Видео дня
Блог | Памятник. Прогулка Булгакова по Киеву
По улицам киевского Подола снует странная компания. Немолодой мужчина с профессорским видом и равнодушным выражением уставшего, помятого лица, длинноногий эксцентрик с бегающими глазами, огромный облезлый черный кот, рыжий великан со зловещим прищуром застывших глаз и безвкусно одетая молодая женщина в потрепанной шубе уверенно направлялись к Андреевскому спуску, а позади них едва успевал замерзший от днепровской сырости невысокий мужчина в некогда модном пальто, пишет Виталий Портников для издания "Збруч".
Далее текст на языке оригинала.
– Навіщо ви мене сюди притягли, мессіре? – запитував невисокий чоловік у старого професора. – Що ми тут усі забули?
"Це тобі за "Батум", – ледь не сказав Воланд. – Не треба оди вбивцям складати". Але в традиції диявола не входить прилюдне викриття мертвих.
– Це ж ваше рідне місто, Майстре, – лагідно почав Воланд. – Рідне! Я думав, ви будете щасливі подихати його повітрям.
– Я був би щасливий подихати повітрям Москви, – перебив старого диявола письменник. – Патріарші пруди, шанувальники, колеги, столичне життя. Російський письменник має бути в Росії, саме так я і сказав Йосіфу Віссаріоновичу. А ви привезли мене в провінцію. Подивіться, тут навіть вивіски скрізь якоюсь неіснуючою мовою. Це що – вулиця Петлюри?
– Вулиця Петлюри в іншому кінці міста, Майстре, – улесливо промуркотів Бегемот.
– У цьому місті справді є вулиця Петлюри? І ви мене сюди привезли? У місто з Петлюрою і вивісками "мовою"? Та бомбити треба таке місто!
– Уже бомблять, Майстре! Чуєте сирену повітряної тривоги? – радісно озвався Азазелло.
– Хто бомбить? – поцікавився Булгаков. – Німці?
– В жодному разі: ваші співвітчизники і бомблять. Росія-с.
– Червоні? Знову вони?
– Та ні, Росія тепер не червона і не біла. Вона чекістська, вона бандитська. Але хоче, щоби ваші книжки мав змогу читати кожен. Мовою оригіналу.
– Яка чудова країна! Без червоних! – розчулився Булгаков. – То чому ж ми не в Москві?
"Бо не треба було писати "Батум"", – хотів сказати Воланд, але знову передумав.
– Та шанувальники у вас і тут є, Майстре. Он, бачите, зібралися біля вашого рідного дому.
– Оці, чи що? – зневажливо запитав Булгаков, але натовп уже помітив Майстра і закричав багатоголоссям.
– Це нам компенсація за пам’ятник, Михаіл Афанасьєвич! Можливість побачити вас особисто, можливість висловити вам… Ми виросли на "Майстрі і Маргариті". А "Дні Турбіних" – це ж справжній Київ, шляхетний, а не це село довкола! І ваш прекрасний пам’ятник!
– А де ж пам’ятник? – поцікавився письменник.
– Ось пам’ятник, ось! Просто він під охороною, і вже чотири роки його ніхто не бачив! Його оберігають від російських бомбардувань, а ці неуки – вони хочуть його знести, Михаіл Афанасьєвич! Прибрати з узвозу! Ми рятували пам’ятник від російських варварів, а село хоче його знести!
– Від російських варварів? – здивувався письменник. – То ви що, не хочете перемоги Росії?
– Михаіл Афанасьєвич, Росія – страшна країна. Вони вбивці, вони обстрілюють мирні квартали! Ми хочемо, щоб Росія розпалася і зникла! Ми так вами пишаємось! Ви великий киянин! А Росія – це країна шарікових. І памʼятник ваш хочуть знести шарікови!
– Вони шизофреніки! – прошепотів письменник Воланду. – Шизофреніки!
"Твої шанувальники завжди шизофреніки, – хотів сказати диявол. – Можна подумати, що можна не бути шизофреніком і розуміти, що ти там хотів зобразити у своєму "Майстрі". Або ненавидіти російську армію й обожнювати Турбіних. Звісно, шизофреніки! Морфіністи! Але ж тебе люблять". Але, звісно, він знову нічого не сказав.
– Стражденні люди, Майстре. Стражденні. Сумують за російським словом, за русскім міром.
– Ви зараз як Путін говорите, – сказав один із шанувальників Булгакова, немолодий письменник, якого спеціально для такого побачення чорти привезли на "Інтерсіті" з Дніпра. – Ви не Путін?
– Я не Путін, – із жалем сказав Воланд. – Де мені до Путіна! Путін – це таке зло, якого в нашому пеклі не знайдеш. Ми більше на письменниках спеціалізуємось. По "культурці", знаєте. В окремо взятій голові таку, знаєте, війну можна влаштувати – ніякий Путін не вигадає.
– Сподіваюсь, зустріч із шанувальниками вас трохи розважила, Майстре, і ви не дорікатимете нам за цю різдвяну прогулянку. Коров’єв, шампанського Майстру! Це вкрадена вашими співвітчизниками Масандра, п’ється особливо легко. Зі святом вас, Майстре!
Тривога, що прийшла з Чорного моря, все ще огортала зневажуване письменником місто, але вдалині вже з’являлося слабка заграва світанку й надії, що Київ зможе перевести подих і зайнятися гасінням пожеж і порятунком постраждалих від навали "русского міра". Час нічної прогулянки з Воландом добігав кінця.
– А може, наступного разу в Москву, мессіре? У Москву! – з надією запитав письменник. – Ну на біса мені той пам’ятник.
Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZ.UA поссылке...