Дереш вбиває своїх монстрів іронією і сміхом

Найпопулярнішим молодіжним письменником сучасної України став 22-річний Любко Дереш і це, як на мене, дуже життєствердний факт.

Про користь і шкоду від творів Любка Дереша можна говорити довго: надто популяризують вони таку модну сьогодні свободу свідомості. У своїх романах, судячи з відгуків читачів, Любко оспівує змінені стани свідомості, таким чином його романи є своєрідною агітацією і, певно, не кришталево чисті з точки зору педагогіки.

Втім, як стверджує сам письменник, якщо хочеш відповідальності за чужі тексти, навчись відповідати за власні вчинки.

Сам письменник не може пояснити собі ту популярність, яка спіткала його книжки в Україні. сьогодні з Любка зробили культову фігуру. Втім, у випадку з Дерешом, навряд можна згадати прислів’я «на безриб’ї…». його тексти вирізняються емоційністю, інтелектуальним наповненням, сильним алегоричним рядом. Безліч алюзій, які викликають його книги об’єднують навколо фігури Дереша численних посвячених у всі наймодніші «таємниці» сучасності.

Дипломований аудитор, юнак, що зріс на творах антиутопістів, таких як Хакслі і на текстах яскравого дослідника зруйнованої людської психіки Стівена Кінга, раптом став культовою особистістю у пострадянському світі зруйнованих цінностей.

Хто як не Стівен Кінг показує всю містичність і всю непізнаність людської психіки у простій формі простого тиражованого чтива, саме Стівен Кінг розпотрошив перед світом ситу американську дійсність, показав приховані у філістерській свідомості страх і неміч перед лицем невідомого. І водночас розвінчав ці страх і неміч, розкривши їх брехливу сутність. Коли зруйновано всіх монстрів, доводиться іронічно усміхатись – сміятись над власними страхами.

Вочевидь, Дереш вже зруйнував достатньо власних монстрів, бо себе він вважає іронічною людиною. За словами юнака, гумор робить дійсність легкою, власний нестерпно тяжкий пафос життя вибухає від сміху: «Драма буває надто тяжка, а іронія дає мені сили».

Так і хочеться додати, що сьогодні українець має танцювати, інакше – ніяк. Танцювати – і це не питання.

Письменництво для Дереша так само – лиш розвага. Юнак не належить до тих, хто помре, якщо втратить змогу писати.

Звісно, подумала я, інакше не може і бути, адже повна свобода передбачає свободу і від власних талантів: «Коли пишу, бавлюся. І чому я маю не писати, якщо це приносить мені таке колосальне задоволення».

Якщо ви, любий читачу вже шукаєте власне призначення, дай Боже, щоб воно додало вашому життю сенсу. Любко Дереш впевнений у тому, що він є лиш «ретранслятор», що його «веде хвиля», і він її «лиш тримається».

Зовсім, як священик – просто провідник вищих сил. Нічого особистого.

І юний письменник, звісно, не може пояснити, чому сучасний українець запав на його твори, не може пояснити принаймні логічно. Попросити, аби пояснив не логічно у мене не стало розуму. Та і надто інтимно було б то для публікації у пресі.

Так само не розуміє Любко Дереш всього того «абсурду, що зараз відбувається у країні», не може логічно пояснити, чом все іде по колу.

Але ця країна, така недолуга, така, здавалося б безнадійно зациклена на дурних помилках, така, як мені здається, ще незріла і недосвідчена, на думку Любка сповнена чудових людей, «чим більше їжджу по закордонах, тим більше переконуюсь, що українці класні – не найгірші з тих, кого я бачив. Не має поділу на схід/захід. Скрізь є і відверті мудаки і є багато хороших людей». Юному письменнику щастить – за його словами він зустрічає більше хороших людей.

Щодо власних зауважень: сьогодні Любко відкритий до змін, до діалогу. Він бачить навколо хороших людей і іронія рятує його від дрібних монстрів недосвідченої психіки. На жаль, таких українців – меншість, більшість же віддає перевагу сидіти у пітьмі власних страхів і пояснювати ними темряву навколо.

Після прес-конференції Любко відповідав на питання читачів Обозревателя. Веб-конференція була присвячена виходу у світ чергового, вже п’ятого роману «Трохи пітьми».