Ліна Костенко святкує День народження. 20 гострих цитат, актуальних сьогодні
19 березня 84 роки виповнюється великій українській поетесі, шестидесятниці Ліні Костенко. Своєю принциповою позицією вона викликає повагу не тільки у мільйонів своїх шанувальників, а й опонентів.
На честь Дня народження поетеси пропонуємо добірку її цитат з книги "Записки українського самашедшого", які дуже актуальні зараз.
Часом мені здається, що існує якийсь мозковий центр, що працює на самоліквідацію цієї держави, навіть не так руками її ворогів, як зусиллями власних тут ідіотів.
Кожномупоколіннюснятьсясвоїкошмари.
Огиднаріч- нашатерплячість.Нашазвичкавідмовляти собіу всьому.Таквсе можевідмовитисявід нас.
Вічна парадигма історії: за свободу борються одні, а до влади приходять інші. І тоді настає лукава, найпідступніша форма несвободи, одягнута в національну символіку, зацитькала національним пафосом, вдекорована атрибутами демократії.
Мій батько ще коли сказав: - Між мною і тобою буде дистанція, між тобою і твоїм сином прірва.
А ви думали, що Україна так просто. Україна — це супер. Україна — це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни.
Читайте: 10 цитат Линкольна, над которыми стоит задуматься современным политикам
Свобода справді є. Пиши що хочеш. В тюрму не посадять, у психушку не запроторять. Але можуть убити.
Схоже, що трагедії стають буднями людства.
Абияк жили мої батьки, і батьки моїх батьків, і всі гарні порядні люди у цій частині світу завжди мусили жити абияк, задурені черговою владою, черговим режимом. Набридло. Абияк жити я більше не хочу.
Ми статисти духовної пустелі. Ми ґвинтики й шурупи віджилої системи, вона скрипить і розвалюється, продукти розпаду інтоксикують суспільство, і воно по інерції обирає й обирає тих самих. Великий народ обирає карликів, маріонеток, і що цікаво, — не він їх, а вони його сіпають за мотузочки у цьому політичному вертепі.
Люди, як правило, бачать світ у діапазоні своїх проблем. Ну, ще в радіусі родини, країни, свого фаху, своїх інтересів. А якщо подивитися на світ у комплексі різних подій і явищ, виникає зовсім інша картина. Бачиш критичну масу катастроф.
Мужчини імперських націй мислять категорією сили. Мужчини поневолених, але гордих, націй мислять категоріями свободи.
У нас на кожну проблему можна лягти й заснути. Прокинутись через сто років — а вона та сама.
У Ватикані у святого Петра украли ключі від раю. Пекло, я так розумію, не замкнене.
Але ж якщо мова — це Дім Буття, то чого ж ви мене виживаєте з мого власного дому?! Це бандитизм. Це імперський вірус. Це гарячка Ебола. У мене вже кров проступає з вух, коли я чую, як ображають мій народ. І хоч би ж російською говорили по-людськи, а то ж якийсь волапюк.
У кожної нації свої хвороби. У Росії — невиліковна.
Коли пролітала комета Галлея - мені здалося, що вона озирнулася на нас, і зареготала.
Те, що діється тепер у світі, — це кошмар, що приснився людству. Потім його назвуть Історією і приплюсують до попередніх кошмарів.
Скільки нас, людства, вже є на планеті? Мільярдів шість? І серед них українці, дивна-предивна нація, яка живе тут з правіку, а свою незалежну державу будує оце аж тепер.
Висновок з цього один: якщо тебе хтось душить, треба його адекватно вкусити