УкрРус

"Мать вашу, вставайте! Приб'є нас тут усіх"

<p>Стежки добровольця 2

Одного вечора, командир позвав до себе і сказав: Міша, потрібна допомога нашим хлопцям на передовій. Поїдеш?
Без питань, коли ?- запитав його.
05.00 ранку...

Їдемо в Марїнку: три бійця і два медика. Хочеться спати, та розбиті дороги, не дають заснути. Важкий, розбитий війною джип, важко гудить. Боки машини- фарбовані, перефарбовані. Видно, що за роки бойових дій, він неодноразово попадав в різні історії. Побратим "Гром", запропонував співати. Ми підтримали цю ідею. "Лента за лентою, набої подавай"- виривалось з молодих грудей. З цією піснею, ми в'їхали у місто. Мене відправили на одну з найнебезпечніших вогневих точок міста- "Кар".(Всі приватні назви змінені. В цілях безпеки наших воїнів). Тут постійно тривають бої, працює артилерія. Вийнявши речі з автомобіля, почав знайомитись з бійцями.

Я командир позиції- "Фріц". Це - "Полоз", "Ден", "Бо", "Антон", "Сірий", "Каштан", "Краска". Твої побратими по зброї. З ними ділитимеш усе: від чашки чаю до патронів. Ще декілька хлопців, безпосередньо на посту. Вони, як і ти добровольці. З ними познайомишся пізніше. Розпорядження, щодо подальших планів, отримаєш від них. А зараз, ласкаво просимо в пекло.

Слава Україні, хлопці. Я "Журналіст". Готовий варити смолу і передавати її сепаратистам- відповів їм, після взаємного рукостискання.

Наш чувак- весело усміхаючись, сказав "Ден. І поплескав мене по плечу.

Одівши броню на себе і озброївшись ручним кулеметом, іду на пост. Яким ж було, моє здивування, коли я там побачив, своїх давніх побратимів. З якими стояв у місті, близько місяця назад.
"Міна", "Куля", "Зелень"," Піца", "Швед", братчики- привіт.
Мішанька, "Журналіст"- ти!!! Ось і побачились- кричав "Зелень".
Не галасуй, "сєпери" стрілятимуть на звук- промовив, завжди суворий- "Куля.- Міша, привіт. Радий бачити. Значить знову разом? Повоюємо?
Та без "базара." - відповів і обняв його. З цим хлопцем, ми познайомились, три місяці назад. Коли він вперше, приїхав на підготовчу базу. Завжди скромний, але справедливий, "Куля" швидко завойовував симпатію у побратимів. А з ним ми подружились по справжньому.

Мене призначено старшим, серед добровольців. Якщо якісь питання, звертайся, все вирішимо. Зараз іди відпочивай. На пост заступатимемо разом, завтра- в 08.00 ранку.

Покинувши друзів. Пішов облаштовувати житло. Ми жили в покинутому будинку на окраїні міста. Господарі виїхали з нього на початку війни. І зараз він виглядав жахливо. Стеля місцями відпадала. Вікна забитті дошками. Спали на дерев'яні підлозі у спальниках. Одне радувало. В домі збереглась пічка. А це означало- ми мерзнути не будемо. У куточку кімнати, розстелив карі- мат, на нього положив спальника. В стіну вбив цвяхи, куди завісив: бронежилет, шолом, зброю і сумку з побутовими речами. Все зробивши, пішов у іншу кімнату. Там, друг "Полоз", готовив обід.

"Журналіст", готовлю макарони флотські і суп гречаний. Спробуй, солі не надо?
Не надо- передражнив я його, коли скуштував їжу.
Посидівши ще трішки, вирішив лягти поспати. Хто знає, коли такий момент в майбутньому буде. Засипаючи, крізь сон почув відлуння бою. Захотілось встати і бігти на звуки канонади, та втома, взяла верх наді мною.

Прокинувся від радісних голосів, моїх побратимів. Подивився на годинник- шоста година вечора.
Мішаня, піднімайся- знову кричав "Зелень". Ти б бачив, як ми цим "мудакам " дали. Били з кулеметів, гранатометів, автоматів. Вони с..ки мовчали. А потім, раптово почали гатити з РПГ(ручний протитанковий гранатомет). Такого бля..ва, ми не змогли терпіти. Запустили дві "мухи"(різновид гранатометів), декілька "ВОГів"(підствольні патрони), і довершили усе автоматами. Бій тривав 15 хвилин, а потім усе затихло.
Це, якась мразота сєперська, обкурилась коноплі і вирішила по геройствувати. Коли дурман вийшов, одно місце злиплось від страху. Війна закінчилась- висловив догадку" Антон".

Чого ж мене не розбудили?- запитав їх, розчарований, що пропустив бій.
"Журналіст". І на твій вік вистачить війни. Не сумуй. Вставай вечеряти?- підбадьорив мене "Бо".

Трішки заспокоївся, присів з усіма на кухні. Їв гречаний суп і слухав розповідь побратимів. Раптом пролунав вибух. Стінки затремтіли, почало пропадати світло. Пролунав другий вибух- світло погасло. На голови посипалась стеля. Серед бійців розпочалась паніка. Одні полягали на землю, інші шукали вихід, та в метушні не знаходили його. Стоячі, топтали лежачих. І ніхто не зважав на це. Нарешті, хтось відчинив двері. Хлопці вискакували на вулицю, в чім були одягнуті . В білизні!!! На одній нозі черевик, на іншій шльопанець. Хтось в бронежилеті і трусах. "Міна ", вирвавшись на подвір'я, палив у верх з автомата. Людей охопило безглуздя і страх. А снаряди, лягали все блищи і блищи до нас.

А де" імпортні" друзі? - запитав "Зелень". Так ми називали добровольців з країн Європи, які воювали за нас. У нашому випадку- це був "Швед" з Швеції і "Піца" з Італії.
Вони в домі- відповів "Фріц".
Швидко усім в погріб- сказав "Зелень". Я за ними.
Вбігши в кімнату, він побачив, лежачих іноземців.
Бой, стенд ап, гоу, гоу!!! Фак..фак!!! Бл..ть, мать вашу, вставайте? Приб'є нас тут усіх. В погріб - кричав "Зелень" англійською і українською мовами. Потім, зрозумівши, що хлопці в ступорі, взяв їх за руки і потягнув на подвір'я.

Хтось вибіг з підвалу і допоміг, їх затягнути в середину. Півтори десятка чоловік: напів голих, босих, брудних, сиділи в ямі і чекали своєї смерті. Робити було нічого. Погріб не був розрахований на снаряди -122 і 152 калібру. І всі розуміли, що доживають останні хвилини свого життя.

Я сидів в куточку і молився. Хоча це мені важко давалось. Чогось пригадалась, моя покійна бабуся. Вона старенька, лежала хвора і не могла говорити. Я збирався в далеку дорогу. Схвильований цією подією, навіть не підійшов до неї, не попрощався. А в її очах тоді читалось:"Михасю, куди ти , онучку? Мені ж недовго залишилось жити". Вже будучи в іншій країні, отримав звістку, що бабуся померла . Ось тепер, цей образ стояв переді мною. І серце здавлював бій, що я не підійшов до найріднішої людини, та не попрощався...

Журналіст, прокинься- говорив мені "Бо."- Все затихло. Ми живі!!! Швидко одягаємось, беремо зброю і на позицію. Там іде бій.

І знову метушня. Мчимо на звуки стрільби. Перебігаючи вулицю, я побачив, як метрів за сто від нас, горів будинок. Зупинив "Піцу", який біг за мною, показав йому на вогонь. І ми помчали туди. Через хвилину, були там. Побачене нас жахнуло. Три доми, зруйновані вщент. Бетон і залізо, перетерті були в порох. На землі, виднілись діри. Глибиною- півтори, шириною- три і довжиною- дванадцять метрів. Через хвилин п'ять, до нас підбігли: "Міна і "Зелень".

Солдатики, допоможіть тушити вогонь- кричала одна жінка. Бігаючи з пустим відром і в одному халаті.
Міша, я зайду в середину хати. Подивлюсь чи не має газового балону. Бо ще зірветься бл..ть - крикнув до мене "Міна" і розчинився в хмарах диму. "Зелень" відчиняв ворота, щоб пожежна машина, змогла заїхати на подвір'я. А ми з "Піцою", здержували галасливих жінок, які намагались проникнути на місце пожежі.
Ой..йой..людоньки- голосила одна жіночка.- Скільки, ще це буде тривати?

Ціле життя працювали. Кирпіч до кирпіча до складали. І тепер така кара на старість- кричала інша. І кидала на нас, нещирі погляди. Було таке враження, що ці дві змагались між собою. Хто, кого перекричить. А ще одна жінка. Яка стояла спочатку осторонь, кутаючи руки в поли куртки. Підійшла до нас і сказала:" Дякую мальчіки, що допомагаєте".

Приїхала пожежна машина. Почали розмотувати шланг, та тушити полум'я. Раптом з іншого кінця подвір'я, вийшов "Міна". Тягнучи за собою балон. Хлопець весь чорний від диму. Рукави куртки обгоріли. Тільки зуби білілись в усмішці.

Ось!!! Ледве встиг витягнути.- кричав він, показуючи на балон. - Ви, як тут? Місцеві жителі вас не обвинувачували? Мовляв, прийшли сюди. Прикриваємось мирним населенням.
Та ні, друже- відповів йому. - Одна, навіть подякувала.
Добре, тоді ідемо до дому. Тут нам не має чого робити. Навіть на позиції, все затихло.

Зайшли в дім. Хлопці, уже трішки поприбирали. Повиносили куски стелі, яка опадала при артилерійському обстрілі. Підмели, помили посуд, який був весь у пилюці.
Ми прибігли на позицію- розказував "Фріц".- Там "Бо" і "Ден", вели стрільбу по "сєперам." Ці відповідали з кулеметів. Я вистрілив один раз з гранатомета. І все затихло. Напевне, ці уйо..ки, побачили, що горить цивільний дім, приїхала пожежна. І зупинили стрільбу. Адже, таким чином, кулі рикошетом- могли поранити, когось з мирного населення...А серед останнього- є їхні близькі, родичі.

Добре хлопці. Я спати. Дванадцята година ночі. Завтра важкий день- промовив до всіх і ліг у свій куточок.
Міша, "Журналіст"- звернувся до мене "Полоз"- З бойовим, артилерійським хрещенням тебе.
Та ну його- відповів йому і заснув.

Прокинувшись зранку. Вийшов на подвір'я. "Піца" уже не спав. Чистив автомат.
Май френд- звернувся я до італійця, ламаною англійською. На яку, був тільки спроможний. Додаючи до того і мову жестів.- Ай гоу, лук он зе найт хаус (тобто, іду подивлюсь на нічний дім. Тут мається на увазі. Будинок, що горів у ночі. Орфографія вимови збережена).- Ю, гоу?(ти ідеш?)
Єс..ай алсо гоу(так, я теж іду).

Через три хвилини, ми були на місці обстрілів. Видовище не для слабо-нервових. В ночі, майже нічого не бачили, а зараз все відкрилось. До двох десятків домів- розбиті. Людські городи- переорані снарядами. Десяти-сантиметрові осколки, валяються повсюди. Величезна металічна шина, була зігнута, як соломинка. Навкруги стояла тиша. Раптом в одному із розбитих будинків, щось заворушилось. Ми з "Піцою", нервово зняли запобіжники на автоматах. Та це була, здичавіла кішка, яка шукала поживу у димарі.
Фак- промовив "Піца". Дивлячись на кішку.

Я зайшов на одне подвір'я. Там стояли чоловік з жінкою. Побачивши нас, почали жалітись.
Скажіть солдатики, чого вони стріляють у нас? Що ми їм зробили?- запитувала мене жінка. Напевне господиня, цього обійстя.
А ви їх запитайте, самі запитайте?- відповів їм. Щось говорити і пояснювати не хотів.

Два роки назад, вони усі підтримували сепаратистів на "референдумі". Хотіли "рашки", а тепер, плачуть, що їх обстрілюють. Бісило й те, що вчора, реально міг загинути. І ніякий бліндаж чи дім, не захистив б мене від ворожих снарядів.
І сколько ище вот так будит- пролунало у мене за спиною. Я оглянувся і побачив двох чоловіків. Які вороже дивились на мене з побратимом. "Піца", розгублено зиркав, то на мене, то на них. І тихо запитував мене:"Вот, зіс іс Міша?"(Що це є?)
Ви до мене звертаєтесь?- запитав я чоловіка. Той, зіщулив свої холодні очі. Глянув на мій автомат. І уже українською промовив.
Так. Скільки ще тут, буде стрілянина? Вони ж по вас гатять? А страждаємо ми. Та домовтесь з ними, помиріться.
Ви хочете, щоб я мирився з терористами?- голос мій дзвенів, від люті. - Щоб простити їм кров, тисячі українців?- сказавши це, наблизився до них. Вони, злякано втягнули голови в шиї, позадкували. Розвернулись і пішли, щось тихо шепочучи.

Мішььа- звернувся до мене італієць.- Вот хепенд(що сталось)?
Зіс мен, сей зет ві а кюті(ці чоловіки, говорять, що ми винні)
Фак- знову повторив "Піца" і ми направились до себе.

А там, побратими "Антон" і "Сірий", принесли молоко від однієї місцевої жительки. І зустрілись з жінками по дорозі.
Одна з них, запитала нас. Ви живі, хлопчики?- розказував "Сірий?"- Слава Богу!!!
Якщо б я зустріла, того мудака Захарченка. То підвісила б за я..ці- сказала інша.
А нам з "Піцою", зустрілись сєпери місцевого посіву. Вони звинувачують, українських військових у всіх своїх бідах- сказав я. І розказав хлопцям свою історію

Нічого Мішаня- рано чи пізно, ми усіх цих сєперів, проженемо у "рашку"- весело промовив "Куля". Тому що, ми- сила і за нами- правда. А Путін- мудак і х..ло. Звільнимо Крим і Донбас. Януковича втопимо в г..но.</p>

https://www.obozrevatel.com/my/life/26491-mat-vashu-vstavajte-pribe-nas-tut-usih.htm
Наши блоги