Літературний конкурс. Доки стоїмо на колінах

Цю історію мені розповів мій давній приятель, нещодавно повернувшийся з Німеччіни. Ця історія мене десь вразила невимушенністю свого прояву гордості за нашу державу та її людей.

Так сталося, що Юркові пощастило поїхати на заробітки до Німетчіни. Заробітня платня викладача німецкої та приробіток у місцевій майстерні де будували яхти, якось не влаштовував а ні самого Юрка, а ні його дружини з тримісячною донькою.

Одного разу до майстерні приїхав замовник, гер Майер, і побачівши роботу Юрка по дереву, запросив його на роботу до себе. Не довго вагаючісь Юрко погодився та поїхав.

Інші працівники майстерні гера Майера були тутешні, тому до нового "рота" ставилися з деякою насторогою. Та Юрко і сам не дуже ліз у товариші, мовчки робив свою справу. Але за рівень майстерності, та знання своєї справи, гер Майер, коли заходив по майстерні, чомусь тільки з ним особливо, здоровкався за руку. А коли питав у Юрка, поради як краше зробити ту чі іншу, складну річ, обов"язково звертався до нього не менш як "гер майстер". За це на Юрка дивилися ще більше зкоса та мабудь недолюблювали.

Якось десь через півроку, коли всі справляли невеличкого фуршету з приводу вдало зданої роботи, до майстерні завітав батько гера Майера, трохи худорлявий, абсолютно лисий старий діду. Ніг в нього не було, тому він пересувався на єлектричному возику для інвалідів.

Хлопці пили пиво, слухали музику, розмовляли. Та коли всі вже були на середьому підпитку і збиралися розходитись, на подвір"ї перед майстернею, дє саме сиділи хлопці, з"явивля Юнгер, один з робітників гера Майера.

Посміхаючісь він тримав у руці спортивну гвинтівку.

"Хто влучіть краше за мене – тому півлітра шнапсу!" – вимовив він, проходячі повз усіх до великого дерева, що росло у подвір"ї.

Руде волося, молода, спортивна, доволі висока постать, "чісто" арійский вираз обличчя та гвінтівка в руках робила Юргена в уяві Юрки типовим представником не судноремонтної майстерні, а якогось есецівця з "Зондер" команди часів минолої війни.

Жваво підійшовши до стовбура, Юрген з одного подиху забив у соковите тіло деревини великого корабельного цвяха та начепив на нього невеличку папірову мішень.

Потім відійшовши кроків на 15, прицілившись зробив один за одним три постріли і некваплячісь пішов дивитися на результат.

"10, 9, 8 !" – гучно промовив Юрган, знявши папірця і самозадоволено пошимшикува демонструвати хлопцям свого "бойового" трофея.

Юркові завпало в очі, що на стовбурі деревини, з-під забитого цвяха та трьох кульових отворів, став проступати сік. Була вже пізня весна і деревина вже певно зовсіл проснувшись, старанно вбирала з землі талу воду і щосили гнала її до молодих бруньок, які от-от повинні були розкритися молодим, ще липким листям.

"Ну що?" – невгамовувався Юрген – "Хто виб"е більше, чи хочаб так як я? Ставлю шнапс та закуску! Ну мо!"

Хлопці віднекувались, кажучі щось про його природні здібності та генетичну спадщіну від діда. А судячі з недешевого "Шунгера" для біатлону, який Юрген тримав у руках, цим він займався не аби як.

Тут у Юркові як щось перемкнуло.

"Мені можна?" – спитав Юрко, якось нерішуче у пів-голоса.

Балачки враз стихли і всі повернули погляд до Юрка, стоявшого з пляшкою недопитого пива якось осторонь усієї компанії.

"А чом незя! Можна!" – відгукнувся Юрген – "Взагалі аж цікаво буде! На тримай!"

Сказав Юрген і підійшовши, передав у руки Юркові гвинтівку.

"Тільки я запрошу дати мені не три постріли, а шість! Три пристрілятися, ну а ще три як залік" – більш впевненно вимовив Юрко, дивлячісь промо у очі Юргану, прямо як боксер, що не відриваючі погляду, дивиться своему супернику у очі неред початком бою.

"Ніяких проблем! Ти у нас тут новачьок!" – спокійно відповів Юрген, достаючі з бокової кишені куртки пачку з патронами та чисті мішеневі папірці.

Юрко перевісивши гівнтівку речез плече спокійно пішов до цвяза забитого у стовбур. Але він не став вішати мішені. Доставши з свого монтажного пояса слюсарне приладдя він витяг забитого цвяха з деревини.

"А це навіщо?" – посміхаючісь промовив Юрген, відсьорбуючі з пляшки пиво і підморгуючі іншим, добавив, "Може цвях застилае де у мішені 10?"

Всі зареготали.

"Ні!" – відповів Юрко – "Деревину на що калічіти? Вона ж жива!"

Регіт якось одраз урвався. Тільки старий дід у своему возку якось дивно подивився то на Юрка, а попім на Юргена. Очі Юргена та діда зустрілися і після невеликої, якоїсь сумної паузи, Юрген відівів очі від погляду діда і чомусь трохи похнюпливо почав дивитися за приготуваннями Юрка.

Юрко забивши того самого цвяха тільки вже в боковину дерев"яного ящика для ссміття, повернувшись відлічіш свої 20 кроків, став заряджати гвинтівку.

"Відстані не замало?" – необертаючісь звернувся Юрко до Юргена, майстерно закидуючі гвинтівочного ременя за плече та накручуючі зайвої довжини на ліву руку, тим самим утворюучи більш жорстке утримання гвинтівки для прицілювання.

"Ні! Як раз досить!" – відповів Юрген, далі відсьобнувши ще ковток свого пива.

Юрко затримавши дихання стояв як укопаннийй. Кругла мушка прицілу з прозізю поволі підіймалася догори і ще повільніше почала вписуватись у чорно-білі кола на мішені.

Перші три постріли Юрко зробив з невеличкими інтервалапи. Здавалося що він прислухается до чогось.

Опустивши зброю він спритно підійшов до мішеневого папірця. Щось дуже тихо промовив про себе, ніби розмірковуючі про щось. А потім поволі вернувшись на своє місце, на одному подиху, так же лихо вскинувши гвинтівку, зробив свої останні три постріли.

Зацікавлена таким розвитком подій юрба, зірвалась з місця і побігла дивитися, що з цього всього вийшло.

Через де яку секунду від сміттяного ящика роздався дружній регіт і уся юрба, пропускаючи по переду того, що ніс папірец, чомусь жваво і весело обговорювала побачене.

"Юрєк!" – не менш весело та з посмішкою, звернувся до Юрка той що ніс папірця, - "Юрєк! Тут тільки чотири дірки, а тиж стріляв шість куль? Де ще дві? Мабуть в повітрі лишилися?"

Юрба знов зареготала.

"Як що хочеш, але це ще за півлітра, то я тобі всі шість покажу у тому ящіку. На протилежному його боці.І три з них будуть стирчати одна в одній!" – не скільки не вагаючісь відповів Юрко.

"Дивись!"- став усім пояснювати Юкро, "Перші три – 7, 6 та ще одна 7, це я випробував, пристрілював гвинтівку під себе. А наступні всі три пішли у 10. Бачите ту отвір від трьох куль трохи більший ніж у попередніх!"

Всі почали жваво коментувати таке пояснення та саму подію, а Юрко підійшовши до Юргена, який і зостався стояти, на тому ж місті не переймаючісь веселощами юрби.

"На! Тримай!" – сказав по доброму Юрко, передаючі Юргену гвинтівку, - "Дуже гарна зброя! Я з такої ще не стріляв! Перно дорого коштує?" – продовжив Юрко, так само дивлячісь Юргану прямо у очі, як це було на самому початку цієї своєрідної дуєлі.

Юрген запально, по юнацкому, вихопив протягнуту гвинтівку і хутко попрямував до виходу.

Але коли він підійшов до самих воріт подвір"я як постріл, з ненацка, пролунав голос діда, який до цього сидів тихо, не промовивши а ні слова.

"Юргане! А ну їдимо сюди!" – голос діда був сухий і трохи скриплячій. Він підізвав його в притул до себе, щось прошепотів йому на вухо і давши легкого стусана по потилиці відпустив геть.

Це сталося так миттево, що ні хто та ні чого й не побачів. Всі продовжували весоло гомоніти, та підходити до напів порожніх ящиків з "Хенесі", виставленного задаволенним замовником, за черговою пляшкою.

Дід, доволі своерідно відправивши Юргена з бенкету, включівши свого єлектрофікованного возика під"їхав до Юрка.

"Поїхали!" – таким же сухим та скреплячім голосом дід звернувся до Юрка, хутко розвернувся та попрямував до виходу.

Вийшовши з подвір"я майстерні вони повернуви праворуч і пішли поруч по приємному та доволі гладкому асфальтованному тротуару.

Дід де який час мовчав, щось тихе, та незрозуміле бурмотів собі під ніс. Потім в голос промовив:

"Мене звуть теж Юргеном, Юргеном Майером! А отой рудий хвалько з гвинтівкою - моя единая онука!"

Дід на де який час замовчав, а потім додав:

"З мене теж півлітра! Ти перший хто тут показав йому де його справжне місце!"

Юрко не знав що на таке і відповісти. Виходить він десь привселюдно зглузував з сина гера Майера, а тепер чомусь йде поруч з його дідом, який за такі речі обіцяє йому, Юркові ще й півлітра шнапсу поставити. "Щось буде!" – розмірковував про себе Юрко, поволі чимчекуючі за візком старого Майера.

"Ти де так стрілять навчівся?" – знов обізвався дід.

"Коли вчівся у університеті ходив на кульову. Зовсім трохи не дотяг до майстра" – ніяково відповів Юрко.

При словах "коли вчився у університеті" Юрген старший різко призупинив свого візка і якось с подивом подивився на Юрка.

"Ти маєшь вчену ступінь і робиш у мого сина звичайним теслею?" – з неприхованним подивом промовив Юрген – старший.

"Вибачте гер Майер, я з Украини як що ви не знаєте" – продовжив Юрко, коли після невеличкої паузи вони далі зрушили з місця, - "Мені потрібні гроші. Треба утримувати жінку, малу доньку, платити за наймане житло та інше. А в загалі хочу купити власне. У нас на Україні викладачем німецкоі я такого заробити не можу."

"Да! Украина, Украина!"- якось задумливо та таемничо вимовив Юрген-старший.

"А я теж був на Украині!" – після невеличкої паузи якось несподівано жваво наголосив старий.

"І дє?" – без великого інтересу запитав у відповідь Юрко, передбачаючі яку небудь розповідь про туристичну чі бізнесову подорож, Київ, горілку, шаравари.

"Під Харковом!" – ще більш жвавим голосом і якось весело відповів старий. А потім різко спинивши візка та розвернувшись обличчам до Юрка вимовив, - "У 43-му! На танку! Мої ноги й зараз там дель лежать!"

Це чомусь було сказано якось бадьоро з якимось незрозумілім Юркові надхненням. Юрко трохи витріщівши від несподіванної новини очі, не знайшовся більше нічого сказати як те, що його батько теж воював, під Харковом у тому ж 43, але тільки не танкістом як старий, а був артилеристом-навідником протитанкової гармати.

Старий несподівано щиро розреготався, а коли трохи заспокоївся сказав:

"Оце так зустріч! Харків! Батько артилерист протитанкової гармати у 43-му! Так може ми з ним тоді й бачились?" – старий щиро засміявся, - "За це Юрек точно треба добряче випити! Поїхали я тобі щось ще цікаве покажу!"

Коли вони приїхали до садиби старого, то на ганку за садибою вже був накритий стіл, на якому стояли пляшка "Столичної" горілки та тарілки з якимись стравами та закускою.

"Відкривай!" – сказав старий коли вони з Юрком сіли достолу.

Піднявши першого гранчака, старий промовив, - "За твого батька, та його сина, Украиїну, Харків та 43 рік!"

Трохи попоївши, старий сам налив по другому гранчаку і обернувшись до садиби голосно крикнув:

"Юрген! А ну йди сюди, бовдуре!"

Через де який час у дверях з"явився Юрген-молодший і ні слова не кажучі сумно дивився на свого діда не підходячи.

"Чого стоїш, чого дивишся?" – знову завалав дід, - "Бери гранчак та сідай випий з нами!"

Юрген демонстративно не охоче зник у проміжку дверей і через де яку мить вже сидів поруч з своїм дідом з повним гранчаком горілки.

"А тепер давайте хлопці разом вип"емо за сьогодняшній постріл, самий вдалий постріл який я бачів у своєму житті!" – наголосив старий Юрген і разом з усіма випивши горілку, почав жваво нанизувати на виделку невеличкі шматки шинки.

"Вчись у Юрека Юрген! І зла не держи! На всякого майстра, як бачишь є ще спритніший. І друге, саме головне - ми з його батьком під Харковом бачілись та разом воювали! Добрі були часи!"- завершив свою промову трохи засхелілий старий, кидаючі свою виделку на стіл та витерая рушником рота.

"Всє! Пішли Юрєк! Я ж тобі обіцяв, щось цікаве показати!" – звернувся старий Юрген до Юрка від"їзжаючі на своему возику від столу.

Юрій підвівся та послідкував разом за старим. При цьому молодший Юрген так і зостався доволі тривалий час остовпеніло сидіти за столо тримаючі порожнього гранчака. Чі може горілка не пішла, чі може зміст останньої фрази діда якось не йшов йому на розум.

"Диви яка краса!"- сказав старий коли вони з Юрком з"їхавши з ганку у доволі прибраний та не старий сад.

"Подобается?" – продовжив старий.

"Десь так! Гарно! Але я не садівник і на цьому не розуміюсь!" – без особливого ентузіазму відповів Юрко.

"Це не головне! Тиж не тільки на дерева дивись! Ти ще подивись під ноги, на землю! Ти бачиш яка вона гарна, чорна та родюча! Це ваша Юрек, українська земля, з під Харкова! І поки ваш український селянин та майстер-ремісник не зрозуміють що вони мають, та не піднімуться хочаб з одного коліна, ви так і будете все життя сплюндровані ходити та жебракувати по всій Европі та Америці".