Завжди корисно поглянути на історію "питання".

Квітень 2016 р. – розпал протестів МЗС України у ВТО проти транзитної блокади – заборони Кремля на провезення товарів з України через РФ до країн Середньої Азії і Казахстану. Україну підтримують Австралія, ЄС, Канада, Корея, США, Туреччина, Швейцарія і Японія. Але РФ заборону не скасовує. Москва лише дозволяє Україні возити свої товари до Середньої Азії і Казахстану тільки через Білорусь і за наявності GPS-пломб на фурах і вагонах.

Заборона діє до кінця 2019 р. Чому до 2019, а не 2016, 2017 або 2018 року? Навесні 2019 р. в Україні мають відбутись президентські вибори, восени – парламентські. Звісно, якщо Верховну Раду не "переформатують" раніше. Кремль, вводячи транзитну блокаду, не тільки наносив удар по економіки України, але чітко давав зрозуміти – Порошенко має піти. Але всупереч бажанням, Кремль не плекав великих надій, що це станеться раніше 2019 р.

Україна удар від транзитної блокади витримала і навіть провела контратаку на своєму західному кордоні, закривши його для російських фур. Ті були змушені вертатись до РФ через Польщу, яка теж перебувала у стані транзитної війни з Москвою. Блокували фури місцеві активісти і поліція без усяких "великих парасюків". Депутати попіаритись не встигли або не захотіли і до кінця року нічого, окрім трибуни у сесійній залі не блокували.

Натомість з 25 січня 2017 р. розпочалась депутатська блокада, але не кордону з РФ, а залізничних колій навколо зони АТО. Якщо не торкатись біографій "отаманів" блокади, то у їх діях є два цікаві аспекти.

Перший – вибір часу. Синоптики з осені попереджали – зима буде холодною, а ЗМІ РФ доброзичливо обіцяли "холодомор". Ігор Насалик з листопада про всяк випадок почав зондаж Газпрому: за скільки продаватиме газ? Газпром дуже хотів продати, але Насалик не дуже хотів купувати. Тому всі дивились на градусник, вичікували і рахували газ у газосховищах України. На середину січня стало зрозуміло: газу, вугілля і електроенергії Україні до весни вистачить. У Газпромі і Кремлі приходили у відчай, розуміючи – лютих морозів вже не буде, а сценарій з "холодомором" сам "замерз".

Саме в цей час на рейках і з’явились депутати із гаслом "Ні торгівлі на крові!". Крові від їх появи, як і обстрілів, не поменшало, навіть додалось. У Кремлі зажевріла надія – "парасюки" таки змусять уряд купити газ і може навіть доведуть до "холодомору". Але уряд і енергосистема витримали. Допоміг дивно теплий кінець лютого і ще більш теплий березень. Мабуть, ще у грудні треба було посадити Парасюка з Грішиним на ланцюг біля рейок під Авдіївкою, вже тоді б потеплішало.

Цікаво, що блокада розпочалась у той час, коли у Гаазі стали готуватись до розгляду двох позовів України до РФ і визначатись із часом відкриття судового засідання за ними. Тут виникає другий цікавий аспект: блокада добре лягає у московську пропаганду про громадянську війну в Україні. Попри те, що Москва за три роки так і не змогла пояснити: хто з ким і за що воює. Нісенітницю про війну поганих бандеро-фашистів із хорошими совєцько-руськими людьми Донбасу навіть у РФ хавають лише буряти і розумово відсталі мешканці "окраїн" за МКАДом. У спрощеному вигляді цю версію у Москві тиражують на плакатах із написом "Украина против Дамбаса". На догоду Москві компанія Парасюка і продемонструвала цілковитий розумовий "дамбас", заблокувавши Донбас – власну територію не блокують. Навіть, якщо її захопив ворог.

Завдяки парасюкам Москва отримала підставу казати у Європі: ось бачите, Україна сама відмовилась від Донбасу, блокує його і створює там гуманітарну катастрофу. Ми не можемо з цим змиритесь і будемо рятувати Донбас від укро-фашистів. На радість Москви на третій рік війни авто із "бандеро-фашистами" в особі Кості Грішина і Вови Парасюка нарешті доїхали до Донбасу. Цю тему Москва незграбно, але вже починає розігрувати у інформпросторі.

Незабаром з Москви підказали Грішину, що справжні укро-фашисти повинні в першу чергу блокувати Росію, а не Донбас, інакше їм не повірять. Справді, в Україні багатьох це дивувало, і Костик поїхав лягати на рейки у Конотопі і Куп’янську. Але там видатному комбату пояснили, що або морду наб’ють, незважаючи на її недоторканність, або з нього вийде друга Анна Кареніна, і Костик затихнув.

Натомість Вовік Парасюк уявив себе другим Гіркиним і вирішив захопити Слов’янськ, сподіваючись на підтримку "стрелковців" у спільному повстанні проти олігархів усього світу. Але загруз на блокпосту. Тарас Пастух вночі 15 березня з цією метою пробивався до Костянтинівки, але теж загруз. На довершення СБУ "погуляло" у цей тиждень по відомим її адресам у прифронтовій зоні і вилучило зброю. Нацгвардія під час проривів нікого з груп Парасюку і Пастуха не застрелила і навіть не побила. Отже "велике повстання" від трьох депутатів з "Самопомочі" залишилось без зброї і приводу, що "злочинна влада" когось вбила. Москва все намагається повторити ситуацію початку Майдана у надії, якщо "героя" Парасюка поб’ють, то на його захист у Києві вийде мільйон людей. Тупі москалі.

Що москалі тупі, добре знає Юля Тимошенко. Тому 13 березня вона лише обережно заявила, що в Україні встановлено зовнішнє управління через президента, прем’єра і голову Нацбанку, яке треба ліквідувати. Юля, на відміну від Москви, не розшифрувала, чиє зовнішнє управління встановлено над Україною. Юля розумніша за ФСБ і не стала вплутуватись у блокадну епопею парасюків. Садовий і "Самопоміч" теж намагаються від епопеї дистанціюватись і очікують, чим все обернеться. Здається, у Садового є лише одна мрія, яку він невдало намагається втілити: під шумок блокади неофіційно скинути у якусь покинуту шахту половину львівського звалища.

У Києві підтримати блокадників і відкрити "другий фронт" мав "оунівець" Микола Коханівський. Але навіть не зміг розбити вікна у приватному російському "Альфа-банку" і в офісі Ахметова. Отакі пішли кволі "бандерівці". Нацкорпус Білецького виявив більш сучасний і цивільний підхід до проблеми і заклав цеглою вхід до Сбербанку Росії біля Золотих Воріт. Пєсков і Сбербанк пообіцяли оскаржити цю дію у європейських судах. Але оскільки суди у Європі вимагають, щоб питання спочатку пройшло усі національні судові інстанції, то Сбербанк був змушений звернувся по захист до головного укро-фашиста Порошенко, щоб той розібрав цеглу. Тупі москалі, – замість того, щоб писати заяву до райсуду, вони за звичкою відразу пишуть президенту. Москва ще покаже у Гаазі фото цієї стіни і буде скиглити, але там її покажуть дорогу до Шевченківського райсуду Києва.

Другий цікавий аспект блокадної епопеї – її прив’язка до "великої націоналізації" Захарченко і Плотницького. Що "великий отжим" відбудеться 1 березня добре знав Фіма Звягільський і тому у лютому не видав зарплату за січень донецьким шахтарям з шахти ім. Засядько. Звягільський вирішив: якщо погром, то погром, і перевів борги на Захарченко, – нехай керує. У Ахметова теж знали про майбутній "великий отжим", і тому у січні вдвічі збільшили видобуток вугілля, щоб встигнути вивезти, поки не почалось.

За планом Москви "націоналізація" мала виглядати як відповідь на "блокаду". Тому парасюкам дали місяць на гру у химеру "блокади" і її розкрутку у ЗМІ. Витримавши пауз з 1 березня оголосили "націоналізацію". У перспективі Москва має намір зробити з усього цього ще й підставу для "великого наступу". Його обґрунтування вже розпочалось 15 березня на зустрічі контактної групи у Мінську, де Москва звинуватила Україну у тому, що блокадою вона порушує мінські домовленості. Якщо врахувати, що на інформаційну розкрутку Москва зазвичай відводить місяць, то "великого наступу" слід очікувати після 17 квітня, коли завершиться Пасха. Інформація про звичайні симптоми підготовки до наступу: активізація ДРГ, "зондаж" обстрілами другої лінії оборони ЗСУ, зростання психологічних атак і активізація "кротів" у прифронтовій зоні підтверджують такі розрахунки. Настирливі спроби парасюків отаборитись у прифронтовій зоні у цій ситуації теж логічні. Парасюк ще раз потрапить у полон, де його знову не впізнають, і відпустять ще більшим героєм, щоб висунути у президенти України.

"Блокада" і "націоналізація" мають і допоміжні завдання на той випадок, якщо "великий наступ" провалиться.

Завдання перше, – перекласти частково утримання окупованих районів на самих окупованих і Україну. Уся "націоналізація" підприємств Ахметова зводиться лише до того, щоб змусити його віддавати ще більше грошей Захарченко і Плотницькому. В Ахметова добре зрозуміли, у якій ситуації опинились. Тому 15 березня відмежувались від усіх "націоналізованих" підприємств. Тим самим Ахметова позбавили від звинувачень у фінансуванні терористів і від необхідності плати податки Україні з "віджатих" заводів і шахт. Ахметов, завдяки Парасюку, тепер нічого не буде платити, посилаючись, що в нього усе забрали. Втім недолугий Плотницький на третій день "націоналізації" пояснив: власники шахт не змінюються і матимуть частку від прибутків, дещо змінюється лише менеджмент – з’являються "смотрящие" від Плотницького і Москви. Бізнес залишається як звичайно. Лише з того, що Ахметов віддавав в Україну тепер треба якусь частку давати Плотницькому, а все інше можна залишити собі.

Завдання друге, стимулювати Ахметова до організації контрреволюційних виступів в Україні під час "великого наступу". Москва однією рукою забрала готелі в Ахметова і натякнула, що може забрати усе, а іншою – через Коханівського, жбурнула каміння у жалюзі його офісу в Києві, щоб розпочати нашвидкуруч компанію з конфіскації його активів і по цей бік фронту. Москва намагається змусити Ахметова, який завжди кладе яйця у всі кошики, виконувати тільки її накази.

Втім план Москви вже йде не зовсім по плану. В ситуації з російськими банками в Україні взагалі прорахувались. Москва не очікувала, що Нацбанк України поставиться до них диференційовано. Двом приватним банкам взагалі нічого не зробили, а п’ять "доньок" державних почали відокремлювати від "матусі", заборонивши переводити її гроші. Під "ковпаком" тільки Сбербанк, який має особливі "заслуги" перед Україною. Що в Україні виникне "банко-кримський синдром" – депозити почнуть з російських банків терміново забирати, а кредити не віддавати, у Москві взагалі не врахували. Тепер спішно обмежують видачу з депозитів 20-30 тис. гривнями в одні руки на день. Про повернення кредитів взагалі можуть забути, як і про те, що російські банки в Україні хтось купить: банки з поганими активами нікому не потрібні.

Ситуації з банками Україна дуже вдало обернула на свою користь силу удару ворога, зробивши дірку у "чорному поясі" Путіна. Із "блокадою" буде так само. Запроваджене з години дня 15 березня перекриття усіх вантажних перевезень через лінію фронту – це не блокада, а звичайний захід, до якого вдаються перед штурмом. Тож визволення Донбасу не за горами. Георгій Тука не просто так казав перед Новим роком, – це станеться восени. Парасюки лише відіграють роль провокаторів Москви, якій дуже кортить дізнатись, коли ЗСУ почне завершувати АТО. Можемо порадити: почнеться тоді, коли у Донецьку масово зникне світло. Це буде знак патріотам – настав час знищити колоборантів і окупантів.

Читайте все новости по теме "Блог о жизни" на Обозревателе.

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

Присоединяйтесь к группе "Обозреватель Блоги" на Facebook, читайте свежие новости!

Наши блоги

Последние новости