Квіти не винні…

Проблема святкування 8-го Березня – це проблема для тих, хто тільки в цей день дарує (отримує) квіти, чи проблема ображених критиків, які не мають кого привітати навіть у цей день?

Видео дня

Перші весняні дні приносять незрозумілу ранкову млявість. Втомлюють сни, емоції, відчуття пробудження природи. Але вже через годину блукання по квартирі ти стаєш сповнений енергії. Варто тільки розібратися зі своїми блуканнями у сні і все стає на свої місця. Тож мені наснилося, що маю багато проблем, що сьогодні понеділок, і ці проблеми будуть весь тиждень, от тільки б вижити, тільки б не впасти в депресію. Взагалі, депресія – божевільно-неприємний стан, тим більше, коли починається в понеділок. Аналіз сну за кавою викликає мимовільну усмішку, бо до понеділка ще далеко, і всі проблеми вирішуються. А депресія саме божевільна, бо люди, які не хворіють на неврози, не можуть впадати в депресію. Якщо вилікувати неврози, перекопати усі негаразди дитинства, то про психічні зриви можна забути. Те, що ми ображаємося на знайомих, які поводяться не так як слід, на переповнений транспорт, на нерозуміння начальника, – це все через глибокі переживання подібних ситуацій ще дитиною. Тоді ми не могли зрозуміти, що безглуздо ображатися на батька чи матір, що безглуздо ненавидіти тітку, в якої вчора зірвав груші, що не є проблемою, коли ти не виграв у шкільному конкурсі, а твоя приятелька стала переможницею, що п’яний сусід налупцював свого сина, що знову не вивезли вчасно сміття.

Проблеми минучі, головне, прожити тиждень і не зламатися, головне про них не думати глобально, не ставити їх на перше місце. Як добре просто подивитися на небо, як добре посидіти на лавці біля дерева, як добре взяти в руки яблуко і з великою пожадливістю його вкусити. Цього можуть не розуміти люди, які звикли думати про проблеми глобально. Але ж від цього думання все одно залишиться світ таким самим проблемним. Все одно люди святкуватимуть день Валентина чи Восьме березня, і лише тоді даруватимуть квіти своїм коханим, бо такий у них інстинкт, бо на більше вони не здатні. А їхні дівчата більшого і не потребують. Взаємовигода. Тому безглуздо говорити про потрібність чи непотрібність квітів на ці свята. Ти не вважаєш за потрібне його відзначити, то й добре, але не позбавляй можливості хоча б раз на рік підійти до квіткової лавки якогось чоловіка і купити квіти своїй дружині. Завтра він про це не здогадається і його дружина ніколи не усміхнеться до подарованих їй квітів.

Моїй мамі тато ніколи нічого не дарував. Вона не звикла до подарунків просто так. Вона їх боїться називати подарунками, ховається від них, намагається не звертати на них увагу, бо вона погодилася на таке життя. Вона погодилася на життя вчительки. Їй, як годиться в школі, на Восьме березня дарують квіти, а закохані учні і учениці вітають свою вчительку ще й туалетною водою чи якимось сувеніром. Мама радіє як дитя. Вона мені опісля свята говоритиме про діток ще місяць з теплом і ніжністю, бо вони внесли лепту у її свято. Коли ж я не привітаю її в цей день, то вона образиться, бо погодилася на свято лише 8-го Березня. Я ж цього не розумію. Для себе. Бо з таким життям не погоджуюся. Але подібних мамі жінок чудово розумію і коли скажу, що це не свято, а ще одне приниження для повноцінності стосунків між людьми, що вона повинна відчувати увагу цілий рік, що її мають любити не тільки на 8-е Березня, то мільйони жінок ніколи так і не відчують, що таке отримати квіти за те, що ти саме така, а не інакша. Це не проблема. Вона є для того, хто про неї говорить. Проблема в тому, що немає кому подарувати цих квітів, а так хочеться дарувати їх щодня. І ця проблема назріває саме через депресії. Щоб не визнавати собі своєї психологічної безпорадності в ці дні, коли всі ходять з квітами і сердечками, ти починаєш говорити про їхнє безглуздя.

Я вчуся про погане не думати, але поки що не дуже виходить. Мій знайомий якось говорив, що ображаються і дивляться на світ похмурим поглядом лише слабкі люди. Я тоді довго думала, чому саме слабкі, а не глибокі, наприклад, бо якщо ти розумієш, що людство деградує, то хіба ти слабкий? Це в нього не вистачає духу, щоб образитися, щоб плюнути комусь в обличчя черговою критикою, щоб показати свої зуби. Але це тваринна реакція. Коли ти сумніваєшся у своїх зусиллях, коли не бачиш виходу, коли все навколо виглядає пропащим, то бачиш лише один вихід – розказати всім, які вони погані. Але від цього вони ні на краплю не стануть кращими. Ти хочеш, щоб знайомі слухали якісну музику? Вихід не в тому, щоб розказувати, наскільки їхня музика тупа. Просто треба привчити їх хоча б зрідка слухати якісну. А критика потрібна тільки для підтвердження твоєї слабкості.

Тепер розумію, що образи приносять наслідки тільки самому носієві. Я ображаюся, я й маю проблеми. Замкнуте коло. Ніякого виходу. Світ треба сприймати таким, яким він є, а змінювати критикою недоцільно. Бо критикою відучити святкувати 8-е березня не допоможе, а лише щоденною увагою, любов’ю, частими подарунками просто так. Але в кого цього немає, то хоч трісни, критикуючи, нічого не зміниться. Залишається « нам з тобою робити своє…», тобто бути щасливими, відчувати весну і просто так усміхатися в переповненому транспорті.