Блог | Саммит в Ереване: конец ОДКБ и новая игра на Кавказе
Для региона сам факт проведения саммита в Ереване – это уже политический сигнал. Армения, которая долгие годы была в орбите России и формально остается членом ОДКБ, принимает крупный европейский форум. Это фиксирует смещение баланса: Россия сохраняет присутствие, но уже не доминирует, а конкурирует с ЕС, Турцией и другими игроками за влияние в регионе.
Далее текст на языке оригинала.
На цьому фоні візит Володимира Зеленського має окреме значення. Президент України використав майданчик саміту максимально прагматично. За його підсумками досягнуто домовленостей про прискорення отримання фінансової підтримки ЄС у розмірі 90 млрд євро, а також зміцнення протиповітряної оборони. Це показує, що Україна продовжує утримувати повістку та конвертувати політичну увагу в конкретні ресурси.
Чому важливим є візит Зеленського?
По-перше, це друга країна пострадянського простору, куди приїхав український президент із 2022 року, і, що важливо, принаймні формально – країна-член ОДКБ, воєнного блоку росіян. Це свідчить, що ОДКБ, за великим рахунком, більше не існує як військовий альянс. Там Зеленський багато обговорював із Пашиняном, але я дуже скептичний щодо економічного чи військового співробітництва між Україною та Вірменією. У нас інші пріоритети та інші союзники – у військовому плані це Азербайджан та Туреччина, а не Вірменія. З погляду економіки просто не бачу, як і чим ми можемо співпрацювати з Вірменією в найближчій перспективі – дуже дорога і складна логістика. Але сам факт – добрий сигнал, який показав, що Путін втрачає контроль над усім регіоном Південного Кавказу, куди входять Азербайджан, Вірменія та Грузія.
По-друге, ще одна помітна подія – переговори президента Зеленського з прем’єр-міністром Грузії Іраклієм Кобахідзе. Нехай на ногах зустріч, нехай не було офіційних переговорів, але сама розмова важлива і має значення. Я не маю ілюзій щодо нормалізації цієї влади в Грузії – вони давно й міцно заручники Кремля і не виберуться з цієї пастки, та й не хочуть, мабуть. Кобахідзе – це клерк Бідзини Іванішвілі. Тому все зрозуміло. Але те, що навіть сам факт того, що Іванішвілі дав добро Кобахідзе на розмову із Зеленським – це вже індикатор того, що вся ця злодійська кліка, яка тримає під контролем Грузію, вже починає дивитися, куди вітер дме – вони розуміють, що баланс сил у регіоні змінився, що Китай дуже сильно зайшов і що Туреччина посилилася – а Туреччина тепер один із ключових союзників Китаю в регіоні та в цілому. Туреччина хоч і член НАТО формально, але й НАТО вже немає, як і немає ОДКБ. Ми заходимо у світ малих ситуативних союзів навколо спільних інтересів, де кожна країна, окрім Китаю та США, матиме 3–4–5 союзників у різних регіонах, з якими буде максимально тісна співпраця в усіх можливих сферах.
По-третє, Зеленський поговорив ще з одним "великим другом" України – прем’єром Словаччини Робертом Фіцо, який нібито вже сказав, що поки що не перешкоджатиме членству України в ЄС, і навіть домовилися, що він приїде до Києва, а Зеленський – до нього, до Словаччини, з візитами. Також Фіцо начебто навіть пообіцяв не брати участі у параді 9 травня в Москві. Прем’єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо заявив, що відвідає Москву 9 травня та зустрінеться з російським лідером Володимиром Путіним, але при цьому не візьме участі у військовому параді. Насправді це вже важливий політичний сигнал – Фіцо теж починає дивитися, куди дме вітер.
По-четверте, вперше на саміті Європейського політичного співтовариства брала участь країна, яка не перебуває в Європі – Канада. Там був їхній прем’єр Марк Кірні. Це значний чинник. Європа та Канада посилюватимуть свій стратегічний союз без США. Навіть при тому, що у військовому плані Канада поки що не є сильним гравцем, з погляду потенціалу ресурсів та економіки – це дуже потужна країна. Щоб було зрозуміло, ВВП Канади вже 2,2 трлн доларів – це можна порівняти з Росією. Але в Канаді всього 40 млн людей живе – це мало. Тому для такої кількості населення такий рівень ВВП – це значний показник.
