Літературний конкурс. Кров

Знаю, що не втечу, знаю, що навіть не спробую утікати: стою. Відчуваю позаду його гаряче дихання – можливо пристрасне, а, можливо, збуджено холодне, адже все, напевно, прораховано краще, ніж в космічних обчисленнях. Підходить ближче... Що ж, сама не спробувала утекти: стою і не озираюсь. Подих повітря з його легень обпікає мені спину. Він завмирає, ніби милуючись жертвою перед тим, як накинутись на неї й розтерзати. Раптом стає холодно і я на мить згадую, як перед цим мене обпікало його дихання. Заплющую очі... Серце вистукує в передчутті чогось страшного, химерного, що мало відбутись цієї ночі. Страх, який оповивав цю кімнату годину тому, уже давно минув. Панувало очікування... Хай відбувається щось жахливе, але... відбувається! Він підійшов ближче – я з полегшенням зітхнула: нарешті... Щось холодне сковзнуло лопаткою і опинилося на спині нижче. Перше, що я відчула, то це його вдоволеність.., він насолоджувався кожним порухом... А лише потім я зрозуміла, що це ніж, тупий кухонний ніж!.. Він виводив певні лінії і якоїсь миті мені захотілось розпізнати ці візерунки й написи. Він не натискав, тож поки що ніж лише гуляв моєю гладенькою шкірою, але... Щось подібне до страху, та чомусь у занадто атрофованому вигляді, з’явилось у мене:

– То я маю боятися? – серйозно вимовила я і сама була вражена із байдужості, що так яскраво звучала в голосі.

– Ні... –  прошипів в екстазі він, – тебе має оповивати жах!..

Ця ідея мені дуже не сподобалася і тілом пішов мороз: мабуть, це він перестарався і десь різонув... в ділянці печінки..

– Можна й з жахом! – вигукнула навіжено, не втримавшись від болю.

Він облизав мою спину, я скривилась: моя кров ніколи не була смачною. Потім він став водити по талії і це вже відверто дратувало. Можна швидше? Навіщо оці штучні мукотворні спроби, невже він отримує від цього насолоду, виродок?

Я ступила крок вперед: нехай розуміє, що я не остання, яка чекатиме до світанку. Що, потрапила в сіті? Навіщо марнувати час... Він розізлився, схопив ножа і приставив мені до шиї. Повітря клубками застрягало в горлі і дедалі важче ставало дихати. Іншою рукою він ухопив мене за лікоть, і я вперше відчула, яка сила приховується у цьому, на перший погляд, слабкому хлопцеві. Якби ніж був гострий, ох, тоді б я спокусилася вирішити все сама... Один порух шиї... Але...

– Що я маю робити? – ледве змогла видавити з себе.

Він заіржав, немов кінь, який спіткнувся об труп свого господаря. Звучало жахливо і зовсім не обнадійливо. Хлопець потягнув мене до ліжка, та цього я вже не могла стерпіти: з силою вирвала ніж із його не таких, як виявилося, дужих рук. Чіпати хлопця не хотілось, і я відкинула холодну зброю вбік.  Доки він розгублено закляк, вдарила ліктем в живіт і штовхнула на ліжко... Лиш тепер я змогла поглянути на його обличчя: таке юне, безневинне і симпатичне... Про нього, мабуть, я мріяла усе життя... Ні, лише колись, а зараз не може бути й мови. Я схопилась на ноги.

– Дай іще один шанс! – благально, уже зовсім іншим тоном вимовив цей „навіжений убивця".

Я засміялась: він що, знущається?!! Хлопець обхопив мене за ногу й іще благальніше заглянув в очі. Я провела рукою по спині і відчула свіжу кров, що цівкою скочувалася стегнами. Доторкнулась до його губ, і він із жадібністю облизав кінчики моїх пальців.

– Але Маргарет, ще одна спроба!.. – востаннє вигукнув він, і я не втрималась, схопила ніж і ударила його в плече.

– Це тобі за рану. Моя шкіра має завжди залишатись гладенькою, зрозумів?!!

Та хлопець, напевне, мене вже не чув: він милувався власною кров’ю, що заливала моє дороге італійське покривало! Адже цей удар йому нанесла я!..

– Заберіть його! Наступний!.. – зовсім безсило вимовила я і пішла до ванної кімнати, щоб не бачити, як це миле створіння забере „швидка". Я вже бачу, як щойно вийшовши з лікарні він носитиметься зі шрамом, мов із орденом. Я виглянула: він ще був там, лікарі вовтузились. Його очі переповнювала вдячність.

– Швидше, бо цей незграба стече кров’ю!

А колись би я закохалась у нього... Але... Не ті часи.

За мить ввійшов наступний...

...Я втомлено сиділа на дивані і, можливо, заснула б, якби не ця жахлива рана в ділянці печінки... Кастинг пройшов жахливо, і я не змогла нікого вибрати на роль Дракули у своєму новому спектаклі. Не було в них належної кровожерливості... Мабуть, через надмірну закоханість у мене. Напевне, так... Як усе-таки жахливо бути зіркою...

Я обхопила рукою перев’язану рану, що була тепер мені ніби згадкою про щось рідне і близьке, і заснула...