Видео дня
Андрій Куликов: «Свобода слова» вільна від цензури
Не можуть 99% журналістів бути продажними
Два дні тому міжнародна правозахисна організація «Репортери без кордонів» оприлюднила висновок, згідно з яким із зміною керівництва держави почався наступ на свободу слова в Україні. На запитання, чи дійсно це є так, як цензура у ЗМІ позначиться на результатах найближчих місцевих виборів, чи є в Україні незаангажовані телеканали та журналісти, у прес-центрі «Обозревателя» відповівведучий програми «Свобода слова» на телеканалі ICTV Андрій Куликов.
«Обозреватель»: Чи згодні ви із висновком «Репортерів без кордонів»?
Андрій Куликов: Так, я згодний з таким висновком, але це насправді процес природній. Під час кожної зміни влади відбуваються спроби нової влади змінити становище у ЗМІ на свою користь. Різниця полягає лише в тому, нас кільки охоче працівники і власники ЗМІ піддаються владі або становлять спротив. Зараз в українських ЗМІ намітилась тенденція на замовчування негативних сторін діяльності представників нової влади, на певне замовчування діяльності опозиції – це очевидно.
«Обозреватель»: Тобто і за президента Ющенка мав місце наступ на свободу слова?
Андрій Куликов: Говорячи про части президента Ющенка, ми маємо не забувати, що це водночас були часи прем’єр-міністрів Януковича і Тимошенко. Різниця ситуації нинішньої і тодішньої полягає в тому, що тоді існували принаймні три потужні центри потужного тиску на ЗМІ: це Секретаріат президента, Кабінет Міністрів, хто б не стояв на його чолі, і головна опозиційна сила, хто б на її чолі не стояв. Всі ці центри тиску намагалися натиснути на ЗМІ, щоб ті діяли на їхню користь. Зараз і Кабмін, і Адміністрація президента, і Партія регіонів діють в цьому напрямку узгоджено, тому що вони є одне, а опозиція значно послаблена. Тому кількість тиску на ЗМІ зростає, в тому числі внаслідок концентрації цього тиску фактично в одному джерелі.
За часів президента Ющенка, особливо на початку, цілеспрямованого тиску, можливо, й не було, але була тенденція і бажання власників ЗМІ прислужитися новій владі і у великій мірі зняти з себе провину за те, що до перемоги помаранчевої команди вони були змушені її нещадно критикувати.
Читачка сайту «Обозреватель» Оксана Петрівна: Чому ЗМІ були такі сміливі і задоволені собою, критикуючи попереднього президента, а тепер так швидко поховались за офіційними повідомленнями про діяльність нової влади? Куди поділась сміливість?
Андрій Куликов: Я гадаю, що це не зовсім правильне враження. Є критика, є спостереження за діями нової влади. Але я хочу нагадати, що були перші півроку або 9 місяців після приходу Віктора Ющенка до влади, коли дуже багато було сказано позитивного про нього і про тих, хто був тоді з ним і дуже мало критики було на їхню адресу. Я гадаю, що із розвитком ситуації в Україні зростатиме критика нинішньої влади.
«Обозреватель»: 11 вересня розпочнеться місцева передвиборча кампанія, 31 жовтня відбудуться вибори. Як на результатах цих виборів позначиться тиск на ЗМІ?
Андрій Куликов: Я гадаю, що насправді це не буде дуже визначальним. Політики в Україні – і ті, хто стоять при владі, і ті, хто хочуть прийти до влади, - набагато перебільшують вплив ЗМІ на настрої виборців. Якщо ми проаналізуємо минулу парламентську кампанію, а також вибори мера міста Києва, ми побачимо, що ті, хто викинув дуже багато грошей на політичну рекламу і хто дуже активно пропагував себе і в ЗМІ, і в іншій візуальній рекламі, часто-густо не потрапили до парламенту і набрали надто мало голосів на виборах мера.
Але скидати з рахунків це, звичайно, неможливо. Тому буде активізація політичних сил. Гадаю, ми побачимо нові витвори політичної реклами.
Читач сайту «Обозреватель» Костянтин Володимирович: Уважаемый Андрей! Почему передачи о Свободе и Свободе Слова на "Интере" и "ТРК Украина" ведут не наши прекрасные украинские ведущие? Только не говорите, что это дело других телеканалов, ведь это и есть завуалированная несвобода нашего слова..!
Андрій Куликов: Я перепрошую, але я маю справді сказати, що це є справа тих, хто запрошує людей вести програми. Якщо їх задовольняють люди, які роблять це, які не є громадянами України – немає заборони на те, щоб не громадянин України працював на таких посадах. А чому так відбувається? Одна з причин – тому що ми часто-густо вважаємо, що імпорт кращий за вироблене в Україні.
Справді, в Україні є багато професійних, талановитих людей, які готові працювати, які працювали і, сподіваюсь, будуть працювати і в програмах такого роду, і в інших. Але, очевидно, власники мають свої міркування. Я не бачу, що це пов’язано зі свободою слова жодним чином.
Читач сайту «Обозреватель» Роман: Не кажется ли Вам, что журналисты считают себя неприкасаемыми и диктуют власти и обществу, как надо управлять страной, как вести экономику, с кем дружить и с кем враждовать. Не много ли хотят представители вашего цеха? Почему журналисты не критикуют своих продажных коллег? А их почти 99 %.
Андрій Куликов: Цікаво, звідки у вас такі дані. Я думаю, вони дещо емпіричні або з «довідника Стеля». Не можуть бути 99% журналістів продажними, не є вони таким продажними. Ви бачите і чуєте мізерну частку того, що виробляється. Але одна з причин того, що в журналістській гільдії справді є корупція – це те, що «нашого цеху» не існує. Журналісти в Україні подріблені, немає ані масової профспілки, ані усвідомлення спільності наших проблем. Коли ми так розкидані по різних закутках і настільки залежні від наших роботодавців, легше нами керувати і легше розбещувати. Але парадокс: незважаючи про те, що думка про журналістів є переважно низькою, серед інститутів суспільства, яким найбільше довіряють, засоби масової інформації залишаються на високому місці. Мені здається, більшість журналістів все ж таки намагаються відображати життя суспільства в тому багатоманітті, в якому воно є.
Читач сайту «Обозреватель»: Насколько Вы свободны от цензуры в «Свободе слова»?
Андрій Куликов: У мене є враження, що ми вільні від цензури. Але ми не можемо брати до уваги того, що у представників різних політичних партій, які приходять на програму, є різноманітні настрої, побажання і т.ін. Йдеться не про те, щоб задовольнити ці бажання, а про те, щоби виробити такий модус співпраці з ними, щоби було зрозуміло глядачеві, перш за все, що відбувається.
Цензура – це коли або власник каналу, або генеральний директор каже: «Ні, цієї людини не повинно бути в програмі». Такого немає. А якщо людина є в програмі, то уже ні власник, ні генеральний директор не можуть сказати: «Ця людина не повинна казати того і того». Так що забезпечити виконання цього розпорядження ніяк не можливо. Тому сам факт того, що прямоефірні програми є прямоєфірними, є запобіжником і засобом проти цензури.
Читач сайту «Обозреватель» Анатолій: Каковы границы свободы слова лично для Вас как ведущего программы? О чем Вы опасаетесь говорить и за что Вас могут уволить?
Андрій Куликов: Про те, за що мене можуть звільнити, поговоримо, коли і якщо це відбудеться. Я знаю напевно, що звільнити можуть, і не просто можуть, а звільнять, якщо я почну продавати місця у «Свободі слова», якщо я почну когось запрошувати, беручи з них гроші. Це стосується і експертів, і політиків, які беруть участь у програмі.
Щодо меж свободи слова для мене особисто – вони визначаються самим поняттям свободи слова, яка не повинна переходити у висловлювання заради висловлювання. Те, що ми оприлюднюємо, те, що ми обговорюємо, має слугувати загальній меті. Тому, якщо ми говоримо про економічну реформу, про судову реформу або якусь іншу конкретну проблему, можливі відступи, можливі епізоди на зовсім інакшу тематику, але це буде означати, що певною мірою ми відходимо від нашої головної теми. Тому я гадаю, що межі свободи слова визначаються в кожній програмі, перш за все, тією темою, на яку ми говоримо.
«Обозреватель»: Чи будете ви боротись із політичним піаром, який, скоріш за все, буде присутній напередодні виборів?
Андрій Куликов: Боротися з політичним піаром можна, лише увиразнюючи те, що це є політичний піар. Або не беручи до програми тих гостей, які приходять лише з метою політичного піару. І те, і інше ми робимо.
Читачка сайту «Обозреватель» Тетяна: Шкода, що ваша програма транслюється так пізно! Коли людині треба вставати на роботу о 6 ранку, вона не може дивитись телевізор до 2 ночі... Чи можливо показувати вашу передачу у більш зручний час або напередодні вихідного дня?
Андрій Куликов: Напередодні вихідного дня – це або п’ятниця, або субота. Субота – не надто зручний час для глядачів, в першу чергу. П’ятниця і так має два великих суспільно-політичних шоу. Якщо ще й додавати третє, ті ж самі глядачі матимуть менше змоги дізнатися про те, що відбувається, і подивитися ці програми. Я гадаю, що понеділок обраний нами дуже вдало. Це дозволяє нам не завжди, але порівняно часто задати тон політичному обговоренню і передбачити і почати аналізувати на самому початку деякі події і процеси.
23 година, як показує досвід – це зручний час для тих глядачів, хто хоче нас дивитися. Я знаю, що є чимало людей, які дивляться годину, або навіть півгодини програми. Є такі, які дивляться всю. Зрозуміло, хотілося б, щоб дивилися повністю, але для цього, очевидно, і програма має бути ще цікавішою, гострішою, і глядач витривалішим. Але наші експерименти з переходом на 22 годину показали, що не значно, або зовсім не зростає кількість глядачів. На нашу думку, це свідчить про те, що ті, для кого справді важливо дізнаватися ту інформацію, яку ми подаємо, будуть дивитися і в 23 годині. Нав’язувати інформацію іншим людям ми не хочемо.
«Обозреватель»: Скільки глядачів в середньому дивляться вашу передачу?
Андрій Куликов: Недавно «Телекритика» публікувала дані, що наша частка – 6,16% - була вищою за середню частку за певний період виходу нашої програми. Бувають різні показники. Хотілося б більше, але питання і якості нашої роботи, і готовності глядачів дивитися, і сезонних коливань.
«Обозреватель»: Які теми викликають найбільший інтерес у вашої аудиторії?
Андрій Куликов: Не можна навіть сказати, які. Іноді думаєш: от починається навчальний рік, значить, тема освіти має бути цікавою. Одного разу ми починали сезон з теми освіти. Програма була якісна, але не дала очікуваного росту глядацької уваги. Тому найцікавіші теми, про які ще ніхто не говорив, або те, що сталося або має статися сьогодні чи завтра.
Читачка сайту «Обозреватель» Ірина: Вам бывает противно или стыдно за участников, пришедших на Вашу программу? Не хотите ли, в рамках эксперимента, поменять формат программы - хоть один раз поменять местами политиков с аудиторией? Пусть послушают ВСЕ, что думают о них люди.
Андрій Куликов: Соромно за учасників не буває – соромно буває за себе, коли щось недопрацював, щось не так сказав, десь виявив занадто багато толерантності. Щодо того, щоб поміняти політиків і глядачів місцями – цю ідею обговорювали не раз і ми, і інші журналісти, і від глядачів час від часу така пропозиція надходить. У нас була традиція влаштовувати так званий «вільний мікрофон» - політики слухали, що казали їм глядачі у студії. Я бачив, як політики часом гостро реагували на те, що казали люди, на критику. Але посадити глядачів на місце політиків не складно. Складно посадити політиків на місце глядачів. Ірино, і заради експерименту поговорю із гостями наступної програми, чи згодні вони на це. І, виходячи з цього опитування – недосконалого, звичайно, - будемо робити висновки. Але щось мене сумніви беруть.
Решту відповідей на запитання дивіться тут
Читайте новини за наслідками прес-конференції:
Куликов: Цензура в СМИ – это естественно
Куликов: На украинском TV нет эталонных новостей
Куликов предлагает ликвидировать государственные СМИ
Дивіться тематичні відеосюжети:
Свобода слова свободна от цензуры…
Куликов попробует посадить политиков в зал
И при Ющенко, и при Януковиче есть цензура в СМИ
Куликов: Понедельник для «Свободы слова» – удачный день
Читайте попереднє інтерв’ю Андрія Куликова «Обозревателю», яке він дав 14 серпня 2007 року.
