Плющ: я знав, що Юля не впорається

Колишній кількаразовий спікер, а нині скромний депутат групи "Реформи заради майбутнього" Іван Плющ – один із лічених людей в Раді, кого можна назвати "моральним авторитетом". До того ж, Плющ чи не єдиний, хто користується повагою як у владному, так і в опозиційному середовищі, не належачи до жодного з них. Як вийти з нинішньої політичної кризи, коли Юлія Тимошенко опиниться на свободі, чи варто вірити найбільш "голосним" опонентам влади? Про це та про інше - в ексклюзивному інтерв"ю "Обозревателю".

- Голосування по мовному законопроекту Колесниченка – Ківалова збурило ситуацію в країні. І хоча сесію закрито, політичне протистояння триває. Який вам вбачається вихід?

- Найкраще - це дострокові парламентські вибори. І рішення про їх проведення має прийняти саме парламент. Тим більше, що такий досвід у Верховної Ради є.

- В ЗМІ з"явилася інформація, що замість Володимира Литвина, який відмовився завізувати мовний закон, пост спікера запропоновано вам.

- Ніхто мені нічого не пропонував.

- А ви б, до речі, підписали цей закон?

- Я? Не доведи Господь!

- Що ж нам взагалі робити в мовній сфері? Треба щось міняти в законодавстві, яке діє наразі?

- Ви знаєте, я говорив про це на двадцяту річницю Незалежності, і повторю іще раз: що стосується мови, треба жорстоко присікти всі намагання покращити існуючий закон. Коли він приймався в жовтні 1989 року, я був заступником голови Верховної Ради УРСР. Всі, хто виступав в той день, однозначно підтримували його положення. Особливо мені запав у пам'ять полум"яний виступ світлої пам"яті Олеся Гончара. А на засіданні ж було все політбюро ЦК Компартії України! На чолі з членом ЦК КПРС Володимиром Васильовичем Щербицьким. Один лише виступ був не схвальний - командувача Одеським військовим округом, явного ненависника всього українського. Всі решта говорили, що це такий закон, який нам потрібен.

Двадцятитрьохрічна практика це засвідчила. У буремні 1990-ті, а особливо у конституційний 1996-й рік, як і в наступні роки, нам вдавалося пройти небезпечні "рифи". Хоча на мовному питанні і намагалися накручувати політичні дивіденди. Тому нічого міняти не треба. Я переконаний, що нинішній склад Верховної Ради і нинішня ситуація в суспільстві кращого закону, ніж той, який діє вже стільки років, не дадуть. То ж краще не чіпати, якщо не можеш зробити краще. Я залишаюся з цією позицією і сподіваюсь на те, що Віктор Федорович пам"ятає ті положення своєї програми, де говориться про мир і стабільність в Україні. Коли він йшов на вибори, то говорив про головне: я буду робити все, щоб об"єднати українське суспільство в українську націю. Тому я думаю, що підписання цього закону не сприятиме об"єднанню країни, а може дати небажаний, непередбачуваний результат. По суті справи, питання мови немає в суспільстві. Куди би в який регіон ви не поїхали. Це питання якихось політиків, котрі так і не увійшли у велику політику.

- Що далі, то частіше доводиться чути, що президент Віктор Янукович та його команда втрачають підтримку населення. Давайте спробуємо абстрагуватися від поточної ситуації та оцінити зроблене владою за час її каденції.

- Ви добре пам"ятаєте, що було до того, який був період у житті нашої країни. За час президентства Януковича ми побачили, що все-таки є влада в Україні, і є керованість в суспільстві.

Я пригадую як на початку своєї каденції Віктор Федорович, перебуваючи з візитом в Америці, сказав, що проблема України в тому, що в нас багато керівників. А тепер буде правити один. Я зауважив, що це смілива позиція, яка накладає чималу відповідальність.

А тепер давайте дивитися по результатах. Візьмемо хоча би Евро. Як би там не було, оцінка світової спільноти однозначна: воно пройшло успішно. Звичайно, не все вдалося зробити, звичайно, мені неприємно їздити по розбитих дорогах далеко від Києва. Але все відразу не зробиш. Є багато фактів у нашому житті, які, як на мене, свідчать про те, що треба започаткувати кампанію в ЗМІ, що не все в нашому домі погано!

- А якщо спробувати порівняти результати діяльності кожного із чотирьох президентів?

- Це непорівнювані речі. Кравчук працював в одних умовах, Кучма – в других, Ющенко – в третіх, і Янукович – в четвертих. Тобто все тече, все міняється. Можна щось узагальнювати, але кожний працював у свій час, і його час був характерний своїми особливостями. Тому я б не хотів подібних порівнянь. Натомість скажу так: не дивлячись на всі труднощі, країні вже скоро виповнюється 21 рік, і весь цей час нам вдалось прожити без серйозних потрясінь. Це дуже і дуже важливо.

Крім того, я б не казав, що ми вже так потерпаємо від бідності. При радянській владі я шість років пропрацював головою Київського облвиконкому. Головою Київського міськвиконкому був тоді Згурський Валентин Арсентійович. Так от, невеличкий штришок: ми з ним удвох на весь п"ятимільйонний регіон – Київ і область, отримували сім-сім з половиною тисяч легкових автомобілів на рік. У Києві тоді було всього сто тисяч легкових машин. Сьогодні – мільйон! То це у кого вони – ті машини? Що, тільки в мене? Ні, вони в людей. То це краще чи гірше ми живемо?!

Я до себе в Борзну на гробки уже тридцять років їжджу. За радянських часів приїжджаєш - стоїть машина місцевого першого секретаря райкому, та ще когось. А зараз вже й припаркуватися ніде! Та подивіться, такого життя, як сьогодні, не було! Просто прижився цей плач в народі – мовляв, поплачемо, та буде краще… Кажуть – безробіття. Та ви сьогодні не знайдете чоловіка, щоб він вам ямку викопав! Він собі ціни не складе! А якщо ви ще починаєте торгуватися, він каже: копай сам!

- Що думаєте про ситуацію з Тимошенко? Справедливо вона сидить?

- Я на цю тему ще жодного інтерв"ю не давав. Юлію Володимирівну я не раз переконував, що не можна любити Україну лише з крісла прем"єра, чи з якогось вищого. Треба любити Україну такою, як вона є. Та мені не вдалося переконати її. Я їй співчуваю.

- Ви її в такий спосіб намагалися врятувати – коли не підтримували на прем"єра?

- Не те, щоб врятувати… Просто я знав, що вона в цій ситуації не впорається. Я намагався їй це довести і за власною ініціативою, і за дорученням Віктора Андрійовича. Вона ж вважала інакше…

Але найбільше, що вона мені зробила – своїм прикладом малу заразила. Декілька разів вона була у нас вдома, тож вони познайомилися. Якось на урочистостях в палаці "Україна" нам випали місця поряд. І донька каже: дай я біля Юлі сяду, бо я теж хочу буть прем"єром! Одним словом, передалися їй ці високі амбіції. Але зараз, дякувати Богові, вже наче заспокоїлась дитина.

- А скільки вже років малій?

- Шістнадцять.

- Пора кар"єру починати!

- Авжеж!

- Як ви гадаєте, Тимошенко скоро вийде?

- Вийде вона обов"язково! Але треба, щоб спочатку зникло напруження у суспільстві.

- Ви вірите у можливості нинішньої опозиції – зокрема, її найбільш "голосної" частини на чолі з Яценюком та Турчиновим, змінити ситуацію на краще?

- Яка це опозиція? Опозиція не може бути до когось. Вона може бути до чогось. А потім уже й до когось. Крім того, ми не можемо одним берегом будувати Україну. Бо вона складається з двох берегів. І коли з обох боків сил майже однаково – це свідчить про те, що треба шукати те, що об"єднує нас, а не те, що роз"єднує.

У 1993 році я випускав книжку під назвою: "Хто ми й куди йдемо?" Якби тоді мене хтось взяв за руку, і сказав: Плющ, ти віриш, що через 20 років винесене в заголовок питання стоятиме у весь ріст? – я сказав би йому – йди з Богом, якщо ходить умієш. Ми через 20 років будемо повноправним суб"єктом європейської та світової спільноти. Ми матимемо власну могутню економіку, матимемо те, матимемо се… Я в це вірив. Не менш, як в побудову комунізму. А сьогодні хто ми й куди йдемо?..

- До речі, прості люди часто питають: кому вірити, за кого на виборах голосувати? Що ви їм можете порадити?

- Нехай люди не вірять тим, хто дає більше. Люди наче питають, кому вірити, а голосують за того, хто більше платить.