цього він був призначений губернатором Закарпаття і перебував у його кріслі до 2001 р.

Закарпаття було оплотом СДПУ(о) з 1998 р., коли СДПУ(о) вперше увійшла до складу парламенту, і до кінця другого терміну президентства Кучми у 2004 р. Попри те, що Балога не приєднався до місцевого осередку цієї партії, він мав із нею гарні стосунки, що й дозволило йому отримати посаду губернатора Закарпаття.

Видео дня

Після виборів 2002 р. Балога знову зайняв посаду мера Мукачева. Крім того, за результатами цих виборів він став позапартійним депутатом, проте одразу ж після входження до парламенту приєднався до „Нашої України”.

СДПУ(о), чиї осередки базувалися переважно в центрально-західній Україні, вважала „Нашу Україну” головною загрозою своєму домінуванню в цьому регіоні. Інші прокучмівські партії влади базувалися переважно в центрально-східній Україні, де „Наша Україна” не мала серйозної підтримки.

Перехід до „Нашої України” із СДПУ(о) поставив Балогу на зустрічний курс із партією влади в Закарпатті, яка намагалася усунути його з посади мера Мукачева. Цей конфлікт вибухнув і вилився у насильство під час позачергових виборів мукачівського мера у квітні 2004 р., коли представники влади вдалися до використання допомоги місцевої організованої злочинності, щоб завадити переобранню Балоги. Тоді це насильство сприймалося як репетиція проведення президентських виборів пізніше того ж року.

Після обрання Ющенка президентом у січні 2005 р. Балога на короткий термін був знову призначений губернатором Закарпаття, де він допомагав усувати залишки впливу СДПУ(о). Член СДПУ(о) Іван Різак, також із Мукачівського району, був заарештований у квітні 2005 р. за зловживання службовим становищем у період його перебування на посаді закарпатського губернатора (вересень 2002 – січень 2005 рр.).

Під час епохи Ющенка Балога займав ряд важливих посад. Із вересня 2005 до жовтня 2006 рр. він був міністром з надзвичайних ситуацій в урядах Юрія Єханурова та Віктора Януковича. Він очолював закарпатський осередок „Нашої України” аж до власного виходу з „Нашої України” навесні 2008 р.

Балога очолює президентський Секретаріат з 15 вересня 2006 р. і, скоріше за все, залишиться на цій посаді до кінця президентства Ющенка. Досвід співпраці Ющенка з двома попередніми главами секретаріату (Зінченком у 2005 р. і Рибачуком у 2005-2006 рр.) переконав його у необхідності призначення більш жорсткого „кризового менеджера” для власного захисту. Зінченко очолював виборчий штаб Ющенка у 2004 р., проте пішов у відставку у вересні 2005 р. після того, як заявив, що оточення Президента було задіяне в корупційних схемах. Рибачук був близьким знайомим та партнером Ющенка ще з початку 1990-х рр. Після відставки Рибачук лишався радником Ющенка, проте був звільнений раніше цього року після того, як у нього вистачило сміливості піддати критиці агресивну та непродуктивну управлінську стратегію Балоги.

Попри те, що конституційно президентський Секретаріат має бути „технічною” та „допоміжною” структурою Президента, насправді він завжди відігравав в українській політиці набагато важливішу роль. Деякою мірою він подібний до Ради національної безпеки і оборони (РНБО), яку з 2005 р. Ющенко використовував у якості противаги двом урядам Тимошенко. За часів Ющенка президентський Секретаріат продовжував втручатися в українську політику, а РНБО продовжував уникати виконання свого першочергового завдання: координації зовнішньої та безпекової політик. Це можна оцінити принаймні з того, кого Президент призначав на посаду секретаря РНБО: Петра Порошенка, Івана Плюща і Раїсу Богатирьову – жоден із них не мав досвіду у сфері міжнародних відносин.

Майбутнє Балоги пов’язано з переобранням Ющенка на другий термін, оскільки без президентського патронату непопулярний Балога швидко маргіналізується. Наочним прикладом є його попередник Медведчук, який очолював адміністрацію президента Кучми з травня 2002 до грудня 2004 рр. Після обрання президентом Ющенка СДПУ(о), яку до сих пір очолює Медведчук, не змогла пройти до парламенту на виборах 2006 р.; більше того, СДПУ(о) навіть не змагалася на парламентських виборах 2007 р.

Нездатність „Нашої України” перемогти Блок Юлії Тимошенко (БЮТ) у боротьбі за друге місце під час виборів у березні 2006 р., коли вона набрала на 10 відсотків менше, ніж у 2002 р., стало шоком для президентського табору. Балога як глава Секретаріату мав чудову позицію для того, щоб вести боротьбу за очищення „Нашої України” від корумпованих бізнесменів, чия присутність суттєво зменшувала її електоральні шанси.

Головною ціллю чистки Балоги були так звані любі друзі, тобто близькі друзі та бізнес-спонсори Ющенка, що утворювали прагматичне крило „Нашої України”. План Балоги відродити „Нашу Україну” в підсумку провалився, оскільки перейменований блок „Наша Україна – Народна самооборона” набрав ті ж 14 відсотків на виборах 2007 р., що і в 2006 р.

Кампанія проти любих друзів призвела до погіршення стосунків між Балогою та бізнесовими союзниками Ющенка. Погані стосунки Балоги з любими друзями, закриття їм доступу до Ющенка та агресивна стратегія „кризового менеджементу” негативно вплинули на формування „Єдиного центру”, який має підтримку менше відсотка і не має шансів стати популярною президентською партією. Нова президентська партія була створена у липні 2008 р. з багатьма фанфарами на з’їзді в палаці „Україна”, що за радянським зразком транслювався наживо по телебаченню.

Помпезне створення нової президентської партії не змогло приховати небажання любих друзів приєднуватися до „Єдиного центру”. Парламентський спікер Яценюк відмовився очолити „Єдиний центр”, і, зрештою, замість нього не було знайдено жодного харизматичного лідера. Депутат від „Нашої України” Іван Плющ, що не підписав угоду про створення помаранчевої коаліції, також відмовився увійти до складу „Єдиного центру”.

Розпуск парламенту Ющенком 2 квітня 2007 р. відбувся знову ж таки під впливом Балоги. Він вбачав у масовому переході депутатів до складу антикризової коаліції серйозну загрозу Президентові, оскільки коаліція могла отримати 300 депутатів – конституційну більшість, яка дозволила б їй долати вето Президента. У травні 2007 р. Балога та очільник виборчого штабу Партії регіонів Борис Колесников уклали угоду, відповідно до якої передбачалося проведення позачергових виборів та формування за їх результатами широкої коаліції. У грудні 2007 р. лідер парламентської фракції регіонів Раїса Богатирьова, союзник Колесникова та фінансового спонсора партії Рината Ахметова, була призначена секретарем РНБО. Не випадково, що призначення відбулося лише за чотири дні після призначення Тимошенко прем’єр-міністром. Воно було ініційовано Балогою у відповідності зі стратегією Порошенка, коли він використовував РНБО для протидії першому уряду Тимошенко в 2005 р. Балога із самого початку шукав способи завадити утворенню помаранчевої коаліції та призначенню Тимошенко прем’єром, а представники „Єдиного центру” відкрито заявляли, що їх головним ворогом є Тимошенко, а не Партія регіонів.

Балога зумів залучити інших олігархів для отримання фінансової та політичної підтримки для Ющенка. Це почалося ще в жовтні 2005 р. за часів уряду Єханурова і завжди вступало в протиріччя з Тимошенківською антиолігархічною риторикою. Головним бенефіціантом стратегії Балоги стала група „Приват” Ігоря Коломойського, яка забезпечила основну частку фінансування „Нашої України” у 2006 р. і „Нашої України – Народної самооборони” у 2007 р.

Стратегія „кризового менеджменту”

Агресивний стиль „кризового менеджменту” Медведчука на захист Президента Кучми був повторений агресивним стилем Балоги на захист Ющенка. На відміну від Ющенка, Кучма міг спиратися на подібний „кризовий менеджмент”, оскільки він не претендував на наступний президентський термін, і тому низький рівень його підтримки був неважливим для нього.

У той же час агресивна стратегія Балоги була непродуктивною і неефективною та не призвела до зростання рейтингу Ющенка; вона лише спричинила його подальше падіння. Ющенко лишався третім найбільш популярним політиком в Україні протягом останніх трьох років, проте зараз рівень його підтримки катастрофічний. Для того, щоб рівень підтримки Кучми опустився до подібних показників, було необхідно два президентські терміни та скандал Кучмагейту. Ющенко досягнув цього за один термін без будь-якого подібного скандалу. Невдалий стиль управління Балоги знищив шанси на майбутній президентський термін Ющенка більш успішно, ніж могли собі вигадати його вороги.

Вістря переважної більшості критики Балоги було спрямовано на Тимошенко. Повсякчас заявляючи про свою підтримку помаранчевої коаліції, Ющенко в той же час за будь-якої нагоди критикував уряд та втручався у справи, які більше не відносяться до сфери його повноважень після вступу в дію конституційної реформи у 2006 р.

Балога переконав Ющенка, що заради здобуття другого терміну він має укласти угоду з Партією регіонів, яка, відповідно, не має піддаватися критиці з його боку. Тим часом було зроблено все, щоб усунути уряд Тимошенко. Нестача довіри між Тимошенко та Президентом була навмисне загострена Балогою заради того, щоб уникнути укладенню перемир’я між ними стосовно майбутніх президентських виборів, на яких Тимошенко могла б підтримати кандидатуру Ющенка і в той же час лишитися на посаді прем’єр-міністра. Протягом листопада – грудня 2007 рр., коли був сформований другий уряд Тимошенко і була утворена помаранчева коаліція, таке перемир’я могло бути укладене, проте така можливість була знищена завдяки „кризовому менеджменту” Балоги, який зробив усе для того, щоб роз’єднати помаранчевий табір.

Висновки

Особистість Балоги, його грубий характер, агресивні манери, комплекс інтелектуальної неповноцінності та слабкі управлінські навики в цілому є результатом двох факторів. По-перше, його провінційних коренів із сіл довкола Мукачева та його виховання в Мукачеві. По-друге, способу, яким він накопичив власний капітал на закарпатському „Дикому Заході” 1990-х рр. завдяки нелегальній транскордонній торгівлі.

Балога покинув СДПУ(о) та перейшов до „Нашої України” у 2002 р, у складі якої він залишався протягом п’яти років, після чого заснував власну партію влади – „Єдиний центр”. Маючи бізнесове минуле та провінційні закарпатські корені, політика Балоги може бути цинічною, проте в той же час вона прагматична і, відповідно, гнучка. Його підтримка широкої коаліції та тепле відношення до українських олігархічних еліт є свідченням його прагматизму. У Балозі немає нічого Помаранчевого.

Майбутня кар’єра Балоги на верхівці української політики напряму залежить від того, чи здобуде Ющенко другий термін. Агресивна антитимошенківська стратегія Балоги базувалася на розпалюванні ворожнечі між двома помаранчевими лідерами. При цьому Балога вірив, що Тимошенко буде основним опонентом Ющенка на президентських виборах 2009 р. Нездатність Ющенка здобути другий президентський термін усуне Балогу від великої політики так само, як поразка Януковича у 2004 р. усунула від великої політика Медведчука та СДПУ(о).

Після того, як Ющенко залишить посаду Президента, Балога не матиме прихистку в Києві. Тоді він зможе повернутися до Мукачівського замка, де зможе мріяти про здійснення своєї фантазії жити як феодал-аристократ. А епоха його перебування на посаді глави президентського Секретаріату запам’ятається тим, що він зумів зруйнувати шанси на президентство Ющенка у такий спосіб, який Володимир Путін та ФСБ не могли собі уявити навіть у найсміливіших фантазіях.

Віктор Балога: портрет невдалого кризового менеджера - 2, 11 февраля 2009