Видео дня
Донецький іміджмейкер Костянтин Воробйов: «Позиції Януковича на Донбасі залежать од відносин його партії із Блоком Тимошенко»
Минуло два роки відтоді, як відомий донецький іміджмейкер Костянтин Воробйов перебрався в столицю. Тоді в регіоні був популярним такий анекдот. «2017 рік. У безлюдному Донецьку степовий вітер ганяє вулицями шматки давніх газет, пластиковий посуд та інший мотлох. Відчиняється люк теплотраси, і звідтіля визирає здичавілий бомж. Його підхоплюють попід руки два ППСники, ставлять на ноги й запитують: «Читати-писати вмієш?» – «Угу», – відповідає бомж. «Збирай пожитки. У столицю поїдеш», – повідомили йому». Два роки тому в Донецьку дійсно відбувався справжній міграційний бум. Слідом за прем’єром Януковичем у столицю потягнулася численна челядь: чиновники, журналісти, бізнесмени й навіть свої водії та кухарі. Однак Воробйов, який упродовж кількох років кував іміджеву славу Донбасу, проводив феєричні фестивалі «Золотий скіф», «розсаджував» залізні пальми Мерцалова по всій країні та по всьому світі, – до цієї категорії напевно не належав. Його інтелектуальна власність сподобалася всесильному тоді Борису Колесникову, і Костянтин Воробйов, побоюючись за життя своїх близьких, виїхав із Донецька. Згодом він став одним із головних свідків, що звинуватили Колесникова в кримінальних злочинах.
– Свого часу вас вважали іміджмейкером Януковича, але задовго до президентських виборів ви засвітилися в дебатах на телебаченні в помаранчевій футболці. Учорашні біло-блакитні вже сьогодні стали створювати в місцевих органах самоврядування депутатські фракції, а декотрі навіть очолили партійні організації «Батьківщини» та «Нашої України». Як ви ставитеся до такого явища?
– По-перше, я ніколи не був іміджмейкером Януковича. Зараз Донбас, на жаль, найбільше асоціюється з іменами Януковича й Колесникова, а також із таким поняттям, як донецький клан. Однак Донеччина – це край, що має свої специфічні та унікальні наукові, культурні, економічні, природні цінності й досягнення. У цьому регіоні живуть і працюють чудові люди. Заради них я як менеджер займався просуванням іміджевої політики Донбасу, а відповідно й усієї України. По-друге, далеко не всі не тільки впливові, а й прості жителі регіону свідомо та беззастережно підтримували на виборах Януковича. Дуже багато які робили це вимушено, через страх утратити свою роботу, бізнес, а то й здоров’я чи саме життя. Такий метод розправи я відчув на собі. Тому немає нічого страшного в тому, що багато людей стали привселюдно виявляти інші політичні погляди. Звичайно ж, деякі зробили це через меркантильні інтереси. Знову ж таки через страх щось утратити. На жаль, їм поки що важко усвідомити, що в суспільстві відбулися зміни на краще. Доходить до смішного: деякі директори перебігли з Партії регіонів у «Батьківщину». А за давньою регіональною звичкою, щоб відзначитися, потягнули за собою сотні роботяг. І раптом Президент відправляє Тимошенко у відставку. Куди тепер бігти? Сам народ сміється зі своїх горе-керівників.
– А що, зміни на краще настільки відчутні, що народові тепер нічого боятися?
– На жаль, характерною рисою нової влади є невміння доводити початі справи до логічного кінця. Поки що майже жоден програмний пункт, проголошений Ющенком на Майдані, не виконано. Корупція процвітає, як і раніше. Особливо на регіональному рівні. Бандитів спочатку почали садити в тюрми, а потім із незрозумілих причин відпускати на волю. Інфляція зростає, ціни підвищуються. Кадрові проблеми очевидні. Народ перестає довіряти владі. На мою думку, у Ющенка та його команди немає системного підходу в реалізації програм. Звідси й виникають кризові моменти, багато які з них були прогнозовані. Те, що Олександр Зінченко пішов із команди – яскравий показник. Хоч би що про нього зараз казали, але це дуже грамотний і перспективний політичний менеджер. Я не збираюся вести мову про те, чи була це інсценівка, не обговорюватиму й моральний бік його кроку. Але скажу, що це дуже серйозний дзвінок для президентської команди. Вона, можливо, втратила єдиного свого розумного менеджера. Загальне лихо української політики – те, що немає грамотного менеджменту. Абсолютно правильним політичним відповідним ходом Президента вважаю відставку уряду. Було очевидно, що Юлія Тимошенко давно прийняла рішення іти на парламентські вибори самостійно. Усі тривалі балачки про команду однодумців нагадували стару заграну платівку. Її давно треба було змінити.
– Що чекає Донбас у світлі нових політичних обставин?
– Країна одержала двох різнополюсних політичних гравців. Хоч би що казала Юлія Володимирівна про паралельні передвиборні курси із Президентом, та очевидно, що влада в її особі дістала гідну опозицію. До речі, сьогодні в Донбасі її позиції дуже сильні. У неї достатньо високий рейтинг. Бізнес нині теж навчений і розкладатиме яйця, як мінімум, у два передвиборні кошики – провладний та опозиційний. Усе залежить від того, чия політична стратегія виявиться розумнішою. І тут без розумного менеджменту не обійтися.
– А яку стратегію, наприклад, вибере Ринат Ахметов? Чи він узагалі відсторониться від парламентських виборів?
– Навряд чи йому вдасться відсторонитися. А стратегія може бути тією ж багатокошиковою.
– Судячи з ваших прогнозів, вашому патронові Януковичу та його Партії регіонів узагалі нічого не світить?
– На виборах Віктор Янукович за інерцією зможе здобути від 10 до 15 відсотків голосів виборців. Багато що залежатиме від стосунків його Партії регіонів із Блоком Юлії Тимошенко. У Януковича не було чіткої стратегії на президентських виборах, не проглядається вона й тепер. Сама ПР настільки заплямована криміналом, що не має майбутнього. Якщо тільки після виборів її не очолить впливовий політик. Поки що на обрії такого не видно. Тому цей проект малоперспективний.
– А чим ви займаєтесь у Києві?
– У Донецьку в мене залишилося підприємство «Фірма «Кардинал», що, до речі, дотепер зазнає всілякого тиску й наїздів із боку влади та правоохоронних органів. Наприклад, для того, щоб виселити нас із орендованого приміщення, нам абсолютно по-єзуїтському підняли орендну плату більше як у сто разів. А ще поки що залишилися незакритими вісім кримінальних справ, порушених проти мене донецькими правоохоронцями на вимогу донецької влади. Одна з них стосується історії з порізаним унікальним паровозом «кукушка». Зробили це лише для того, щоб звинуватити мене. Нині завдяки розслідуванню журналіста Володимира Ар’єва та підтримці Мінтрансу паровоз відновлюють і незабаром він займе гідне місце в Музеї залізничного транспорту Донецької залізниці. До речі, реального винуватця злочину доблесні правоохоронці так і не назвали. Крім того, зараз я працюю над державною програмою, спрямованою на підтримку вітчизняного виробника як у нас у країні, так і за кордоном. Ми маємо просувати імідж України й залучати закордонного інвестора.