Екс-міністр без портфеля може стати міністром без права переписки

В новітній історії України колишніх високопоставлених чиновників уперше притягують до кримінальної відповідальності за незаконне втручання в діяльність засобів масової інформації.

Минулого тижня Генеральна прокуратура України висунула звинувачення колишньому міністру Кабінету міністрів Анатолію Толстоухову в перевищенні влади та службових повноважень. Він разом із теж вже колишнім віце-прем’єр-міністром Дмитром Табачником незаконно підписав до друку у листопаді минулого року №226 газети “Урядовий кур’єр” з постановами Центрвиборчкому про обрання Президентом України В.Януковича. У разі доведення судом їхньої вини відставним високопосадовцям загрожує тюремне ув’язнення терміном до п’яти років.

Нагадаємо, що 24 листопада Центрвиборчком під головуванням С.Ківалова ухвалив постанови про результати виборів і про обрання Президентом України Віктора Януковича, які, згідно із законом, мали бути оприлюднені в газетах “Голос України” та “Урядовий кур’єр”. Оскільки 25 листопада Верховний суд України заборонив ЦВК оприлюднювати ці постанови до розгляду скарги довіреної особи Віктора Ющенка, головний редактор “Урядового кур’єра” Михайло Сорока зняв їх з уже зверстаного на 26 листопада номера газети і замінив іншими матеріалами. Тоді до редакції з’явилися Табачник і Толстоухов, котрі зажадали від редактора надрукувати постанови ЦВК всупереч судовій забороні. А коли М.Сорока відмовився це зробити, Толстоухов незаконно відсторонив його від виконання редакторських обов’язків і, перебравши їх на себе, разом із Табачником підписав до друку газету з уміщеними в ній постановами ЦВК, після чого вона була доставлена до видавництва “Преса України” для тиражування і подальшого розповсюдження серед читачів. Видавництво підпорядковувалося Державному управлінню справами, яке очолював І.Бакай, тож його директор Володимир Олійник теж не зважив на відсутність підпису редактора на газеті й дозволив її друк, чим сприяв планам заколотників.

Керівники Кабміну знехтували забороною Верховного суду і поспішили з оприлюдненням в “Урядовому кур’єрі” постанов ЦВК, бо без цього була неможливою якнайскоріша інавгурація Віктора Януковича, яку той планував провести чи на площі біля столичного залізничного вокзалу, куди звезли його прихильників, чи в донецькому ресторані “Африка” в колі “конкретних пацанів”.

Та коли довіреній особі Віктора Ющенка Петру Порошенку й головному редактору газети “Свобода” Олегу Ляшку, котрі тоді одночасно перебували у виборчому штабі опозиційного кандидата, стало відомо, що у видавництві “Преса України” друкується “Урядовий кур’єр” із постановами ЦВК, вони вже за 15 хвилин після дзвінка доброзичливця з’явилися туди й зупинили друкарський верстат, а вже виготовлені понад 12 тисяч примірників видання вилучили в цеху відправки пошти.

У постанові про пред’явлення звинувачення А.Толстоухову про цю блискавичну операцію написано досить невиразно: “З метою забезпечення виконання ухвали Верховного суду від 25.11.2004 р. та недопущення незаконного оприлюднення результатів виборів Президента України 21.11.2004 р. надруковані примірники газети були вилучені представниками громадськості, а подальше друкування тиражу газети припинено. У подальшому примірники незаконно виготовленої газети вимушено були знищені”. Непоіменовані слідчим “представники громадськості” — це і друкарі видавництва, котрі відмовилися продовжити друк “Урядового кур’єра”, коли цього вимагало їх керівництво; це і зміна поштарів цеху перевезення пошти №1 під керівництвом однофамільця опозиційного кандидата в президенти, котрі допомогли П.Порошенку й О.Ляшку зібрати газету до останнього примірника. Врешті, “громадськість” — це і з десяток офіцерів столичного Печерського райуправління міліції, котрі у найкритичніші для помаранчевої революції дні ділом продемонстрували свою вірність народу, за наказом О.Ляшка впродовж кількох годин блокувавши видавництво на той випадок, якби янучари спробували захопити його, щоб продовжити друк “Урядового кур’єра”.

А про те, що той був потрібен їм як повітря, свідчить хоча б факт, що за примірник раритетного номера видання, котрий О.Ляшко взяв “на згадку”, посланці Януковича пропонували йому 100 тисяч доларів! Та увесь вилучений наклад був спалений 25 листопада у дворі штабу В.Ющенка на Подолі. Разом із димом від “Урядового кур’єра” розвіялася й мрія злочинної кліки протягнути на найвищу посаду свого висуванця. І лише після зміни влади в Україні О.Ляшко передав примірник газети до Генпрокуратури, ще один — до музею, а один залишив собі. За нього головному редактору “Свободи” і зараз пропонують великі гроші.

Олексій ЛЕНСЬКИЙ

P.S. Справді анекдотична ситуація сталася під час спроби слідчого висунути Дмитру Табачнику звинувачення за незаконне редакторство. Коли той вже збирався ознайомити його з текстом постанови, Табачник заявив, що й досі є народним депутатом України, тому не може бути підданий кримінальному переслідуванню без дозволу Верховної Ради. На доказ своїх слів він витягнув з кишені й помахав перед носом слідчого депутатським посвідченням. Молодий слідчий, котрого тільки недавно перевели до Києва з Черкас, знітився й став вибачатися перед Табачником за завдані “незручності”. Той суворо покритикував його за політичну необізнаність, мовляв, народних обранців треба знати в обличчя, і пообіцяв поскаржитися на нього Володимиру Литвину.

Ситуацію з “депутатством” Д.Табачника в Генпрокуратурі з’ясували лише після того, як за ним і слід прохолов. З парламентського секретаріату повідомили, що після переходу на роботу до Кабінету міністрів у листопаді 2002 року Табачник подав заяву про складання ним депутатських повноважень (він був обраний до Верховної Ради за списком блоку партій “За Єдину Україну). 6 березня 2003 року парламент достроково припинив його повноваження. Отже, жодних перешкод для того, щоб висунути Д.Табачнику звинувачення, у слідства немає. Тепер залишилося знайти його самого.