Робота рятує

Робота рятує

Саме з таким повідомленням Центр AXIOS звернувся до рекрутерів та HR-менеджерів провідних компаній. Наша мета – допомогти їм подолати упередження та стереотипи по відношенню до демобілізованих захисників України, а також спонукати їх до працевлаштування ветеранів АТО в своїх компаніях. Розуміння того, що вже понад 280 тис. українців пройшли через горнило війни, менша частина з яких професійні кадрові військові, а більша – мобілізовані з усієї України механіки, офісні працівники, вчителі, лікарі, вантажники, водії, тобто люди, які за своїм психотипом переважно зовсім не відповідають типажу "воїн", сприяло появі думок про необхідність допомоги їм в поверненні до мирного життя.??

Ще більш актуальною тематику реінтеграції захисників зробила вперта статистика – з цифрами, як відомо, сперечатися важко. На прикладі декількох військових конфліктів вона промовисто демонструвала, яке майбутнє чекає на героїв, якщо не допомогти їм в питанні реадаптації після повернення з зони бойових дій. Ось самі цифри: 70% солдат армії СРСР, що пройшли війну в Афганістані, повернулися додому зі стійкими психічними розладами, в середньому у 15-20% з них патологічні стани, пов’язані зі стресом, набули хронічної форми, а кількість розлучень та гострих сімейних конфліктів у сім’ях учасників афганських подій сягнула 75%. Якщо говорити про американських військовослужбовців, які брали участь у В’єтнамській війні, то лише 20% з них повернулися з різноманітними психічними розладами.

Видео дня

Власне, життєвий шлях учасників цих конфліктів має стати для України уроком. Досвід Великої Британії, Сполучених Штатів, Ізраїлю в питаннях комплексної, системної та масової реадаптації учасників бойових дій до мирного життя надихає та мотивує займатися тим самим і нас.

В моєму особистому випадку додатковим (а, можливо, й основним) мотиватором виступає й те, що психологи називають синдромом "вини того, хто вижив": я відчуваю на собі персональну надвідповідальність за те, що смерть та каліцтва оминули мене і мою сім’ю як під час найтрагічніших днів на Майдані, так і на фронті. Мені пощастило, на відміну від тисяч інших, отримати лише один невеличкий сувенір калібру 5,45 у своєму тілі на пам'ять.??

Усвідомлюючи все це, більш ясно бачиш – коли герої повертаються з війни, війна не завжди йде з них. Їм важко сприйняти суспільство, усі його кольори та напівтони, усі його неоднозначності та компроміси, всіх тих людей, які весело пили лате, коли вони стріляли і молилися в окопах (атеїстів там, як відомо, вкрай рідко зустрінеш). А суспільству важко сприйняти їх – таких різких та категоричних, тих, хто розділяє все на біле та чорне, на своїх та чужих, на друзів та ворогів; тих, хто по інерції прагне все звести до простих універсальних відповідей та абсолюту.

На жаль, цілком реальним може стати майбутнє, де вони вже не герої для суспільства, а його проблема. Де їх сприймають не як захисників, а як загрозу. Де їм не дякують за мирне небо, соборну, вільну та незалежну країну, а звинувачують в асоціальній поведінці…

Якщо зараз не розпочати системну та масштабну роботу в напрямку реінтеграції захисників, які пройшли війну, в мирне життя, над всіма нами вже зовсім скоро може замайоріти прапор "втраченого покоління". А так не має бути. І ми маємо зробити все можливе і неможливе, докласти всіх мислимих і немислимих зусиль, аби так не сталося. Це наш обов’язок, наш борг перед мертвими (особливо перед ними), перед живими (особливо перед тими, хто вижив) і перед ще ненародженими (хіба не заради них ми боремося?).

Найбільш ефективно допомогти в цьому питанні (реінтеграції, реадаптації та ресоціалізації), як підказує не тільки здоровий глузд, але й фахові дослідження, можуть сім’я та робота. Вплинути на сімейні справи важче, але також можливо, тому велике значення має групова сімейна терапія. А от зробити особистий внесок в проблему працевлаштування демобілізованих воїнів значно доступніше кожному з нас. Не секрет, що значна частина демобілізованих захисників не може знайти себе на ринку праці після повернення з фронту. Причини на те бувають різні, все це індивідуально і включає в себе цілий спектр факторів: від упередженого (на жаль) ставлення роботодавців й аж до бажання ветеранів реалізувати себе на зовсім іншій (в порівнянні з освоєним раніше фахом) професійній ниві. Робота – це ж не тільки засіб для забезпечення себе та своєї родини хлібом насущним та іншими матеріальними благами, робота – це ще й колектив (зокрема, й людей, які не були на війні), це команда однодумців. Робота – це перспектива, те, що мотивує думати про завтра і взагалі заставляє прийняти факт того, що це завтра існує (а не тільки вчора й минуле на фронті). Робота – це здоровий азарт, амбіції та кураж. В кінці кінців, робота – це й корпоративні заходи, і неформальне спілкування, і дотепи під час обідніх пауз, і розчарування від неоднозначних виробничих нарад, і офісні плітки, врешті решт. Словом, робота – це вся палітра емоцій та почуттів, таких необхідних здоровій людині. Робота – це колір і життя, на відміну від чорно-білої чуми війни, яка, полонивши, не хоче відпускати. Цю чуму справді легко впустити в себе, проте важко витіснити та неможливо забути, але робота допомагає з нею жити. Не виживати, не існувати, а саме жити – повноцінним і щасливим життям, незважаючи на весь біль та втрати.

Допомогти в процесі ресоціалізації ветеранів може кожен, не лише коло професіоналів, як от психологи, спеціалісти з працевлаштування чи реабілотологи. Це завдання для всіх нас – починаючи від власне воїна-захисника та його родини та завершуючи кожним персонально і суспільством загалом.

Заснований завдяки меценату Андрію Мацолі Центр AXIOS працює якраз для того, щоб українці, які захищали нас на війні, мали не просто роботу, а були щасливими, здоровими та впевненими у тому, що їхні вчинки цінує суспільство, а всі жертви та обмеження недаремні.

"Працевлаштуй того, хто захищав тебе" – так ми звертаємося до всіх. І справді, друзі, зараз якраз на часі підставити плече тим, хто допоміг і врятував (і продовжує щодня рятувати) кожного з нас.

Друзі, будьте поряд, надавайте такі необхідні тепло, підтримку та розуміння.

Колеги, будьте уважними та делікатними, своїми діями і словами сприяйте, а не ускладнюйте реінтеграцію воїнів в мирне життя.

Рекрутери та HR-менеджери, розглядайте учасників бойових дій як кандидатів на свої вакансії та запрошуйте їх на співбесіду.

Підприємці та керівники компаній, сприяйте створенню нових робочих місць та зайнятості серед ветеранів.

Меценати, підтримуйте ініціативи, направлені на працевлаштування демобілізованих воїнів.

І всі разом давайте систематизувати цей процес, координувати дії і допомагати в реалізації відповідних програм як на місцевому, так і на загальнонаціональному рівні.??

Зустрічаючи воїнів, давайте пам’ятати, що мирним небом над головою, відсутністю канонад і окупантів в рідних містах ми завдячуємо саме їм, тож підтримати і допомогти в процесі повернення героїв до мирного життя не тільки наш громадянський обов’язок, але й вияв вдячності та людяності.

Олег Магалецький, Директор Центру практичної допомоги захисникам України AXIOS

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.