Слово «федералізація» варто забути

Світовий досвід федералізації не підходить для України? В Україні має бути менше областей? Російська Федерація – не федерація?

Днями у ЗМІ з’явилася цікава новина: три міста Луганської області – сумно відомий Алчевськ, Стаханов і Брянки – оголосили про намір створення так званого Центрально-Луганського субрегіону. Мета об’єднання – суто економічна: допомога один одному у залученні інвестицій та розвиток підприємництва.

Про субрегіони, регіоналізацію, федералізацію, їхні переваги і ризики у прес-центрі «Обозревателя» розмірковували: директор Міжнародного інституту демократій, голова правління Центру соціологічних та політологічних досліджень «Соціовимір» Сергій Таран, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталій Кулик та політичний аналітик Інституту Євро-Атлантичного співробітництва Володимир Горбач.

Сергій Таран: Розмови про федералізацію – передвиборна риторика. Це слово забудуть щойно пройдуть місцеві вибори

«Є кілька підстав для того, щоб говорити, що в Україні можлива регіоналізація або федералізація. Перше – це те, що Партія регіонів під час виборчої кампанії системно говорила про необхідність федералізації в Україні. Друга підстава – скоро відбудуться вибори в органи місцевої влади і для багатьох місцевих політиків дуже цікаво поговорити про якусь окремішність певних регіонів для того, щоб пройти до органів влади.

Але вибори закінчаться і ми про це забудемо, тому що Партія регіонів відмовилась від ідеї федералізації. По суті, зараз відбуваються зміни, які, навпаки, зоріієнтовані на централізацію влади. Для цього також є підстави: за тими процесами, які відбуваються у Конституційному Суді, швидше за все, він прийме рішення про централізацію влади, про створення єдиної президентської вертикалі, де немає місця для місцевого самоуправління. Другий момент – звичайно, може бути певне делегування повноважень на рівень місцевої влади, але це не є самоуправління або федералізація – це лише делегування від центру повноважень місцевим елітам. Ніякого відношення до місцевого самоуправління чи регіоналізації це не має. Третій момент – навіть якщо це делегування іноді і буде відбуватися, наприклад, в Криму, воно може носити винятково тимчасовий характер. Поки ці еліти лояльні до центральної влади, делегування відбувається. Як тільки лояльність втрачена, делегування припиняється.

Тому можна зробити висновок, що насправді розмови про регіоналізацію і федералізацію в Україні – це лише передвиборна риторика. Якщо ми подивимося уважніше на ті процеси, які відбуваються під час виборів, то ми побачимо, що хоча влада або місцеві еліти проголошують курс на регіоналізацію, те, як формуються передвиборчі списки і те, як відбувається кампанія, свідчить про централізацію. Погодження списків партій – це погодження на центральному рівні, а не на місцевому. Це формування закритих систем, де по великому рахунку є диктат центру.

Кілька слів про ініціативу трьох міст Луганської області. Насправді, це дуже добра ініціатива, тому що йдеться лише про економічне співробітництво між трьома регіонами. Ніяких політичних гасел міста не висувають і не можуть висувати. Тому, якщо три міста говорять про покращення інвестиційного клімату – це добре, тому що ми чудово розуміємо: найбільшою проблемою для залучення інвестицій в Україні є корупція. І якщо місцева влада оголошує боротьбу із місцевою корупцією, то це лише добре».

Віталій Кулик: Федералізація не на часі. Перш ніж укрупнювати області, варто прорахувати усі ризики і не поспішати

«Регіоналізація не означає федералізації. Ці поняття розрізняються по суті, по характеру, по змісту. Коли ми говоримо про цей конкретний випадок, то, в першу чергу, мова йде про створення так званого кластеру – це поняття політекономічне, а не політичне. Воно передбачає певну програму дій, узгодження кооперації на рівні міст, узгодження єдиної інвестиційної програми, спільну діяльність по збільшенню інвестицій. Тобто мова йде про соціально-економічні параметри. Тут немає нічого, пов’язаного з адміністративно-територіальною реформою.

Регіоналізація витікає з необхідності проведення адміністративно-територіальної реформи. Без укрупнення областей неможливо говорити про підвищення ефективності. У нас є 27 суб’єктів, і фактично мова йде про те, що одні з них є дотаційні, інші – навпаки, мають промисловий і економічний потенціал і виступають донорами. Щоб створити більш рівномірний розподіл продукту і доходів, необхідно провести укрупнення областей. Але це питання не лише вертикального характеру – має бути певний процес сближення не лише на рівні сусідніх областей. Мова має йти про укрупнення районів, про розподіл меж між тими чи іншими районами, збільшення площі міст і таке інше. Це величезний процес, то якого поки що ніхто не наблизився.

В свій час, коли намагалися об’єднати деякі райони, це закінчилося акціями протесту. Тобто нічого хорошого від такого укрупнення без певної стратегії, певних економічних прорахунків не було. Коли ми говоримо про кластери – це зовсім інший аспект. Це навіть не територіальна реформа. Це, в першу чергу, політекономічна площина, де відбувається узгодження горизонтальних економічних зв’язків.

Щодо федералізації. Партія регіонів в жодному документі, на жодному з’їзді, у програмі партії, у жодних заявах лідера не сказала і слова про федералізм і федералізацію. Ідея федералізації висувалася певними діячами Партії регіонів як окрема ініціатива і не була підтримана ні з’їздом, ні політичним керівництвом Партії регіонів. Це перше. Друге – зараз федералізм для Партії регіонів і для нинішньої влади не є мейнстрімом. Ця ідея виявилася тупиковою і навіть її ініціатори говорять: в принципі ми згодні з ідеєю федералізму, але сьогодні вона не на часі. […]

Відбувається процес перетворення України на президнетсько-парламентську республіку. Цей процес не передбачає посилення регіонів і створення федерацій. […] Регіоналізація. Я не погоджують щодо того, що немає посилення регіонів. І Податковий кодекс, в якому містяться положення стосовно збереження зібраних коштів в регіонах, і Бюджетний кодекс, який також передбачає надання регіонам певної фінансової самостійності, і програми розвитку, які зараз розробляються, зокрема, Національним інститутом стратегічних досліджень, передбачають концентрацію важелів впливу по управлінню господарством і можливість використання коштів, які є в областях, для соціиально-економічного розвитку саме цих областей. […]

Треба розуміти: є регіональне самоуправління, а є місцеве. Регіональне самоуправління – це рівень регіонів і областей, це більше господарське утворення. Певна диспропорція повноважень між областю і містом створює негативну тенденцію посилення влади губернаторів, обласних еліт над тими, хто керує містами. […]

Регіоналізація в Україні має специфічний характер. Деякі наші експерти намагаються копіювати західний досвід для проведення територіально-адміністративної реформи чи реформи регіоналізації в Україні. Але Україна має свою специфіку. […] Мають бути прораховані усі ризики, а вже потім прийняте політичне рішення Верховною Радою. При цьому треба провести ще й референдуми або опитування територіальних громад у певних регіонах, і тоді перейти до укрупнення областей».

Володимир Горбач: Жодна з світових форм федеративного устрою не підходить для України

«Я погоджуюся із Віталієм щодо питання економічного Центрально-Луганського кластеру. Це справді нормальна річ економічного районування. Тут немає ніякої ні загрози, ні виклику. Ну, можливо, хіба що обласній владі. Але я думаю, що Луганська обласна влада сама і бере участь у цьому. Тому не думаю, що там будуть якісь протиріччя. Тут не йдеться ні про федералізм, ні про регіоналізацію, за великим рахунком.

Але є проблема не тільки в економічній площині. Це проблема управлінська. Наведу приклад. На останніх парламентських кампаніях такий великий «шматок» України, як Донецька область, в якій проживає 5 мільйонів людей, окремі партії чи кандидати створювали не один, а два а інколи і три виборчих штаби, тому що їхні управлінські структури просто не справлялися з такою чисельністю виборців. Це певний сигнал для мене про те, що не про укрупнення областей треба турбуватися, особливо таких, як Донецька і Луганська, а навпаки – про певне вирівнювання кількості населення. Ми зараз маємо таку ситуацію, що в Закарпатській чи Чернівецькій областях проживає 800 тисяч населення, а в Донецькій – 5 мільйонів. Зрозуміло, що управляти такими областями однаково не можна. Це означає, що і регіональна політика в державі не може бути уніфікована, відповідно, вона не може бути максимально ефективною. […]

А взагалі питання федералізації є політичною спекуляцією. Політичні сили чи кандидати, які хочуть прийти до влади, пробують його використовувати. Але як тільки вони приходять до влади, вони відразу роблять все навпаки. В цьому плані Партія регіонів показова. Попри програмові положення, про які говорив Віталій, все-таки ця ідея була присутня в медіа. Більше того, ця ідея органічно накладається на саму назву партії. Після здобуття влади вони не провели рінеймінг, вони не стали партією України – вони продовжують бути партією регіонів і вже опанували центр.

Якщо подивитись в міжнародному аспекті. Мені відомі три види федерацій. Федерації, що складаються з окремих частин, які до того існували окремо і раптом захотіли об’єднатися. Це Сполучені Штати чи кантони у Швейцарії. Другий алгоритм – коли ціле ділиться на частини, і це називається федерацією. Наприклад, Федеративна республіка Німеччина. Але це зроблено не з доброї волі німців – треба програти світову війну, щоби з тобою таке зробили. Тобто це не природній шлях – це шлях зовнішнього підкорення. І третій вид федерації – це такі країни, як Російська Федерація чи мексиканські штати. Формально це нібито федерація, але по суті це унітарна країна. Це псевдофедерація. Крім назви і зовнішніх атрибутів мало чого є. Хоча, принаймні, перед Російською Федерацією загроза перетворитися на справжню федерацію існує. Все залежить від політичного режиму. При Єльцині вона існувала, зараз вона згорнулася і після путінських реформ, пов’язаних із способами обрання губернаторів, керівників республік і навіть мерів міст – можна говорити про фіктивну федерацію.

Я не думаю, що якийсь із цих трьох видів може підійти Україні. Я думаю, всі ці три приклади не можуть бути органічними і корисними для нас. Але те, що влада має проводити ефективну регіональну політику – з цим важко не погодитись. В принципі можна констатувати, що регіональної політики протягом останніх 18 років української незалежності центр практично не проводив. Проводив окремі політики щодо окремих регіонів, особливо, критичних. […]

Лишається тільки сподіватися, що той внутрішньоукраїнський регіональний баланс, який був порушений, перш за все, кадровими призначеннями, відродиться. І тільки це може в якомусь сенсі врятувати Україну від внутрішніх конфліктів і вивести її на територію збалансованого, стійкого розвитку».

Ответы на вопросы читателей и подробную стенограмму смотрите здесь

Читайте новости по итогам пресс-конференции:

Эксперт: Украина должна стать президентской республикой

Федерализация Украине не грозит

Российская Федерация – псевдофедерация

Смотрите видеосюжеты:

В Украине нужно выровнять плотность населения

Разговоры о федерализации – предвыборная риторика

Федерализация – тупиковая идея