В данном разделе посетители сайта сами генерируют контент. Редакция «Обозревателя» не несет ответственности за этот контент.

Мені по..иру Мінські домовленості. Я вбиватиму москалів до повної нашої перемоги

402

<p>&lt;p&gt;Ця історія фантастична для когось. Але вона реальна на справді. Комбат татарського батальйону- Татарин, двічі був у полоні в сепаратистів. Проте вижив і далі воює за Україну.

Ці слова говорить- комбат татарського батальйону, позивний &quot;Татарин&quot; всім, хто запитує його, чи вірить той у перемир&#39;я. За його голову, сепаратисти дають- 150 тисяч євро. Він відкрито заявляє, що з терористами у лиці бойовиків, не потрібно домовлятись, а просто убивати , щоб і сліду не лишилось на території України, Криму. Марлен- справжнє ім&#39;я командира, не боїться уже нічого, адже побувавши два рази в бандитському полоні, де його катували, знущались над ним, він втратив страх. Залишилась лишень боязнь. Не дожити до тих часів, коли, можна буде, пройтися вулицями української Ялти, адже війна затягується надовго.

Марлене, проживаючи в Криму, ви займались реставрацією меблів, а зараз очолюєте- окремий спеціальний батальйон Добровольчого українського корпусу &quot;Правий Сектор&quot;. Що стало причиною таких змін у вашому житті?

Коли &quot;зелені чоловічки&quot; захопили півострів, я з побратимами кинув усе і розпочав боротьбу проти них. Та сили були надто нерівні. Ми чекали, що прийде українська армія і допоможе нам. Проте сподівання наші були марними. Я вимагав, щоб місцева влада, видала нам зброю для боротьби з московськими загарбниками. Переконував її, що з приходом росіян, знову розпочнуться &quot;кримські репресії&quot;- мене ніхто не послухав. Всі були зазомбовані, ще до весни 2014 року і просто чекали вдалого моменту, щоб розпочати диверсію. Події на Майдані, підштовхнули їх до цього. Після так званого референдуму, кримська влада всюди почепила російські триколори. Біля одного з них, я підняв український прапор і це стало кінцевою точкою терпіння бандитів. Місцеві СБУушники, які перейшли на бік сепаратистів, схопили мене і передали &quot;беркутівцям&quot;. Ті добряче познущавшись, віддали проросійським козакам, а останні викинули на кордоні, де мене голого і побитого, підібрали прикордонники. Оклигавши у них, одягнутий і нагодований, я відправився на Майдан . Там, запропонував свою кандидатуру ЗСУшникам та вони сказали, щоб залишив свої координати і приходив пізніше. А що я міг залишити? Рідний дім під окупантами, куди іти? Дізнався, що проходить набір в &quot;Правий Сектор&quot;, написав заяву і поїхав на фронт.

Вас зразу призначили комбатом?

Звичайно ні. Я воював, як простий солдат. Можливо у мені було більше агресії, емоцій і це побачив заступник командира ДУК &quot;Правий Сектор- Валентин Манько. Він створював окрему диверсійну групу, для особливих завдань, ось мене і призначив керівником. Трішки пізніше, я познайомився з Ярошем. Незвично все тоді було. Підходжу до нього і кажу:&quot;Ось я- &quot;Татарин&quot;. Дмитро Анатолієвич каже:&quot;І що, я суджу по людині за її вчинками, а не за іменем&quot;. &quot;Добре- кажу йому- будемо воювати&quot;, взяв свою групу і пішов по Донбасу, залишаючи за собою спалену сепаратистську техніку і їхні трупи.

Це правда, що вас особисто шукав, один з ватажків терористів &quot;Біс&quot;(Безлер Ігор. Примітка)?

Так. Коли ми увійшли в місто Піски, то перебили всіх його снайперів, знищили мінометні і кулеметні гнізда. Це було для нього особистою поразкою, тому він і хотів зловити &quot;Татарина&quot;. Хоча мені начхати, хто переді мною: &quot;Біс&quot; чи &quot;Моторола&quot;(Арсеній Павлов. Примітка), я їх буду убивати, щоб й духу не залишилось від цих покидьків.

Марлене, ви двічі перебували в полоні у сепаратистів, як вам вдалось вижити? Адже всі знають, що терористи бійців &quot;Правого Сектору&quot; в живих не залишають?

Я тобі розкажу всю історію з початку. Про нашу групу, ти уже знаєш. Одного разу отримали наказ, провести розвідку боєм в Іловайську. Проте, так сталось, що ми не тільки завдання виконали, але і в самому місті закріпились. ЗСУшники пообіцяли прислати танки в допомогу, та потім щось сталось у них і техніку вони не відправили. Нам повідомили про це, але ми особливо не розчарувались і продовжили рейд. Як наслідок в &quot;сєперів- декілька &quot;200&quot;(вбитих. Примітка) і &quot;300&quot;(поранених. Примітка). Я підійшов потім до цього командира, не буду називати прізвища, який не прислав нам техніку в підмогу і пояснив йому по чоловічому, що так не робиться. Він на травив на мене своїх бійців, та&quot; добробати &quot; у вигляді: &quot;Донбасу&quot;, &quot;Азову&quot;, мене не віддали. Ось так я отримав ворогів в тилу, які можливо причепні до мого першого полону. Хоча прямих доказів у мене не має.

Ви хочете сказати, що вас підставили наші воєнні?

Так, проте повторюю, прямих доказів у мене не має. Продовжуємо. Повертаючись з Іловайська, ми захопили в полон чотирьох сепаратистів. Та на жаль, змушені були обміняти їх на одного вбитого солдата, який знаходився в бойовиків у формі &quot;Правого Сектору&quot;, адже ми своїх не кидаємо, навіть мертвих. Обмін готували мої заступники, тому подробиць не пам&#39;ятаю. Наступив день, коли я з вірною мені групою, поїхав на бандитський блок пост, щоб зробити обмін. Їдучи туди- уже відчував неладне, та повертатись назад не в моїх правилах. Проїхавши ще трішки, ми попали в засідку. Розпочався бій. Мене важко поранило. Я вколов собі величезну дозу знеболювального і так ще півтори години воював. Під кінець з групи залишилось три чоловіка. Коли ми зрозуміли, що уже кінець, витягнули гранати і вирішили підірвати себе, адже знали, що з нами буде там. Останнє, що пам&#39;ятаю: вибух, рука побратима з гранатою і навислий над нами танок.

Ви залишились живі, після розриву гранати????

(Сміється) Так, мене контузило, розірвало руку, але я залишився живий. Опритомнів від того, що осетин, один з найманців, що воюють за терористів, намагався перерубати шаблею, мою розірвану руку, та кістка витримала цей удар, пізніше, вони просто дротом змотали її, щоб не розліталась. А потім розпочалось справжнісіньке пекло. Мені наживо різали шкіру і зашивали, кожного дня виводили на страту і стріляли поверх голови, щоб зламати психологічно. Полоненим побратимам, стелили білі простирадла на ліжка, а мені приходилось спати на підлозі, таким чином, намагалися вкоренити ненависть до моїх друзів. Мене били і запитували чи я з &quot;Правого Сектору&quot;, доводилось відповідати, що з батальйону &quot;Дніпро&quot;, інакше б розстріляли зразу. Рятувало і те, що сепаратисти не знали &quot;Татарина&quot; в обличчя. Там в &quot;ДНРері&quot;, я в перше побачив- сто тисяч доларів готівкою, які давав за мене, вищезгаданий осетин. Йому хотілось, провести публічну страту наді мною, мовляв, знищить мусульманина привселюдно і інші не захочуть воювати на боці українців. Та мною займався, російський полковник з позивним &quot;Скіф&quot; і він заявив, що своїх полонених не продає, а тільки обмінює. Шість днів ось так, а потім захотілось померти, більше терпіти сил не було.

І тут я дізнаюсь, що мене, моїх двох побратимів й підполковника ЗСУ, який знаходився з нами в полоні, мінятимуть на 12 рядових сепаратистів і російського полковника, який займався розвідкою під Маріуполем. Моєму щастю, не було меж. Настав цей день. Спочатку обміняли простих бойовиків на моїх побратимів. А мене держать, чекають, коли привезуть полковника. Щоб я не зміг швидко бігати, в мій статевий орган, вклали катетер. Ось так сиджу, біля мене охоронець, раптом, хтось з нашого боку закричав:&quot; Без Татарина не поїду&quot;. Бойовик дивиться розгублено на мене і мовчить. За той час, коли він думав, хто такий &quot;Татарин&quot;, я скористався його розгубленістю і почав втікати: голий, з катетером. Він біжить за мною і кричить: &quot;Татарин стій, Татарин&quot;. Я чую доганяє і думаю собі, все прийшов кінець, зараз застрілить. І тут пролунав вистріл, тільки вбили не мене, а сепаратиста. На відмінно спрацювала наша &quot;секретка&quot;, при обмінах полоненими, завжди створюється додаткова засідка, щоб уникнути форсмажорних обставин. Це мене і врятувало. Представляєш, вісімнадцятилітнього хлопчину, перший раз відправили на завдання і він здійснив такий подвиг. Пізніше в подяку, я віддав цьому юнаку, пістолет &quot;сєпера&quot;, класна зброя, досі шукаю собі таку.

Що було дальше з вами?

Коли добіг до наших, підійшов до російського полковника, якого уже встигли привезти і сказав йому: &quot;Передай Скіфу, що він упустив Татарина&quot;. Потім було важке лікування. Представляєш, коли перебував у полоні, весь перебитий, розтрощений, в мене кожного дня, вливали ліків на суму- 2000 гривень. Боялись, щоб передчасно не помер, розуміли, що дядько з бородою- не простий воїн.(сміється).

Не було бажання повернутись і відімстити, хоча б тому осетину?

Ображаєш. Вилікувавшись, я повернувся туди і відправив виродка в пекло, а шаблю забрав, як сувенір.

Це всі події 2014-го року. Ще щось відбувалось за це період?

Були ще трагічні Іловайські події, вихід з котла, загибель друзів. Потім була битва за аеропорт, де кожен день здавався останнім і на кінець Дебальцево, де я знову потрапив у полон.

Марлен, ви тут теж когось підозрюєте?

Ні. Це був звичайний день, звичайний бій. Я їхав автомобілем, через поле, пролунав мінометний вистріл, мене оглушило. Прочунявся уже в полоні. Цього разу сепаратисти знали, хто перед ними і через декілька днів, прийшла команда з верху- розстріляти мене. Ти навіть не можеш повірити, як я радий, що на війні є недобросовісні солдати, хоча які вони солдати- виродки, продавші душу дияволу. Чотири бойовика конвоювали мене до місця страти. По дорозі вирішили зайнятись своїми справами. Можливо хотіли покурити коноплю чи випити, не знаю? Проте вони залишили мене без догляду. Я оглянувся і побачив неподалік, новітній російський танок- Т- 72 з відчиненим люком. Не довго думаючи, стрибнув туди і натискаючи все підряд, почав рухатись в нашу сторону. Роздавивши при цьому свій конвой, хоча перед тим, вони встигли вистрелите по танку. Коли приїхав до нас, мій трофей забрали хлопці з СБУ, сказали, що хочуть вияснити, як він попав в Україну. Я особливо не перечив, сказав, що ще здобуду і відпустив з миром(сміється). У це важко повірити і мені мало, хто вірить, але все сказане- правда.

Справді, історія фантастична. І на цьому вона закінчується чи ще були моменти, коли розмовляв з смертю на ти?

Я постійно воюю, не даю терористам спокою. Проте до уваги, можна прийняти один випадок. Події відбувались у червні 2016-го року, в районі Авдіївки на шахті Бутівка. Там зібрались добровольці з ДУК &quot;Правий Сектор&quot;, батальйону &quot;Айдар&quot;, які мали провести розвідку в районі села Спартак. На жаль, здійснити цього не вдалося. Їх цинічно здали бойовикам. А останні, накрили наших хлопців: мінометним і артилерійським вогнем, як наслідок- 4 убитих і десятки поранених. Перебував серед учасників операції і мій молодший брат. Саме він, подзвонив мені і розказав, що їх бомблять. Я тоді знаходився, на одній з наших воєнних баз. Отримавши дзвінок, ми з командиром: першої штурмової роти- Да Вінчі, та його бійцями швиденько приїхали неподалік цього місця. Коли почали шукати охочих, їхати туди і вивозити наших побратимів, всі відмовились, залишився я і друг Да Вінчі. Тоді вияснилось, хто є хто. Та часу на роздуми не було і ми двоє, вимкнувши фари, щоб не привертати до себе уваги, поїхали у напрямку шахти. А навкруги було пекло. Земля дрижала від вибухів, небо червоніло від вогню. Кожної хвилини могло все закінчитись, попади у нас міна чи снаряд. Нам вдалось вивезти усіх, та на жаль не вдалось усіх врятувати . Де хто помер у мене прямо на руках. Ось така трагічна історія.

На початку нашої розмови, ви згадували про зустріч з Дмитром Ярошем. Які у вас відносини тепер, коли він покинув &quot;Правий Сектор&quot;?

Я спілкуюсь з ним і як колись, готовий віддати за нього життя. Та на жаль, Дмитро Олексійович зробив неправильний вибір, коли послухав своє оточення і вийшов з нашої організації. Він втратив багато і саме прикріше, що зрадив інтереси українців, які вбачали у ньому людину, здатну очолити їхню боротьбу з краще майбутнє.

А як у вас складаються відносини з керівництвом &quot;Меджлісу&quot;(керівний органу кримських татар. Примітка)? Ця організація здатна очолити визвольний рух на півострові?

Я і мої побратими, були з ними на Херсонщині, коли блокували Крим, скажу більше: &quot;правосєки&quot;(Правий Сектор. Примітка) головні ініціатори блокади. Тому, стоячи там, неодноразово зустрічався з керівництвом &quot;Меджлісу&quot;, говорив з ними на тему майбутнього, а саме, що наш півострів має бути вільним. Проте тільки у складі України. В принципі, ми розуміли одне одного до того часу, допоки між нами не стали російські гроші. Де хто, просто продався, зрадив інтереси людей, інтереси цілої нації. Знаєш, дуже прикро усвідомлювати, що ці папірці, стоять вище- людських моральних цінностей. Це стосується і вищих керівників України, військових командирів. Я розвівся з дружиною, яка живе на півострові, щоб у ФСБ не було претензій до неї. Залишив троє діточок там і всього себе кинув на боротьбу, проти окупантів. Чого ж тоді є виродки, які не бояться Бога, а просто живуть собі, &quot;кладучи&quot; на мораль, закон, державу.?

P.S Коли матеріал уже був готовий, я зв&#39;язався з &quot;Татарином&quot;, щоб уточнити деякі деталі і він розповів мені, що його стареньку матір, викрали ФСБшники. Два дні держали в підвалі, допитували, а потім відпустили. Ось у мене виникає запитання: як можна назвати тих, хто воює з старенькими людьми, маленькими дітьми? Здатні вони називатись воїнами? Здатні вони в загалі- називатись людьми?

Михайло Ухман

Марлен Місіратов. Кримський татарин. До війни, займався реставрацією меблів. Коли Росія напала на півострів і Україну, вступив у Правий Сектор і почав боротьбу проти окупантів. Був одружений, виховував троє дітей. Та розлучився, щоб російська влада, не шантажували його сім&#39;ю. &lt;/p&gt;</p>

Присоединяйтесь к группе "УкрОбоз" на Facebook, читайте свежие новости!

Наши блоги

Последние новости