"Прокурори є жертвами етапу першочергового накопичення і оформлення капіталу"

Текст виступу директора Центру соціальних досліджень «Софія» Андрія Єрмолаєва на круглому столі. Круглий стіл проходив на сайті «Оглядач» 18 жовтня.

Якщо казати про прокурорів, то вони всі є жертвами етапу першочергового накопичення і оформлення капіталу. Вони пішли з цієї посади на фоні скандалів, звинувачень і т.д. Вони, на жаль, приречені в умовах етапу встановлення приватної власності бути в епіцентрі розборок. Тому, мені здається, і Піскун – чергова жертва. Більше того, ми можемо відразу готуватись до наступної розмови на осінь 2006 року, коли наступного прокурора після парламентської більшості будуть шпиняти за те, що він когось не так посадив чи не так розслідує. Як на мене, це стосується якоїсь конкретної ситуації. Скажімо, зараз в інтерв’ю Піскуна фігурують вже якісь конкретні речі. Як на мене, це все приводи. Але загальна доля нашої прокуратури тісно пов’язана зі специфікою переходу. Ми маємо це розуміти, як політологи.

Але, якщо говорити про майбутнє прокуратури, У Ющенка насправді немає рішення. В принципі немає. Сама формула запропонувати кандидатуру, яку погодять у парламенті, є, як на мене, ахінеєю. Що може погодити парламент, якщо він взагалі почув як «здрасьте» про відставку і взагалі не було розмови, якою має бути прокуратура, якою має бути лінія прокуратури, що є пріоритетом з точки зору виконавчого органу влади. Якщо Президент пропонує поставити туди фігуру, яка б усіх влаштувала, то, мабуть це, швидше за все, якийсь рядовий міліціонер, який взагалі зовсім не знається на законі, і його завдання – щоб у прокуратуру співробітники приходили о 8.00, і о 18.00 виходили. Але якщо серйозно, то Ющенко може вибирати лише два таких абстрактних варіанти: або призначати політика, який буде його соратником і буде доводити до розуму ті справи, які буде замовляти Президент (тоді фігурують такі політики, як Стретович, який може претендувати на цю посаду). Або це може бути професіонал-юрист, завданням якого буде взагалі вивести прокуратуру з-під виборчих ударів і потихеньку закрити всі справи, які дискредитують владу.

Але той факт, що у Президента не було сценарію зняття і відповідно пропозиції нової кандидатури, я роблю висновок, що він просто був не готовий до цієї ситуації, як завжди, це рішення емоційне. Це специфіка нашого Президента – рішення він приймає в процесі говоріння.

Стосовно Єханурова. Єхануров платить по векселям уряду Тимошенко. Можливо, це його особиста трагедія, можливо – політична доля. Але є ситуація навколо «Криворіжсталі». Ситуація з пактом олігархів, до речі, олігархів Президента, а не уряду, хочеться підкреслити. Надзвичайно складна ситуація навколо бюджету-2005 і відповідно проекту бюджету-2006. Все це свідчить про те, що жодний з політичних конкурентів влади чи партії не буде прощати уряду, який вже є уособленням партії «Наша Україна», тих політичних гріхів, які були допущені протягом року. Ніхто не буде з ними, зважаючи на підтримку на голосуванні, загравати і робити ставку на 2006 рік. Будуть «мочить», прошу прощения. Ставки зрозумілі. Оскільки імідж «Нашої України» буде пов'язаний з ефективністю діяльності Єханурова, чим більше буде проколів у цього уряду, тим більше буде преференцій у різних опозиціонерів.

Останній період вималював певну логіку і долі Ющенка, і нової влади в цілому, і долі сценаріїв, які можуть розгортатися навколо виборів, пов’язані з конфігурацією еліт. Якщо говорити метафорично, то мені ситуація з Ющенком дуже нагадує відомий фільм «В моей смерти прошу винить Клаву К.» Якщо пам’ятаєте сюжет, там був головний герой, і пік сюжету цього фільму, коли він пише записку, що він покінчить з життям і таке інше. Але що цікаво: цей фільм закінчується непогано як для головного героя, так і для Клави К., яка знайшла іншу людину, яка не молилася на неї, а розкрила «ее для нее».

Тут є і буквальні співпадіння, і метафоричні співпадіння. До чого ця метафора? Як на мене, Ющенко на сьогодні вибирає, але він вибирає не партію, не оточення. Він вибирає нову стратегію, пов’язану з формуванням нової основи для власної влади. Він переконався, що той консенсус, який він отримав на Майдані завдяки силові народу, на сьогодні не спрацьовує. І кожен з його колишніх соратників чи то з інших партій, чи навіть з оточення, готовий робити ставку на себе, підводячи самого Президента. Якщо раніше він міг, скажімо, дорікати лише «Батьківщині» в непослідовності, то на сьогодні вже зрозуміло, що навіть на соратників він не може зробити ставку. Кожен соратник працює на перспективу, навіть жертвуючи колишніми стосунками з лідером. Це вже можна однозначно стверджувати, якщо подивитись уважно на те, який характер інтерв’ю політичних оцінок соратників Ющенка. Тому він визначається, що робити з тим колом, яке зараз залишилось. Як на мене, в очах Президента це коло є неперспективним.

Який може бути варіант? Я думаю, що насправді Ющенко давно вже почав відноситися до цієї ситуації суто технологічно. Його завдання – дійти до парламентських виборів і по факту виборів запропонувати новий формат процесу. Він буде готовий в цьому сенсі говорити і з різними партіями, і з різними елітними групами. Я не хочу говорити мовою партії, оскільки, скажімо, «Наша Україна» і «Партія регіонів» - це дуже високий рівень абстракції. Ми розуміємо, з ким буде говорити Ющенко навесні 2006 року. Тому я думаю, що насправді він шукає спосіб, як вийти на парламентські вибори, а вірніше на їх підсумок, з пропозицією про новий пакт еліти. Він грає в цю гру. Все, що відбувається зараз – це суто технологічні речі, і він реагуватиме лише на ту ситуацію, яка може загрожувати особисто його іміджу, його повноваженнями, його владі.

Момент другий: стосовно обирання стратегій. Як на мене, на сьогодні існує дві магістралі, пов’язані з стратегіями еліт, які зараз знаходяться в конфлікті. Ті, що програли, ті, що виграли, і ті, що думали, що виграли, але в підсумку програли. Варіант перший - пакт еліт, як модель. Прибічниками пакту еліт є кілька політичних сил. До цього відносяться і Ющенко, і його найближче оточення. До цієї течії можна віднести частину олігархів, які сьогодні готові інвестувати партію Януковича. До пакту еліт ближче і політичні сили, пов’язані з Володимиром Литвином. Ця магістраль виглядає найбільш комфортною, оскільки вона дає відповідь на запитання: як сконфігурувати владу на термін 2006-2009. І інша магістраль, яка, до речі, теж є активною, - все-таки реваншувати. Реваншувати частині політичної еліти, враховуючи успішний досвід 2004 року. Реванш у тому сенсі, що частина еліти може захопити державу і скористатися цим для того, щоб знизити конкурентні права своїх опонентів, як в політиці, так і в економіці. 2004-2005 рік в цьому сенсі – це нормальний досвід, він показав, що це взагалі можна робити. Кучмісти на цілий рік були позбавлені реальних можливостей впливати, займатися бізнесом і т.д. І тут я бачу теж кілька політичних сил, яким притаманне таке розуміння, вони готові так боротися. Це БЮТ, блок Кравчука, і можливо, кілька сил, менш впливових, які не є визначними.

У виборах цих магістралей панують три розуміння, як можна зконфігурувати владу в 2006 році. Як вона може працювати. У зв’язку з пактом еліт та сама колективна елітократія. Що вона означає – парламентська реформа, провідні сили фінансують різні політичні форми – блоки, партії. До речі, справжні вибори відбуваються зараз, а не у березні, коли формуються списки. Ви просто не маєте можливості впливати на ці вибори. Вибори відбуваються зараз. А потім ми подивимося, кого ми обрали за фактом. Відповідно, колективна елітократія – це зменшена авторитарна влада Президента, це мінімізована самостійність Кабміну, який є ручним в руках парламентських сил, де замовником є крупний капітал. Відповідно, йде солідарне колективне управління державою. Водночас, є контрстратегія, і ця контрстратегія притаманна тому ж Ющенкові, який дуже бажає пакту еліт, але за типажем є іншою фігурою, є фігурою все ж таки автократичною. Освічений авторитаризм. Домовляємося всі – правлю я один. Уповноважений.

До речі, мені здається, що така схема дуже подобається пані Тимошенко. У цьому конфлікт фігур. Вони просто по-різному правлять, але тим не менше. І нарешті, дуже цікавий феномен, породжений цими двома роками, я це називаю «неокозацтво». Сімдесят років ми критикували версію, що кухарка може правити державою. Що насправді є складний процес формування національних еліт, є самосвідомість і таке інше. І раптом у 2005 році з’являється такий феномен, як «майданократія», тобто механізм, завдяки якому чомусь виявляється, що весь капітал, в якого більше ніж 10 мільйонів, це якщо не вороги народу, то, як мінімум, «посягатели на незалежність».

Відповідно, для нас це «неокозацтво», «необільшовизм по-українськи», це велика загроза, але, на жаль, вона панує. Вона панує в свідомості частині (підкреслюю, частини) еліти «Нашої України», як партії, як політичної еліти саме партії, а не Ющенка, як лідера. Вона панує в середовищі соціалістів, вона панує у «Пори», вона панує і у частини БЮТ, за моїми спостереженнями. Тобто це на сьогодні нова світоглядна, ідеологічна доктрина, яка примушує людей діяти, щось обіцяти, навіть формулювати програми. І вона теж конфліктує із можливістю колективної елітократії і освіченого авторитаризму. Який буде вихід з цієї моделі, я не знаю. Якщо в перших двох випадках зрозуміло, до чого це може призвести, в третьому я не знаю. Я думаю, що ми матимемо унікальну ситуацію, коли дійсно за рівнем напруги і розвитком подій ми будемо мати справжню передвиборчу демократію. «Никто никому не будет уступать». Це дуже важко переживати, але це гарно для країни.