В.Лисицкий, Я.Жалило, И.Бураковский

1 апреля в помещении Интернет-холдинга «ОБОЗ.ua» состоялась пресс-конференция на тему: « Реформы нового правительства и экономическая независимость страны».

В пресс-конференции приняли участие:

-член Совета предпринимателей при Кабинете Министров Украины Виктор Лисицкий;

-президент Центра антикризисных исследований Ярослав Жалило;

-директор Института экономических исследований и политических консультаций Игорь Бураковский.

Читайте также:

Зависимая Украина на «игле» МВФ

Пенсионный возраст необходимо повышать

Украина – зависимое государство

Сморите видеосюжеты по результатам пресс-конференции:

Я.Жалило: «Украину нельзя назвать независимой»

В.Лисицкий: «Обучение иностранцев – отличный бизнес»

Пенсионный возраст нужно повышать

И.Бураковский: «Янукович централизует власть»

Ярослав Жаліло: Треба розуміти, що останнім часом у світі відбувається певне розмивання поняття «незалежність». На сьогоднішній день питання економічної глобалізації призвели до того, що країна не може вважатися незалежною з суто стандартних ознак незалежності. Економічні зв’язки перетинають усі кордони і можуть цілком ефективно і навіть безконтрольно оминати будь-який державний національний контроль над економікою.

Сьогодні ми повинні говорити про формування нових важелів, нових інструментів забезпечення економічної незалежності країни. Коли ми говоримо про реформи, насамперед, треба говорити про те, наскільки ці реформи сприяють незалежності.

Що таке незалежність взагалі? Це суверенність власних рішень в сфері економічної політики, це суверенність щодо контролю над власними ресурсами і це можливість позиціонувати себе не як об’єкт, а як суб’єкт світового економічного, політичного, правового поля.

Якщо ми подивимося на нещодавній досвід України, на те, як в останні роки формувалася економічна політика держави… Криза яскраво показала, що насправді ми не можемо говорити про незалежність, якщо ми є настільки відкритою економікою за нинішніх інструментів. Ми побачили, що саме такої суверенності, на жаль, нам дуже бракувало.

Конкретний приклад. Україна була змушена сісти на «голку» кредитів МВФ задля того, аби фінансувати дві системні проблеми саме національної економіки. Перше – фінансувати стабільність курсу національної валюти. Ще в 2008 році Національний банк був змушений фінансувати застарілу ліберальну модель валютного регулювання, не маючи дієвих інструментів регулювання валютного ринку, ніж операції на відкритому ринку з резервами, витратив значну частину своїх резервів. Якби в Україні існували ефективні інструменти впливу на регулювання валютного курсу, структури і обсягів зовнішніх запозичень, регулювання структури внутрішніх кредитів, думаю, така залежність від «голки» МВФ була б значно нижчою.

Друга складова, на яку пішли кошти МВФ – це фінансування видатків держбюджету, пов’язаних з вкрай неефективною системою витрачання коштів, в тому числі коштів на соціальні потреби. Фактично Україна, починаючи з 2004 року, стрімко покотилася шляхом нарощування соціальних видатків, при цьому не здійснюючи підвищення ефективності цих видатків. Це «чорна діра» соціальної допомоги, яку в значній мірі отримували люди, які не мають підстав її отримувати.

Саме через нереформованість цієї сфери ми також були змушені сісти на «голку» кредитів МВФ. Це дозволяє зробити важливий висновок: реформи, які ми маємо здійснювати, мають, насамперед, формувати новітні інструменти, які дозволяють державі регулювати процеси, виходячи з необхідності забезпечення економічної незалежності в нових умовах.

Ми говоримо про системні реформи, які потрібні в банківській сфері, формування нової системи регулювання банківського сектору, формування системи «довгих грошей». Реформи необхідні в фіскальній сфері – розподіл між центральним і місцевими бюджетами. Формування ефективної податкової системи, яка має дозволити уникати втечі від оподаткування і забезпечувати більш рівномірний розподіл податкового навантаження по економіці. Ми говоримо про реформи в соціальній сфері, реформування пенсійного сектору. Ми говоримо про створення системи підтримки наших експортерів.

Реформи мають формувати механізми. Реформа не означає, що ми підвищуємо чи знижуємо ставку, скасуємо якийсь податок чи введемо новий збір. Реформа – це формування механізму, який буде працювати в новітніх, сучасних, посткризових умовах. Саме на це і мають орієнтуватися реформи. Якщо такі механізми будуть сформовані, це й будуть реформи, спрямовані на забезпечення економічної незалежності в сучасних умовах.

Віктор Лисицький: Якщо оцінювати заходи, які вживає влада, то можна сказати із повною впевненістю, що все ж таки послідовне і успішне впровадження тих заходів, які пропонуються нинішньою владою, сприятимуть збереженню економічного суверенітету України, принаймні не збільшенню нашої залежності від зовнішніх факторів.

Розлогі коментарі зараз давати не зовсім доречно. Ситуація складна, уряд кожного дня виробляє ті чи інші підходи, і зараз коментувати дуже важко. Хоча є деякі речі, які були проголошені раніше, і вони знаходять підтвердження в практичній діяльності. Влада намагається вести Україну шляхом створення тих економічних механізмів, які дозволять Україні бути конкурентоспроможною. В першу чергу, хотів би відзначити те, що стосується поліпшення умов ведення бізнесу. Я хотів би привернути увагу до малокоментованої заяви пана Тігіпка про те, що буде запроваджена електронна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності. Фактично це поступовий перехід усієї бізнес-активності в інтернет, перехід на використання сучасних інформаційних технологій. Йдеться не тільки про те, що поліпшиться швидкість прийняття рішень, реєстрації тих чи інших бізнесів, реєстрації тих чи інших процедур діяльності, видачі тих чи інших ліцензій і т.і. Йдеться про те, що фактично зникає прямий фізичний контакт підприємця з чиновником. Це дуже важливо. А пряме і відкрите спілкування з бізнесом повинні вести політики – за це вони й отримують зарплату.

Мені подобається декларація про перехід на інвестиційно-інноваційну модель розвитку економіки. Хочу нагадати, що свого часу в 1948 році Людвіг Ерхард підняв Західну Німеччину за кілька років з руїн шляхом переходу її на таку модель розвитку. Це потребує відповідної кваліфікації і чиновництва, і бізнесменів.

Мені здається, що, якщо чинна влада буде послідовно реалізовувати цей підхід, вони неминуче постануть перед проблемою реанімації та розвитку наших конкурентних переваг, які, на превеликий жаль, зараз значною мірою занедбали.

Я почну з вищої освіти. Статистика показує, що зовнішньоекономічна діяльність вищої освіти є високорентабельною. Кілька років тому вона становила більше 60%. Важко знайти види масового бізнесу, які б мали такий рівень рентабельності. Для того, щоб залучити додаткових іноземних студентів, треба вкласти немалі гроші в гуртожиткі і довести їх до європейського рівня. Потрібні немалі інвестиції, але ефективність їх абсолютно зрозуміла. Якщо рентабельність вищої освіти 60%, то капітальні вкладення дозволять окупитися за 2-4 роки. Це абсолютно прийнятні терміни.

Інформаційні технології. У нас це чи не єдиний сектор економіки, який не впав. Вони не просто не впали – вони наростили свої обсяги на десятки відсотків, якщо рахувати в доларовому еквіваленті. Але тут є величезна проблема – не вистачає кадрів. Хоча у нас щороку випускається більше 30 тисяч фахівців, не вистачає фахівців, тому що вони не дуже знають англійську мову. На превеликий жаль, вони або розтікаються в інші бізнеси, або просто від’їжджають за кордон. Я сподіваюся, що нова влада докладе відповідних зусиль для того, щоб створити механізми, про які згадував шановний пан Жаліло, механізми, які б радикально прискорили розвиток наших конкурентних переваг.

Саме інвестиційно-інноваційний шлях розвитку – шлях для того, щоб Україна нарешті закріпила свій економічний суверенітет, не втрачала його і укріплювала, і перетворилася на потужного регіонального лідера. У нас поки що для цього багато чого є.

Ігор Бураковський: Що таке незалежність? Це вміння правильно видобувати свої національні економічні інтереси, і їх реалізувати, використовуючи як внутрішні, так і зовнішні можливості, мінімізуючи зовнішні ризики.

Що таке національний економічний інтерес? Ця тема безкінечна, але якщо ми говоримо про економіку, враховуючи нинішню ситуацію, я одразу хочу сказати, що далеко не завжди національний економічний інтерес слід ототожнювати з економічними інтересами або великих компаній, або якихось начебто перспективних галузей. При всій повазі до великого бізнесу, який на сьогоднішній день домінує, в тому числі і в політиці, ясно, що економічні інтереси великого бізнесу далеко не завжди це національні економічні інтереси.

Третій момент – операційний рівень: що і як треба робити.

Всі лікарі говорять: харчуйтеся здоровою їжею, дотримуйтесь режиму, і все буде дуже добре. Очевидно, що все починається з ефективної економіки. Якщо національна економіка неефективна, то ми втрачаємо незалежність навіть в зв’язку з приєднанням до чогось або у зв’язку з певними контрольними політичними моментами – просто втрачаємо соціальні стандарти і можливості розвиватись. Це за великим рахунком є втрата незалежності.

Якщо ми говоримо про економічні реформи, то зрозуміло, що нам потрібна нова якість. І тут я традиційно буду повторювати слова, про які сьогодні всі говорять – це питання модернізації української економіки. Та економічна модель, яку ми маємо на сьогоднішній день, може ще існувати певний період часу, її можна підлагодити, можна заставити працювати більш ефективно, враховуючи адміністративний і інший тиск, але в довгостроковій перспективі вона безперспективна.

Тут треба щось робити. Чи буде це робити нова влада – мені здається, що там є розуміння того, о на сьогоднішній день країна має великий набір проблем, які треба вирішувати. Програма цих реформ може бути різною, тому на сьогоднішній день мені важко коментувати реформаторські наміри влади. Поки що ми бачимо абсолютно правильні заяви, ми бачимо велику кількість правильних речей, які були сказані, але поки що ми не бачили документів, не бачили реальних політичних рішень.

Якщо ми говоримо про питання незалежності в цілому, сьогодні дуже важливо не створювати нових популістських міфів. На сьогодні велика увага приділена тому, якою має бути система зовнішнього незалежного оцінювання. Я думаю, що на сьогоднішній день краще спрямувати зусилля не стільки на модернізацію і поліпшення цієї системи, скільки подивитися на зміст навчальних програм, на те, що на сьогоднішній день українська система вищої і середньої освіти є малоконкурентоспрможною. Тут треба робити реформи. Звичайно, значно простіше обмежитися якимись зовнішніми незалежними оцінюваннями.

Другий момент – пенсійна реформа. Цю систему треба переглядати, в тому числі і в напрямку підвищення пенсійного віку. Як це робити – це інші питання. Ми повинні зрозуміти, що ми можемо підживлювати Пенсійний фонд і існуючу пенсійну систему за рахунок трансфертів, позик і т.д., але це шлях в нікуди. Без реформування ми нікуди не підемо. Ми повинні розуміти, що це реформування не робиться сьогодні на завтра.

Таких прикладів можна навести багато.

Непрозорість і нереформування українського газового ринку є значно більшою загрозою для української незалежності і безпеки, ніж високі ціни на газ.

Має бути чіткий і зрозумілий механізм фінансування нашої зовнішньоекономічної діяльності. На сьогодні наша дипломатична, зовнішньоекономічна служба, фінансування якої скорочено – це не політика.

Наукове та інформаційне забезпечення. Сьогодні ведеться дискусія – приєднуватися до Митного союзу чи не приєднуватись,чи формувати єдину державу у складі трьох націй. Я знімаю політичний момент. На сьогоднішній день ні у тих, хто про це говорить, ні у тих, хто це заперечує, немає серйозних розрахунків.

Ще один елемент – наявність механізму консультацій між основними зацікавленими сторонами – урядом, підприємцями та громадянським суспільством. Як мені здається, на сьогоднішній день поки що ці механізми якось притихли. Їх треба реанімовувати.

Має бути ефективний механізм координації економічної, зовнішньоекономічної політики в межах уряду. Потрібна адміністративна реформа, реформа виконавчої влади як такої.

Якщо ми хочемо реалізовувати свої інтереси на зовнішній арені, ми повинні брати активну участь в роботі різного роду регіональних і глобальних механізмів регулювання господарських зв’язків. Ми повинні посилювати свій голос в МВФ. Мова не йде тільки про перемовини з МВФ. МВФ сам сьогодні реформується, і ми повинні також робити свої пропозиції і намагатися вести дискусію на тому рівні, на якому вона ведеться у МВФ. Світова організація торгівлі – там також проходять непрості процеси.

Інтеграція в ЄС – це певні реформи, це певний злам механізмів економічної політики, але це все ж таки просування в правильному напрямку. Що стосується Митного союзу – я не вірю в те, що інтеграція в МС і розширення формату економічної інтеграції в межах інших союзів на теренах СНД дадуть нам можливість проводити реформи. Навпаки, з моєї точки зору, до певної міри це буде консервувати проблеми, які ми маємо, і буде створювати додаткові проблеми.