Сядуть всі?

Кажуть, що нове – то добре забуте старе. Ідея Рената Кузьміна додати до Кримінального кодексу статтю про відповідальність журналістів за наклеп має давнє коріння. Пригадується, як іще у 2003 році законодавці намагалися прийняти зміни до Цивільного (зауважимо – Цивільного, а не Кримінального!) кодексу, згідно яких "негативна інформація, поширена про особу, є недостовірною".

Одна коротка фраза спричинила величезне обурення серед медійників та опозиційної частини парламенту. Атаку відбили успішно, "негативній інформації, поширеній про особу", таки дозволили подекуди бути достовірною. Але досвід лишився. Механізм, пов'язаний із тим, як можна зобов’язати журналіста писати тільки позитивне (або ж не писати взагалі), запам’ятався і самим представникам мас-медіа, і, як бачимо, деяким активним представникам силових структур.

Отже, що таке наклеп? (Окрім того, що це – "мрія" депутата Віталія Журавського, котрий також пропонував криміналізувати це поняття минулого року). Наклеп, за Кузьміним, це "публічне поширення неправдивих або вигаданих відомостей, що принижують честь, гідність чи ділову репутацію громадянина або організації".

"На підставі аналізу статей про дифамацію ("наукова" назва наклепу. – Авт.) кримінальних кодексів європейських держав і огляду проблем функціонування правосуддя України, вважаю за доцільне запропонувати для практичного вирішення проблеми внести статтю про дифамацію до Кодексу про кримінальні проступки, прийняття якого, за словами Генерального прокурора Віктора Пшонки, очікується на початку 2014 року", - говорить Кузьмін.

Ось так. Кругообіг кримінальних статей у природі не спинити. Доки Європа домагається від нас декриміналізації одних статей, з легкої руки Рената Кузьміна у ККУ можуть з’явитися інші. Все це, звісно, просто "чудово", от тільки питання, хто і як визначатиме, що ті чи інші відомості є "невиправданими" або "вигаданими"?

Певна річ, що так вважатиме "ображена" сторона. Та, котра подаватиме позов на ЗМІ. Та чи достатньо цього буде для того, аби засудити медійника? Враховуючи специфіку української судової системи, вочевидь, достатньо. Який-небудь умовно взятий голова обласної адміністрації та кореспондент місцевої газети "Вісті Козятина" – персони різновеликі за визначенням. Тож, коли б дійшло до суду, козятинському борзописцю було б непереливки.

Свого часу – десять років назад – саме на розпливчатості формулювання про "негативну інформацію" спіткнулися автори поправок до Цивільного кодексу. Нині ситуація аналогічна. І скільки б Кузьмін не посилався на досвід закордонних країн, ба навіть на досвід дореволюційної Росії (!), це не розв’язує проблему монополії на істину. То ж в чиїх руках вона – істина – перебуватиме? Позивача? Відповідача? Суду? Мабуть, залежно від обставин. Але людська свобода – надто дорогоцінна матерія, аби віддавати її на поталу обставинам.

Досі "боротьба" зі ЗМІ обмежувалась цивільними позовами щодо захисту честі та гідності. Їх (позовів) ніколи не бракувало, як і кількості програних відповідачами процесів. Півтора роки тому позивачі отримали додаткові преференції. Йдеться про зміни до декрету Кабміну "Про державне мито". Норма, згідно з якою встановлювався пропорційний до ціни позову розмір мита, діяла в Україні з 2003 року. На практиці це означало наступне: найбільші позови про відшкодування моральних збитків мали обкладатися митом у розмірі 10% від суми позову.

Іншими словами, при поданні позову проти журналіста чи ЗМІ з вимогою відшкодувати мільйон гривень необхідно було спочатку сплатити мито в розмірі 100 000 гривень. Мало хто з позивачів міг дозволити собі викласти подібну суму. Прийняття такої норми у 2003-му, в часи кучмівських "темників", зупинило шквал позовів проти ЗМІ, частина з яких призводила до закриття мас-медіа.

В принципі, методика "бітія рубльом" існувала в усі часи і в усі часи виглядала доволі адекватною відповіддю "скривдженої" сторони на "наїзд" не в міру нахабних журналістів. А от пропозиція саджати останніх за грати звучить вже зовсім макабрично. Показово, що навіть такому "колоритному" депутату-"регіоналу", як Вадим Колесніченко, вона не до смаку.

Якщо говорити про притягнення до кримінальної відповідальності за наклеп, то починати потрібно в першу чергу з Верховної Ради, вважає він. "Суспільство потрібно лікувати, але не впевнений, що таким радикальним способом. І якщо говорити про притягнення до відповідальності, то починати слід з Верховної Ради, тому що деякі обранці потворно поводяться по відношенню до інших і провокують у суспільстві негативне ставлення", - говорить депутат.

"Якщо починати відразу з кримінальної відповідальності, виникне багато питань із застосування цього закону", - додає Колесніченко. Якщо ж говорити про вірогідність проходження цієї норми через Раду, то нардеп не береться її оцінювати. Принаймні, впевненості у тому, що закон буде проголосований у своєму теперішньому вигляді, Колесніченко не має.

Що ж стосується опозиції, то вона обурена й поготів. "Враховуючи те, що на сьогоднішній день правова система в Україні не працює і не є тією, яка дозволяє громадянам повністю довіряти суду, вводити кримінальну відповідальність за наклеп не можна", - говорить Віктор Чумак, депутат із фракції УДАР.

Ударівець слушно зазначає, що закон про наклеп буде спрямований передусім на журналістів, які пишуть на політичні теми. Крім того, законодавче затвердження наклепу буде поверненням до радянських часів. Втішає одне: "щоб бути прийнятим в Раді – у закону мало шансів. Опозиція цей закон не підтримає, а у ПР немає більшості, як це ми побачили 21 березня", - заявляє Чумак.

До того ж, додає насамкінець депутат, закон про наклеп не відповідає європейським стандартам. До речі, про Європу і не тільки. Міжнародна федерація журналістів вже оцінила креатив перших осіб ГПУ. "Кожна спроба нав'язати кримінальну відповідальність за наклеп є прямою загрозою для професійних журналістів, які намагаються викрити хабарництво, корупцію і кумівство в Україні", - коментує президент Міжнародної федерації журналістів Джим Бумела.

"Наша позиція зрозуміла: кримінальні закони про наклеп є не тільки непропорційними, вони також мають стримуючий ефект для готовності і здатності журналістів робити свою роботу ефективно", - зазначає очільник Європейської федерації журналістів Арне Кьоніг.

Питання кримінальної відповідальності за наклеп наразі зависає у повітрі. Верховна Рада збереться на наступне засідання 2 квітня, маючи розпочати роботу з питання київських виборів. Питання болюче й непросте, тож там і до чергового блокування трибуни недалеко…

Хай там як, але спротив кримінальному переслідуванню за наклеп зріє в рядах депутатів від ПР. Де-факто це може означати, що ніякого позитивного голосування з цього приводу не буде. Ось що про це каже нардеп від Партії регіонів Ганна Герман: "Я дуже страждаю від наклепу. Але при цьому я ніколи не буду голосувати. І зроблю все можливе, щоб переконати своїх колег, що за це голосувати не можна. Тому що буває різне. Бувають журналістські помилки, бувають прикрі ситуації. Але не може за слово, нехай навіть дуже образливе, людина сидіти у в'язниці. Ця людина відповість, але перед вищим судом. Цей суд обов'язково буде".

Може, й дійсно, не відкидаючи увесь досвід юриспруденції за останні двадцять століть, бодай інколи покладатися на вищий суд? Хоча би в якості експерименту?..