УкрРус

На що ми здатні заради України?

3.5т

Нещодавно в соціальних мережах отримав досить дивне, як на мене, прохання (чи-то запитання): "Розкажіть про свій патріотизм?"

Досі перебуваю в стані розгубленості! Як про таке можна "розповісти"? Це не річ, не подія, це дещо абстрактне, але реально існуюче десь глибоко в душі, на рівні підсвідомості, те, що наповнює життя сенсом, робить звичайну людину Людиною!

Суспільство звикло ототожнювати поняття "патріотизм" із любов"ю до рідного краю. А я завжди говорив і нагадаю ще раз: любити Батьківщину потрібно до глибини свого гаманця, не шкодуючи ані фінансів, ані зусиль. Україна має безліч "слабких місць", і зараз я маю на увазі не державні кордони, а те, що руйнувалося роками всередині країни та вже сьогодні потребує відновлення. Зростання безробіття, занепад економіки, духовна руйнація народу… Молодь масово втікає з держави, адже не може себе реалізувати тут ні в освіті, ні в сфері бізнесу, ні в спорті.

Можна ще довго говорити про плачевну ситуацію, але я надаю перевагу не порожнім красномовним бесідам, а реальним діям. Підтримуючи український волейбол, відроджуючи інтерес громади до кінного спорту – я вірю, що бодай певна частина моїх земляків зможе знайти заняття собі до душі тут, в Україні.

Будуючи потужні підприємства та заводи, створюючи нові вакансії для зайнятості населення, справно сплачуючи податки до державної скарбниці – я знаю, що вношу свій вклад в розвиток економіки тут, в Україні.

Виховуючи дітей із дотримання українських традицій, роз"яснюючи сімейні цінності, прищеплюючи їм любов до рідного краю, повагу до Батьківщини – я впевнений, що виховаю достойних українців, які будуть жити та трудитися тут, в Україні!

Займаючись музикою, відкриваючи творчу душу українським слухачам, я співаю про те, що мене тривожить. Наприклад, у пісні "Калина" я вилив свій біль і розпач за Україну, пошматовану війною. Усе щільнішими стають лави "небесних героїв", які ціною власного життя відстоювали право на мирне життя. Вони завжди житимуть у пам"яті українського народу… А я у своїх піснях розповім про наших Героїв усьому світу, але житиму тут, в Україні.

Хтось одягає вишиванку на свята, хтось – щодня на роботу, я, мабуть, інший, бо ношу вишиванку завжди, але не на тілі, а глибоко в серці, вишитому "червоними та чорними нитками…". Так, не приховую, що люблю Україну. Не тому, що моя держава могутня чи славна, а тому що ця країна МОЯ.

Сподіваюся цей мій допис-роздум про патріотизм спонукає інших не лише написати красномовний коментар під публікацією, а й мотивує свідомих українців на достойні вчинки на благо нашої рідної України!

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

Наши блоги