Півкроку до прірви

Найкраще, що Бог міг дати людині – це право вибору. Найважчий хрест, яким Бог покарав людину – це необхідність робити вибір. Між добром і злом, між підлістю і гідністю, між зрадою і самозреченням, між “вмерти стоячи” та “жити на колінах”.

Право вибору – це можливість маневру. (Приміром, для “Нашої України”- приєднатися до сформованої коаліції і остаточно втратити своє лице чи залишитись в опозиції і втратити все,окрім лиця; для БЮТ – “окопатись” в опозиції з прицілом на президентські вибори чи всіма засобами домагатися влади “тут і зараз”.)

Необхідність вибору - це відсутність такої можливості. Це жорстке “або-або”. Це та ділема, яка стоїть зараз перед Президентом. Бо тільки він і ніхто більше може зараз на свій розсуд тлумачити Конституцію. Від жодного харизматика чи харизматички, прописаних нині на політичному Олімпі, хоч би вони й на голові ходили, нічого вже не залежить.

Йдеться, звичайно, про розпуск (або не розпуск) парламенту, про призначення (або непризначеня) повторних виборів.

Прихильники БЮТ, мотивуючи необхідність розрубання гордійового вузла у такий радикальний спосіб, наголошують на очевидному електоральному зиску для Президента. Мовляв, ухвалення такого рішення – то є шанс для Ющенка показати характер і тим самим “реабілітуватися” в очах сотень тисяч зневірених і розчарованих українців, бо це додасть йому іміджу сильного президента.

Чуш собача. По-перше, байка про слабкість Ющенка є, як кажуть, надто перебільшеною. По суті, вона лишилась там же, де і його колишнє обличчя. Президент неодноразово доводив, що він здатен на вчинок (згадайте хоча б осінню відставку всіх гамузом “хлопців і дівчат”). Інше питання, до чого ці вчинки призводили.

По-друге, повернути колишній рейтинг Ющенку вже не вдасться. За будь-яких розкладів. Кепсько буде “по-любе”. Тобто шансів стати “хорошим” в очах електората у Президента вже не лишилось. Але у нього є вибір. Якого немає у будь-якого іншого суб’єкта політичного процесу. І якого, на жаль, вже немає у нас – тих, завдяки кому Віктор Андрійович посів своє поважне крісло.

А тому, у відповідь на численні радіозвернення Президента до “своєї” нації, дозволю собі (як повноправний представник цієї нації) сказати йому кілька слів – від себе особисто і від усіх, хто розділяє мою думку.

Шановний пане Президенте! Призначати нові вибори потрібно не для того, щоб “пограти м’язами” чи «показати зуби». І вже напевно не для того, щоб задовольнити примху Юлії Володимирівни. Її прем’єрські амбіції тут на останьому місці, її політичне майбутнє- під великим питанням.

Майдану більше не буде. Охочих заходити вдруге в одну й ту саму річку виявилось замало. “Народні гуляння” під прапорами у центрі столиці – жорстока пародія на історію.

Ми не знаємо, які сюрпризи приготують нам нові вибори – якщо Ви, звичайно, на них наважитесь. Кому цього разу повірить роздратований, деморалізований і збитий з пантелику електорат. Кому посміхнеться непередбачувана фортуна. Яка темна конячка вигулькне з хащів “безбашенного” маргінесу.

Але гірше, ніж зараз, я думаю, вже не буде. Надія на те, що щось зміниться на краще, хоча і примарна, але все-таки є. А тому із двох зол треба обирати найменше. Найменшим злом сьогодні є все що завгодно, окрім приходу до влади донецького клану.

Віктор Андрійович, я не хочу, щоб моєю (а не лише Вашою!) країною керував “урка”. Скажу по секрету: я його боюсь. Навіть якщо він носить краватку і майже навчився добирати слова. Навіть якщо він вибачається перед журналістами і не називає більше (принаймні публічно) нас (і Вас) козлами. Навіть якщо за нього і його компанію проголосувала (тепер неважливо, у який спосіб) третина населення України.

Я ще пам’ятаю п’янке почуття гордості за свою державу і не хочу більше її соромитись. Не хочу, щоб “регіонали” з досить своєрідним розумінням патріотизму укупі з російською бізнес-елітою приватизували в Україні все, що погано лежить. Уявіть собі: я хочу жити у сильній незалежній державі, а не в кремлівсько-донецькій вотчині.

Пане Президенте, я не вірю, що колишній заступник покійного Кравченка Микола Джига, який “тіпа” розслідував справу Гонгадзе, тепер якісно боротиметься з організованою злочинністю.

До мене, вибачте, не доходить, який чином “федераст” Євген Кушнарьов опікуватиметься правовою політикою в Україні, а колишній “підрахуй” Сергій Ківалов, за яким вже півтора року безутішно ридає Лук’янівський СІЗО – питаннями правосуддя...

Як сказав би найбільш цитований літературний персонаж професор Преображенський, “Дєточка, ето же бєзобразіє”. І це “бєзобразіє”, Віктор Андрійович, можете зупинити лише Ви. Як гарант усього сущого в Україні.

Напевно, як ваш виборець, я маю право вимагати від Вас дотримання передвиборчих обіцянок. (На кшталт заяложеного “Бандитам –тюрми”.) Але я вже нічого не вимагаю, а лише прошу: зупиніть це.

А прошу тому, що при всіх розбіжностях – у соціальному статусі і таке інше, у нас з вами є одна спільна риса: ми однаково любимо цю країну. Але я у даній ситуації нічого не можу для неї зробити. А ви – можете.

Розумієте, Віктор Андрійович, яка цікава штука виходить. Зараз все так чітко і різко викрісталізувалось, що лишилось тільки головне. На тій височині, де мусить прийматися рішення, насправді немає нічого, що могло б вплинути на Ваш вибір.

Немає більше підкилимних інтриг і свистоплясок навколо тої чи іншої коаліції.

Немає фатальних помилок і незграбних кроків до їх виправлення.

Немає прем’єрських рейтингів і президентських амбіцій, соціологічних досліджень і політологічних прогнозів.

Немає любих друзів і нелюбих ворогів.

Немає Юлі, Порошенка, Мороза, Януковича, Ахметова.

Немає тиску з боку своїх і домовленостей із чужими.

Є лише Бог і Україна. Спробуйте удвох її вберегти.