Євген Кожокін: Росія не зацікавлена у вашiй хронічній кризі
Своїми роздумами з приводу українських процесів із «Днем» поділився один із найвпливовіших у Росії експертів Євген Кожокін, директор Російського інституту стратегічних досліджень (велика державна структура, створена ще в 1992 році; займається інформаційно-аналітичним забезпеченням діяльності вищих органів законодавчої та виконавчої влади РФ).
— Як ви оцінюєте розпад помаранчевої коаліції та формування так званої антикризової?
— Росія не зацікавлена в хронічній кризі в Україні. Тому що це виключно важливий для нас економічний партнер. Відсутність нормально функціонуючого уряду в будь-якому випадку дестабілізуватиме ситуацію. У цьому сенсі, зважаючи на свої інтереси, ми розраховуємо, щоб в Україні просто був уряд, щоб він нормально функціонував, був передбачуваним, вирішував економічні питання та суто прагматично підходив до відносин із нами. Ось те, що найбільше цікавить на сьогодні політичний розклад у Москві. Що стосується політичного характеру, абсолютно очевидно, що ми не зацікавлені в тому, щоб уряд був антиросійським. Якою мірою він проводитиме політику, що відповідає нашим побажанням, це вже залежить від внутрішнього розкладу сил в Україні, від того, як у вашій країні усвідомлюватимуть свої короткочасні та довготривалі економічні інтереси. Усе-таки для нас на сьогодні насамперед важливе те, щоб уряд відбувся.
— Чи означає це, що прихід до влади коаліції, яка складається з Партії регіонів, комуністів і соціалістів, автоматично приведе до покращання відносин між Україною та Росією?
— У будь-якому випадку керівництво в Росії судитиме не за гаслами, а за справами. Але за такої коаліції шанси встановити нормальні, ділові й абсолютно передбачувані відносини з Росією, звісно, набагато вищі, ніж у блока, де потенційним лідером може стати Юлія Тимошенко.
— Чи не розглядають у Росії варіант перегляду газових домовленостей, досягнутих на початку цього року, в разі прем’єрства Віктора Януковича?
— У будь-якому випадку ситуація на ринку газу розвивається, повертатися до тих формул взаємодії, які були раніше, неможливо. У тому числі й у результаті того тиску, який чинять і на Росію, і на Україну наші європейські партнери, що є головними споживачами експортного газу. Загалом, тренд спрямований на підвищення цін на газ.
— Адже витрати на видобуток газу у відкритих свердловинах не зростають, а ціна підскочила в чотири-п’ять разів...
— Це пов’язане з тим, що відбувається, як ми бачимо, збільшення цін на нафту. А так склалося, що ціни на газ прив’язані до цін на нафту. До того ж ЄС зацікавлений у тому, щоб зрештою ціни на газ в Україні, в Росії, у Білорусі наблизилися до тих цін, які існують у Євросоюзі. Це в інтересах споживача та пов’язано з його зацікавленістю в тому, щоб, наприклад, енерговитратні види продукції, які виготовляють у Росії, в Україні, були менш конкурентоспроможними порівняно з аналогічними європейськими продуктами. Ми ж із ЄС у багатьох статтях є конкурентами. Не треба цього забувати.
— Із боку Росії нинішньому уряду ставили в провину те, що він іде на Захід, у ЄС і НАТО. У відповідь російська сторона вустами високопоставлених осіб загрожувала припинити українсько-російську співпрацю в ОПК. Чи зміниться ситуація в цій галузі після приходу до влади Януковича? Чи розширюватиметься така співпраця?
— Йдеться не про те, щоб висувати якісь закиди Україні про західний або незахідний вибір. Йдеться про довгострокові інтереси країни. Україна за типом своєї економіки не є Естонією, Латвією або Словаччиною. Це — велика європейська країна, структура економіки якої дуже багатомірна. Питання в тому, чи буде ця багатомірність зберігатися, чи Україна перетворюватиметься на не особливо розвинену європейську провінцію. Чи влаштовує керівництво України бути такою країною, позбавленою власного економічного потенціалу, зокрема й власної оборонної промисловості? Якщо стратегічний курс полягає в цьому, то, звісно, ви маєте право його проводити. Ми в Росії хочемо зберегти свою високотехнологічну промисловість, яка значною мірою пов’язана з оборонним комплексом. Якщо Україна також має намір зберігати та розвивати свою промисловість, у тому числі ОПК, то абсолютно очевидно, що ми партнери і навіть союзники. У цьому випадку ми розвиватимемо ці коопераційні зв’язки. Але це повинні бути не тактичні рішення: сьогодні один уряд, завтра — інший. Перший оголошує один курс, а другий — інший. Потрібен стратегічний курс країни, і він повинен бути зрозумілий, бо це пов’язано з великими вкладеннями, із гарантуванням безпеки, із величезною кількістю робочих місць. Якщо в цьому питанні буде визначеність, то в Росії знайдеться багато структур, які зацікавлені в збереженні і — більш того — в розвитку зв’язків українсько-російського ОПК.
Після помаранчевої революції український політичний клас пройшов цілий етап у своєму розвитку. Зараз є можливість справді зрозуміти, куди рухатиметься Україна. Ясно, що не можна продовжувати курсу, який був за Кучми. Курс постійних коливань, невизначеності. Мені здається, що багато хто зрозумів, що курс, обраний помаранчевим урядом, який очолювала Юлія Тимошенко, був пов’язаний із дуже великими економічними та соціально-політичними втратами для України. Зараз є можливість знайти інший новий курс. Можливо, цей курс може запропонувати Янукович і ті сили, які збираються навколо нього в нову коаліцію.
«День»