Поцілунки політиків. «По-взрослому» - з язиком
(За Жан-Полем Сартром «Нудота»)
Чому трансляція сесій Верховної Ради викликає стійкий рвотний рефлекс? Ніколи не задавалися цим питанням? «А я цю нудоту не дивлюсь», або «не цікавлюсь політикою ваащє» – типове пояснення! А відповідь так близько – ось тут у телевізорі.
Уважний громадянин з подивом може підглянути , як непримиренні вороги, що ще учора один одного звинувачували у всіх смертних гріхах і порушенні Кримінального кодексу, жваво щось обговорюють, обнімаються, ручкаються, хіхікають і синхронно тиснуть кнопку «за». Ті, хто не шкодував пафосу на мітингах за наші бюлетені і обзивав конкретних «пацанів» то «шантрапою», то «мраззю», а бувало і не такими словами орудував – обов’язково на початку сесійного ранку обціловує ту «шантрапу». Цілуються вчорашні вороги щиро. Цілуються перед початком засідання, у перервах, перед початком вечірнього депутатського забігу.
Це не поцілунки Іуди. Ні – це дружні цьомки, а буває й тричі – по-православному. Зі смаком і взаємоповагою. А у скрутні моменти кадрових призначень, коли до заповітного омріяного крісла залишається один крок, то цілуються «по-взрослому» - з язиком. Ні, не як закохані молодята, а так по-народному, зализуючи «ворога» язиком до дір. А як треба, то ще й в телекамери посиплять голову попелом і вибачення принесуть «врагу», бо крісло воно ж ось там, за півкроку. А ви б бачили, як дорослі дяді у кулуарах на перервах засідань Парламенту, оминаючи мордатих охоронців та надокучливих журналістів, беруть ворога ніжно попід лікоть. І крокує собі парочка «закоханих голубків» десь у тихий куточок цілуватись і домовлятись. Бо законопроект треба підтримати. Бо без пільг рідний бізнес загнеться. Бо мої іномарки (нафта, будматеріали, зерно, цукор, і т.д.) обкладуть податками. Проголосуй, брателло, за мій закон – дай я тебе поцілую. Але голосують «вороги» закон опонента не за слюнявий поцілунок. Завтра і йому доведеться переорієнтувати бюджетні потоки на потрібний тендер чи правильний фонд, отримати відкат чи законні пільги, і тоді вже він піде на трибуну і буде припікати ідеологічних ворогів, а у перерві обціловувати того «ворога». І вони знову проголосують разом. А кому щось не подобається, то ще й пояснять, що політика – це мистецтво домовлятися, або хитра тактика заради стратегічної мети. Це не безпринципність, бо все заради порозуміння сходу-заходу, еліт, народу, бізнесу, або для наведення порядку.
Братва цінує компроміс. Компроміс – це коли ти поступився ось цим принципом, а я ось цією заповіддю Божою. І завтра буде новий день і новий компроміс.
Братва не знає, що таке консенсус – спільна дія, стратегія, домовленість. Бо консенсус – це узгодження спільних принципів і спільних цілей. Але компроміс легше. Як апендицит - вирізав принцип, викинув і забув. Тому братва любить компроміс, возвеличує компроміс, а носіїв компромісу цілує. По-братськи!
Типове слов’янське нам ніколи не задушити в собі, бо коли хтось з нас зробить «лажу», то одразу шукає зо дві сотні об’єктивних причин і суб’єктивних факторів, чому став на граблі і набив собі ґулю. Налажав хтось мені, а не я сам собі – це майже український рефлекс. Ми не шукаємо з десяток шляхів, як виправити ситуацію, чи навпаки діяти ефективно надалі і уникати подібного. Ні, самі для себе вигадуємо сяке-таке виправдання, а далі самонавіюванням переконуємо себе ж коханого (лінивого, тупого, пихатого і т.д.), що звичайно ж не ти винен у цій всій «лажі».
Це ми обираємо носіїв компромісу, а не консенсусу. Це ми у трансляції засідань Ради цілуємось з противними нам дядьками. Бо тут «на гражданці» саме ми люто ненавидимо хабарників і з усмішкою слизняка заносимо «коньячок з канфєтами і прі ньом» чиновнику (лікарю, директору, митнику і т.д.) Це ми люто ненавидимо кар’єристів, які йдуть по трупах, але завжди поцілуємо ручку (щічку, задницю) боса-кар’єриста, який нам запропонує підвищення. Це ми проти розгулу бандитизму, але обходимо навіть вуличну бійку. Б’ють, значить заслужив. Це ми вибираємо собі подібних, які крадуть (б’ють, несуть і беруть хабарі). Ми це знаємо, або здогадуємось. Ні, ми обурюємось, як вони крали колись! Ми їх «клєймім позором» до виборів, голосуємо за них і далі «клєймім пазором і прєзіраєм». Ми люто ненавидимо свого начальника-самодура і ржемо з нього на перекурах, але з усмішкою вітаємось в коридорі і зі слюнями радості просимо щось у його кабінеті.
Це ми цілуємось зі собою і в прямому ефірі телебачення. Це напевно тому нас так нудить під час трансляцій Верховної Ради. А ти поцілуй себе у дзеркалі! Що, приємно?!