Молотком по нервах: поети на Книжковій ярмарці в Києві

В рамках Київського книжкового ярмарку відбулося читання віршів поетами-двотисячниками.

Маргінальне мистецтво, яким є поезія, знаходить свого читача і слухача через звук, модна в підвалах, андеграундна за своїм статусом, поезія завжди несе в собі революційний дух, так само, як і інші види маргінальних мистецтв.

Некомерційна, самостійна, створена заради себе самої вона перетворюється на спосіб самопізнання і творить майбутній культурний простір.

В Україні поезія немаргінальною бути не може, абсолютна байдужість держави, некомерційність і камерність заходів (бо інакше неможливо) наперед визначили долю поезії.

Чари поезії – це звук і емоція. Слово, яке б’є точно в ціль і миттєво знаходить відповідь у твоєму серці. Вже потім, посіяне, слово може прорости, але це не є метою. Мета – це влучна метафора, поезія – це гра на цимбалах, де словом б’ють по твоїх нервах. Саме тому слово часто супроводжує музика – згадаймо читання віршів Андруховичем.

Поезія сьогодні – це не класичне читання в кріслі, сьогодні поезія, як і решта мистецтва прагне інтерактивності, залучає читача/слухача, поезія переходить у зали, на вулиці, перетворюючись на інтерактив, театр.

- Коли людина не бачить ніяких зорових образів, у неї вмикається внутрішній екран. І вона починає сприймати інформацію набагато більш творчо. А вдома людину багато чого відволікає від радіо: хатня робота, діти. Якщо ж ходити слухати радіо, як в театр – то вже зовсім інший ефект! – коментує чергову акцію, що минула в рамках Книжкового ярмарку, її ініціатор Артем Захарченко.

Саме таким театром є відомі виступи Мамонова. Маргінал, який за свою маргінальність платить абсолютною свободою.

І це вже новий жанр, точніше, суміш жанрів, це вже навіть не поезія, це – театр образів.

Щоб вижити слово наближається впритул, знищує відстань і до нього можна торкнутись, так само, як і до автора. Таке можливе лиш сьогодні, коли знищені всі авторитети, а отже, табу, коли найпотаємніше перетворено на видовище:

– Ми не запрошували поетів, які намагаються наслідувати попередні покоління. У двотисячників – своя стилістика, невимушена, ніхто вже не намагається робити протестні, контркультурні тексти, так, як це було популярно в 90-х. Це найбільш вільне від творчих стереотипів покоління, - наголошує Артем.

Решту інтерв’ю читайте на сайті Сумно >>>

Читайте також про слем - новий спосіб існування поезії, словесні бої.