СпортLady

13 куль в тіло українського Автора

35.8т

З 1989 року я пишу про українську шоу-індустрію, з них останні 2,5 роки – системно веду публічний літопис етапів боротьби шоу-бізнесової спільноти за чесні авторські відрахування, яке в усьому світі, навіть в РФ, називають роялті, і за те, щоб нарешті скочив у минуле ганебний рабський статус творця в Україні, з яким змушені жити всі автори-українці.

Чому саме "рабський"? Бо творчих людей країни всі роки Незалежності настільки нахабно, цинічно й безбожно обкрадали всі кому не ліньки, що, вигадуючи схеми "що б іще можна в Авторів вкрасти", дійшло навіть до того, що влада Януковича відібрала історичну будівлю Будинку Автора – нашу Мекку з 1926 року, збудовану виключно за гроші авторів. Тепер на тому місті на вул. Богдана Хмельницького, майже навпроти німецького посольства, височіє готель… і до цього злочину, як і до багатьох інших крадіжок в системі авторського права, діла нема нікому, і автори – найнезахищеніша з усіх верств суспільства, як то не дивно комусь може здаватися. Навіть в СРСР справи були кращі й роялті платилося таке, що, наприклад, в часи слави пісні "Червона Рута" автор пісні Володимир Івасюк в наших з ним рідних Чернівцях не знав як витратити бодай десяту частину своїх одномісячних (!!!) виплат, які здійснювалися з RIP-Будинку Автора.

В українському парламенті в різні каденції Незалежності народними депутатами були Слава Вакарчук, Руслана, Тая Повалій, Оксана Білозір, Михайло Поплавський, Злата Огнєвич, але жодна зірка, маючи безпосередню дотичність до пісні, творчості й шоу-бізу, з тих чи інших причин навіть не вносила до парламентської зали чи то Закон про роялті, чи то Закон про спонсорство та меценатство – 2 ключові інструменти індустрії шоу-бізнеса в будь-якій поважаючій себе країні. Україна їх не має досі. Перший закон внесений в Раду тільки зараз, у 2018, коли війна оголила нерви суспільства до неможливого й шоу-бізнес в парламенті представляє продюсер і автор Євген Рибчинський, що дав обіцянку честі допомогти українцям стати рівноправною частиною всесвітнього авторського співтовариства та врешті перемогти корупцію й небажання олігархічних медіа виплачувати чесне роялті. З допомогою депутатів Олександра Опанасенка та особливо Вікторії Сюмар у Авторів країни вперше за 27 років з’явився шанс законодавчо поборотися за власні права й свободи, і ці питання – що є ключовим – нарешті піднімаються з парламентської трибуни.

Дякуючи Андрію Парубію, який наприкінці важкого парламентського дня 19 квітня все ж почав обговорення Закону про роялті, а наступне засідання в Раді відбуватиметься через свята, маємо точну дату розгляду та 3 тижні на моральне задоволення – натішитися й надихнутися тим довгоочікуваним відчуттям того, що наша проблема почута, вона зрозуміла й визнана суспільно-важливою. По репліках спікера відчувалося, що він обізнаний в ситуації, що до чого, розуміє позицію всіх парламентських гравців, але казочкою про "50 відтінків сірого" його, як молодого, "не прокачаєш". У автора гроші в кишені або є, або їх нема, решта – від лукавого.

Побачивши остаточний текст законопроекту 7466, я зрозумів, що, схоже, значно поспішив з прогнозами й сподіваннями, що публічна заява з боку Дональда Трампа, практична допомога СISAC, WIPO і Торгового представництва США здатні покінчить безлад у сфері колективного управління правами і після довгих безправних років з травня 2018 р. Україна покине ганебний список країн-піратів, у який нас тицяє, наче кошенят, вже другий американський президент. Зараз фактом є те, що за хитрим збігом обставин і парламентських інтриг, парламентарі працюватимуть НЕ над тезами законопроекта Євгена Рибчинського, який більше року лежить в парламенті і на якому наполягала українська авторська спільнота, світова авторська спільнота (CISAC), врешті опосередковано Дональд Трамп – а над тим, який напрацювала велика компанія юристів наших опонентів, що не включала жодного автора, продюсера чи виконавця. ("Момент істини?" словами ведучої "Орел и Решка" Регіни Тодоренко.)

Ніхто з Авторів, даруйте за каламбур, не претендував на авторство в Законі та на місце під сонцем історії шоу-бізу, що саме ним написаний один з двох основних "творчих" законів України. Але з усіх боків логічно було б сподіватися, що будуть враховані інтереси саме тих, хто, власне, й створює продукт роялті, адже тут ми, українці, також відстоюємо інтереси всієї світової авторської спільноти.

Натомість нахабно й цинічно не були враховані ті 4 основні вимоги творчої спільноти по боротьбі з корупцією, які неодноразово озвучувалися протягом 2 років – у 2018 колективні листи навіть офіційно були вислані через апарат Верхової Ради всім без виключення народним обранцям. (Автори щиро зворушені фідбеком всіх, хто це зробив і підтримав, а слова з листа голови Меджліса кримськотатарського народа, народного депутата Рефата Чубарова, який більше за інших розуміє життя тих, хто втратив домівку й змушений жити на правах раба, надихають навіть більше за приклад Моїсея).

Як відомо, стяг медійних інтересів олігарха Пінчука в парламенті гордовито тримає Марія Іонова, і фронт-вумен імперії, відчуваючи неабиякий суспільний інтерес до теми як із боку свого імператора, так і з боку народу, нарешті показалася в усю свою красу на кожному шматочку власного поля парламентської бюрократії й інтриг. Вона включила увесь ресурс, натхнення й "підтримку трибун" свого поля по максимуму: її "чарівна флейта" зачарувала керівництво Кабміну на чолі з прем’єр-міністром, не кажучи про її колег-депутатів, чиї підписи стоять під її законопроектами і які раніше не були помічені у відстоюванні інтересів імперії Пінчука.

Ледь не стався дипломатичний скандал, коли Іонова та МЕРТ дійшли нахабства офіційно вимагати справку з психдиспансера (?!) з відомого угорця – світового гуру авторського права Міхаеля Фічора, який на волонтерських засадах допомагав українській авторській спільноті чи не 10 останніх років. Люди, що навіть світоглядного уявлення не мають, як наживо виглядає мюзикл на Бродвеї чи премія "Греммі", гнівно заявляли американцям: ваші норми в Україні неприйнятні, бо ви, мовляв, не розумієте українську душу й традиції шоу-бізнесу та вважаєте себе розумнішими за інших.

А чого варта тактика Іонової й К фізично виснажувати опонентів багатогодинними теоретичними розмовами про безкінечні нюанси авторського права – теми, яка вважається другої, після Біблії, "океанської" темою для дискусій? О...

Сценаристам майбутнього українського "Карткового будинку" є чим надихнутися: наразі Іонова й К зробили все, аби імператору й надалі було зручно правити своєю імперією та не платити роялті. Ніби тонко натякаючи парламентарям на недавній гучний лондонський успіх Пінчука, Іонова приправила свій торт-наполеон #7466 британською "вишенькою" авторського права: там обов’язковим для всіх є т. зв. "податок на телебачення", який платить кожен британець (з 2010 року – 145,5 фунтів на рік).

Олігарх має бути вкрай задоволений тим, як спрацювало його лоббі й має додатково преміювати Іонову вже хоча б за те, що 15 травня тільки Диво Господнє може дарувати Авторам перемогу. В крайньому випадку – закон провалять, це нічия, яка вигідна медіа-лоббі, яке чесне роялті як не сплачувало, так і не робитиме цього далі, а там хто-зна, коли до авторських законів у Раді знову справа дійде? А в разі, як все пройде за потрібним сценарієм і Іоновій і К вдасться розіграти всі "козирі", в тому числі й те, що саме через зволікання у питаннях недостатнього захисту авторських прав, Офіс торговельного представника США призупинив для частини українських товарів дію Генералізованої системи преференцій?

Талмуди з 700+ сторінок від Іонової, що були роздані парламентарям під гаслами довгоочікуваних цивілізаційних змін – а цього моменту суспільство дійсно чекало 27 (!!!) років, з моменту розпаду СРСР – насправді затягують зашморг на шиї Автора й являють собою яскравий приклад тотального насміховиська над Дональдом Трампом і глум над пам’яттю Кузьми та всією розумною частиною українського шоу-бізнеса. Якщо Пінчук і Іонова переможуть, і цей закон в парламенті все ж проведуть, 15 травня роялті зникне як клас, а 38 гривень для дружини Кузьми стануть гіркою реальністю індустрії.

За цим законопроектом, в Україні знову з’являється хаос у вигляді не те, що 19 існуючих ОКУ, як зараз – їх може стати безліч десятків. І це якщо не казати взагалі про те, що введене поняття "додаткова аккредитована ОКУ" взагалі суперечить основним засадам інституту акредитації й меті будь-якого законопроекту стосовно чесного роялті.

Між тим перша основна авторська вимога, в якій Авторів підтримував Трамп і весь світ – скоротити їх кількість! Для всього цивілізованого шоу-бізнесу США, Великої Британії, Канади, Іспанії, Німеччини, Франції тощо, панове, така кількість ОКУ в Україні – д-и-к-і-с-т-ь, саме тому Україна в ганебному топі "піратського списку".

Замість трампліна для шоу-бізнеса, яким має бути Закон про роялті, законопроект Іонової й К стає довжелезним волнорізом насамперед для тої нової хвилі української музики, яку відкрили квоти – український шоу-біз щороку недоотримуватиме колосальні кошти для свого розвитку. Геть незрозуміло, навіщо Миколі Княжицькому так псувати позитивний імідж і вбивати користь від інших своїх парламентських законів у підтримку українського культурного контенту та зв`язуватися з авторами закона, який знищує роялті як клас, набиває кармани й без того не бідного Пінчука й позбавляє можливості молодих українських музикантів купити собі зайву гітару, комбік чи клавішу та поїхати за натхненням із коханою в Париж тощо?

Мужньо осиливши майже 700+ сторінок тексту версії законопроекту Іонової, я загалом нарахував 13 куль в тіло українського Автора, у якого спочатку крали гроші, потім будинок, а тепер і взагалі запланували застрелити з німецьких автоматів, як колись в румунському фільмі комісара Міклована.

Скільки ж, питаю сам себе, насправді в Законі Іонової закладено тих корупційних "мін", якщо тільки я – людина з вищою, але не юридичною освітою, проте добре обізнаний з шоу-бізнесом і частково з системою судоустрою – нарахував 13 (!!!) тез, які гарантовано ставлять хрест на природному бажанні Авторів власноруч управляти своїми правами і бути рівноправною частиною всесвітньої авторської спільноти! Це – очевидна руйнація позицій України в усіх світових авторських і торгівельних організаціях і стосуватиметься багатьох побічних речей. Приміром, навряд чи Київ чи будь-яке інше красиве українське місто надалі матиме в принципі шанси коли-небудь стати столицею Євробачення, якщо ніхто не дасть гарантій чесних відрахувань роялті.

Людяність може викликати хіба що бажання Іонової й К один із "потоків хаосу" скерувати в бік Українського культурного Фонду. Але розбирає цікавість: чи розуміють в самому молодому Українському культурному Фонді, що це – нокаут і повний капут для їхньої міжнародної репутації, а щедро обіцяні "золоті гори" – насправді лукавство, бо ніяких грошей від знищеного інституту роялті вони, як від мерця, ніколи не отримають?

Майже не віриться, що 15 травня Іонова й К дозволять ліквідувати ці 13 (чи більше?) прогалин в 700+ сторінках її законопроекту, тож Авторському Віче не лишається іншого вибору, як чесно і з болем у серці (бо неабияк потішимо симпатиків Путіна) написати в твіттері Президенту США наше українське sorry, що олігарх Пінчук таки пошив у дурні вже другого американського президента, тож американським авторам музики й контенту, яких традиційно вистачає на українському медіаринку, знову доведеться мати нулі в графі виплат роялті з України й після 15 травня…

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

0
Комментарии
5
4
Смешно
5
Интересно
21
Печально
3
Трэш
Чтобы проголосовать за комментарий или оставить свой комментарий на сайте, в свою учетную запись MyOboz или зарегистрируйтесь, если её ещё нет.
Зарегистрироваться
Новые
Старые
Лучшие
Худшие

Наши блоги