Блог | Профсоюз для уклонистов: чем наша война отличается от предыдущих

За четыре года полномасштабные "уклонисты" стали отдельным явлением украинской реальности.

Далее текст на языке оригинала.

Їхні коментарі звучать під кожною профільною темою. Їхні інтереси готові захищати претенденти на політичну кар'єру. Росія киває на них щоразу, коли намагається знецінити українське суспільство. У багатьох виникає спокуса оголосити "ухилянтів" явищем, яке характерне лише Україні та її війні за незалежність, пише Павло Казарін для "Української правди".

Але це не так. У тих же США в епоху В'єтнамської війни сумарне число draft offenders (порушників правил призову) сягало 570 тисяч осіб. Звинувачення були висунуті 210 тисячам порушників, засуджено приблизно 9 тисяч, з яких тюремний строк отримали 3200 осіб. Це співвідношення, до речі, мало чим відрізняється від української реальності, в якій кількість порушників правил призову в рази більша за кількість судових вироків.

Ухилянти як явище – зовсім не винахід нашої історії. Вони були на кожній війні, яку вели силами мобілізованих. У будь-якій країні суспільство неоднорідне і в кожному є ті, хто готовий іти добровольцем, і ті, хто готовий за будь-яку ціну уникати служби. Тому головна відмінність нашої війни від попередніх зовсім не в наявності відмовників. Головна відмінність – у наявності соцмереж.

Раніше традиційні медіа виступали гейткіперами на ринку доступу до інформації. Монопольними посередниками між виробниками та споживачами контенту. Саме вони визначали – яка тема заслуговує на увагу і кому саме давати слово. Якщо у вас виникало бажання поспілкуватися з аудиторією, шлях до неї лежав через редакцію радіостанції, газети чи телеканалу. Традиційні медіа могли відрізнятися цільовою аудиторією, ідеологічними цінностями та редакційною політикою, але їх було небагато і всі вони так чи інакше були вплетені в контур правил. А інтернет та соціальні мережі зламали це правило.

Відтепер усі спілкуються зі своєю аудиторією безпосередньо – минаючи інституційних посередників. Блогосфера розширила асортимент контенту, прибравши колишні обмеження.

Соціальні мережі дозволили фрікам об'єднуватись. Років тридцять тому прибічник теорії пласкої Землі міг бути переконаний, що підручники обманюють, вчені лицемірять і лише він знає правду. А соціальні мережі дозволили всім цим людям знаходити однодумців, об'єднуватись у групи та звучати єдиним голосом. Інтернет дав фрікам можливість створювати політичний запит та отримувати на нього політичну пропозицію. Соціальні мережі замислювалися як механізм спілкування всіх із усіма, але перетворилися на острівці спілкування своїх зі своїми. Діалоги закінчилися і їм на зміну прийшла какофонія монологів.

У тих же США часів В'єтнамської війни адвокацією відмовників займалися нішеві американські медіа. Наприклад, студентські газети Берклі, Гарварда та ЗМІ лівого крила – тоді як головні медіа країни до початку 70-х дуже обережно підходили до висвітлення антивоєнного дискурсу. При цьому В'єтнамська війна не була тією, від якої залежало виживання Сполучених Штатів. Вона не велася на території США, не супроводжувалася окупацією американських територій та не загрожувала американській державності. У нашому випадку все рівно навпаки – і ухилянти при цьому звучать набагато гучніше.

Наша війна виявилася першою повномасштабною війною, що йде в епоху соціальних мереж. У результаті вітчизняні ухилянти отримали той привілей, якого були позбавлені всі покоління їхніх попередників у ХХ столітті. Право на публічне висловлювання та інструмент для об'єднання.

Соцмережі тиражують відео з групами оповіщення. Чати в месенджерах попереджають про блокпости. Коментарі у фейсбуці дають змогу знецінювати військових. Інтернет створює інфраструктуру для покупки фейкових відстрочок.

Якісь тридцять років тому ухилянт був приречений на самотність. Соціальний океан навколо нього мовчав, його однодумці були атомізовані, а політики говорили з телеекрана з кимось ще. Він міг розраховувати на співчуття та розуміння лише в родинному колі. Його приватний інтерес міг суперечити ідеї колективного виживання – але йому нікому й ніде було в цьому зізнатися.

А сьогодні соцмережі перетворили розрізнені голоси ухилянтів на єдиний хор. Тому їх починають обслуговувати люди, котрі переконані, що аудиторія не пахне. Політики виборюють їхні голоси – і закликають скасувати мобілізацію. Блогери переконують ухилянтів у їхній правоті – щоб наростити собі передплатників. Адвокати навперебій дають поради як поводитись на блокпостах – щоб продати свої послуги. Наш ворог інвестує у порядок денний ухилянтів, бо їхня перемога означатиме програш України. Все, що було неможливим за аналогової епохи, стало мейнстримом в еру соціальних мереж.

Тому особливість нашої війни не тільки в ​​тому, що на поле бою прийшли БпЛА. Не тільки у FPV, бомберах і наземних роботизованих комплексах. На додачу ми ще й перша країна, яка веде масову мобілізацію в умовах, коли онлайн переміг офлайн. Ми вперше воюємо в ситуації, коли держава не контролює медіаполе, коли соцмережі дроблять спільноти і коли битва за опис реальності може бути важливішою за саму реальність.

Ми не тільки стали першими, хто винайшов кілзону завглибшки 15 кілометрів. Ми ще й воюємо в ситуації, коли стратегії колективного виживання змушені конкурувати зі стратегіями колективної поразки. Коли ворогові простіше дотягнутися до дискусій нашого тилу, аніж до наших позицій. Коли соцмережі відкривають можливість для менеджменту масової поведінки та інвестицій у наші внутрішні окопи. І при цьому ми тримаємо фронт уже п'ятий рік.

Якщо ми вистоїмо – нам буде чому навчити всіх інших.