"Нашим державним гербом має бути жаба"

'Нашим державним гербом має бути жаба'

Ілюстратор Владислав Єрко малював Герду зі своєї дочки

Ілюстратор книжок Владислав Єрко, 43 роки, зустрічає журналістів ”ГПУ” на порозі своєї квартири на Лісовому масиві. Запрошує на кухню, вмикає електричний чайник, дістає чашки з тонкої порцеляни.

Над столом висять полиці, заповнені CD-дисками з фільмами.

— Зібрав 700 фільмів, — Єрко спирається на кухонну стінку, — за тиждень можу продивитись 20. Не терплю телебачення і реклами.

На кухні в нього росте кактус з метр заввишки.

Видео дня

Хто доглядає за рослинами?

— Я, — дивується Єрко.

Чому на стінах немає ваших картин?

— Бо не можу на них дивитися. Помічаю недоліки.

На робочому столі лежить незакінчений ескіз Єрка до ”Маленького принца” Екзюпері. На малюнку льотчик обнімає хлопчика. Над ілюстрацією встановлена кругла лінза.

— Це щоб малювати дрібні деталі, — пояснює.

Хто займається дизайном вашої квартири?

— А який тут дизайн?

Навіть коридор у помешканні заставлений книжковими полицями.

— І тут поставлю, — показує він на вільну стіну в майстерні. — У нас хата-читальня. Донька Поліна ковтає все. Ще у 12 років ”прикінчила” Кафку і Бекета. А вчиться на дизайнера.

Правда, що Герду зі ”Снігової королеви” ви малювали з дочки?

— Вони просто схожі вийшли.

У двері хтось дзвонить.

— Це дитина моя прийшла, — каже ніжно Єрко і йде відчиняти. 20-річна Поліна віддає батькові пакет з продуктами й бутель питної води.

Ідемо на кухню пити чай із сушеним інжиром. Єрко собі не наливає.

— Малкович (головний редактор видавництва ”А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га. — ”ГПУ”) завжди кладе шість ложок цукру. Він динамо-машина. Коли починає збавляти оберти, йде і каву собі калапуцає зі шістьма ложечками. А Юра Смирнов, директор видавництва”Софія”, взагалі за день випиває 15 чашок.

Де ви народилися?

— У Києві, в роддомі на Червоному Хуторі. Чомусь пам’ятаю цей будинок. У чотири роки думав: два роки тому — це ж півжиття мого. Боже, як довго живу! Засмутило, коли почув, що сонцю залишилося світити всього мільйон років. Думав, що буду тоді робити?

Завжди хотіли бути художником?

— Ще у сьомому класі намагався вступити до художньої школи. Проте зрозумів, що я повний нуль. Вирішив бути простим робітником. Але гальмівні колодки для трамваїв на ремонтному заводі так смерділи... У мене досі враження, що я студент, і ще вчуся. Я себе дуже не люблю.

Що перше проілюстрували?

— Книжку для ”Політвидаву”: як піонерам розпалювати вогнище і правильно стукати в барабан. Соромно, якщо трапиться комусь на смітнику. Але гонорар дали великий — три тисячі карбованців. Не можу нормально працювати, коли треба стояти, як живописець чи скульптор. А ілюстратор — це щось таке, що сидить під лампочкою і поволі колупає один малюнок за іншим.

Ілюстратор гарно заробляє?

— На Заході — так, тому наші всі туди чкурнули. Геннадій Спірін поїхав у Німеччину, потім — у Америку. Зараз відомий на весь світ. Ольгу та Андрія Дугіних ”Ворнер Бразерз” запросили працювати над третім фільмом про Гаррі Поттера.

Вас кликали за кордон?

— Звісно, але я важкий на підйом. Не можу всіх покинути. Зате мої книжки продаються у 20 країнах світу. ”Снігова королева” — лідер продажу дитячої літератури в Англії.

Єрко йде у спальню і приносить звідти два варіанти книжки англійською. На одній — цінник 16 фунтів, інша, в подарунковій обкладинці, коштує 19,9.

— Найсмішніший варіант ”Снігової королеви” — корейський. Якийсь наївний логотип, як на чаї ”Ліптон”, — з гордістю показує і таку книжку. — Спершу намалював Снігову королеву холодною красунею, як Марлен Дітріх чи Грета Гарбо. Малкович сказав, що вона якась стервозна. ”Єрчику, зроби її теплішою”. Я її зробив з Оксани з ”Ночі проти Різдва”. Малкович був дуже задоволений. Але інші казали, що вона надто добра. У результаті вийшло що вийшло. 2002-го ми зустрілися у Москві з Коельо, він сказав, що ”Снігова королева” — найкраща дитяча книжка, яку він бачив. Коельо — світла, позитивна людина. Шкода, що деякі російські письменники оголосили йому війну.

Єрко показує ще одну книжку — ”Чайка на ім’я Джонатан Лівінгстон” американського письменника Річарда Баха.

— Бах з нею три ночі переночував і не знав, як реагувати. Дружині його відразу сподобалось. А в нього був шок, бо я намалював не птахів, а людей з крилами. Потім він написав у видавництво, що це — найкращі ілюстрації до його книжки.

Який відсоток від продажу книги має ілюстратор?

— Не хочу казати, бо у нас країна величезної жаби. Нашим державним гербом має бути жаба. Але шотландський замок купити собі не можу. У мене й майстерні немає. Доки доїдеш до неї у годину пік, усе натхнення розтрясеш.

Які у вас стосунки з видавцями?

— Я — найнудніший художник з усіх, бо не борюся з видавцем. А раніше сварився з усіма. Навіть з Малковичем не розмовляли тижнями. Малюючи книжку, наперед чую претензії Малковича чи Юри Смирнова. Це я кажу про найкращих видавців. З авторами ще гірше. ”Гарний індіанець — мертвий індіанець”. Те саме й автор. Я люблю мертвих письменників.

Маєте автомобіль?

— Ніколи не буде, хіба що з водієм. У мене розсіяний склероз: нічого не можу запам’ятати.

Оксана ФАРИНА, «Газета по-українськи»