Уроки державної мови. Уроки 5-10

5. Дякувати кого чи кому?

Надзвичайно чутливий до мови, вразливий на мовні похибки й невтомний у кваліфікованих порадах та роз'ясненнях був письменник Борис Антоненко-Давидович. Свої численні статті на ці теми він зібрав у книжці "Як ми говоримо", що витримала кілька видань і на часі сьогодні.

Цю традицію підхопив і продовжує відомий мовознавець Олександр Пономарів, виступаючи у пресі з мовностилістичними порадами. У київському видавництві "Либідь" побачила світ його книжка "Культура слова", яка охоплює все мовлення - від вимови до синтаксису.

Тож послухаймо Олександра Пономаріва:

- Не одне десятиліття нас переконували, що в "Союзі незламнім республіки вільні" досягли всіх можливих вершин, серед них і культура взагалі та культура мови, зокрема. Справді, українська мова має чітко вироблені літературні норми, розвинені стилі. Проте яка ж далека теорія від практики! Усім відомо, що треба дякувати кому, а тим часом дякують кого.

Немає сумніву, що перемогу здобувають, а в усному мовленні (і в неофіційному, а ще частіше в офіційному) перемогу чомусь одержують, як гроші.

Не дуже привабливий образ України створюють урядовці, які або користуються мовою колишньої метрополії (також далекою від її літературних норм), або вживають ламану українську: миротворницькі (замість миротворчі) сили, Міністерство іноземних (замість закордонних) справ, казначейство замість державна скарбниця, нам є чому (треба чого) повчитися тощо.

Щедро постачає всю Українську соборну державу суржиком Верховна Рада, яка, власне, ще нічого не зробила для впровадження Закону про державність української мови. Понад половина депутатів не хочуть розмовляти нею, відверто виказують зневагу до цього законодавчого акту. В найвищому органі законодавчої влади договори заключаються, оголошується наступний порядок денний тощо замість нормальних висловів договори укладаються, оголошується такий порядок денний.

Не бракує джерел суржику й поза Верховною Радою. З публічних виступів діячів нашої культури й науки можна довідатися, що вони приймають активну участь (замість беруть участь) у творенні української держави. З екранів телевізорів розповідають про передвиборчу компанію (замість кампанію) в тій чи тій області України. З радіопередач чуємо про важке матеріальне положення (замість становище) пенсіонерів.

У багатьох фразеологічних зворотах замість слів із конкретним значенням одержати й отримати вживані абстрактніші лексеми дістати, набути, здобути. Не отримати (одержати) освіту, досвід, виправдання, як пишуть у засобах масової інформації, а здобути освіту, набути досвіду, дістати (знайти) виправдання.

6. На місці звалища... розбили парк

В усному й писемному мовленні нерідко натрапляємо на кумедні вислови: "На місці звалища мешканці молодого міста розбили парк". Дієслово розбити є синонімом слів знищити, розтрощити, роз'юшити тощо. Воно входить до таких словосполучень, як розбити лоба, розбити (розірвати) кайдани, розбити серце і таке інше. Щодо парку або саду потрібно вибирати більш підхожі лексеми - посадити, насадити, виростити.

Величезна кількість таких помилок пояснюється тим, що тривалий час серед багатьох українців українська мова не була рідною, якою думають, спілкуються в житті, мріють і снять, радіють і сумують. Вона була зайвим додатком до іншої, престижнішої мови. В рамках політики зближення націй та злиття мов, що сяга апогею під час застою 1970-1980-х, слова, не схожі на російські, викидали з нашої мови або оголошували діалектними, застарілими, штучними, не зрозумілими народові.

З академічного Інституту мовознавства до видавництв і редакцій надходили списки заборонених слів та висловів (на зразок либонь, робітня, красне письменство), які під час редагування наказували вилучати з оригінальних та перекладних творів.

Має рацію Олександр Пономарів: тривале зросійщення українців призвело до втрати дороговказів у користуванні рідною мовою. Досі багато хто з мовців залюбки вживає слова благополуччя, відправлятися, добросовісний, економити, корзина, прийомна, протиріччя, початкуючий і майже цілковито нехтує далеко кращими синонімічними відповідниками добробут, вирушати, дійовий, сумлінний, заощаджувати, значущий, кошик, наполегливий, приймальня, суперечність, початківець.

Відомо, що кальки мають право існувати лише тоді, коли у своїй мові немає потрібних лексем для позначення того або того предмета, істоти, явища. Але ці кальки, яких "побутує" в нас сила-силенна (і явних, і примаскованих росіянізмів, із не властивими для української мови чужомовними значеннями), як звичайнісінькі двійники наших питомих слів не тільки відтісняють їх на другий план, а й узагалі витискують із загального вжитку.

7. Розводити в'єтнамські кабачки

"Хочете переконатись у цінних властивостях в'єтнамських кабачків? Розводьте їх на своєму городі",- закликає одне з видань. Розводять когось чи щось у різні боки; молоко чи горілку водою тощо. А кабачки вирощують. Як й інші рослини. Тому утворення типу буряковод, картоплевод, / кукурудзовод, садовод, лісовод для української мови непридатні. їх увели / до словників та в засоби масової інформації адміністративно-командними методами теоретики і практики злиття мов. У нас доречніші буряківник, картопляр, кукурудзівник, садівник, лісівник. А слова на -вод у ній так само існують, але вони пов'язані з тими професіями, де справді когось чи щось водять: вагоновод, екскурсовод.

Уже багато років в усному мовленні вживають слова получка (зарплата), груз і гружчик (вантаж, вантажник), врем'янка (тимчасова споруда), прораб (виконроб), столова (їдальня), безчасся (лихоліття), новомісяччя (молодий місяць, молодик), в розстрочку (на виплат), добро пожалувати (вислів, що не лізе ні в український тин, ні в російські ворота). Це той самий суржик, якому не місце в літературній мові.

А як треба перекладати з російської активні дієприкметники вищестоящий та нижестоящи. Пропоновані словниками нібито українські відповідники вищестоящий та нижчестоящий не витримують жодної критики ні з погляду фонетики, ні з погляду морфології української літературної мови. Їх також нав'язано нашій мові в часи, коли силоміць наближали її до російської. Замість незграбних і непотрібних росіянізмів вищестоящий та нижчестоящий мовознавці рекомендують вживати слова вищий і нижчий (вищі органи влади, нижчі адміністративні структури).

8. Мета зазнала... переслідування

Борис Антоненко-Давидович слушно застерігав від надмірного вживання орудного відмінка дійової особи. Він радив писати: не нарубані Пилипом дрова, а дрова, що нарубав Пилип. Бо дрова рубають не Пилипом, а сокирою (знаряддя), і Пилип тут активний, а не пасивний учасник дії. Так само треба перебудувати фрази: подвір'я підмітається двірником, палац облицьовується робітниками, замінюючи орудний відмінок дійової особи конструкцією з підрядним реченням. Це більше відповідатиме духові нашої мови.

Під впливом російської мови інколи помилково роблять у місцевому

відмінку множини іменників закінчення -ам, -ям: рахує по пальцям, читає

по складам, мандрує по горам і долинам. Українська граматика вимагає в

цих і подібних випадках закінчення -ах, -ях: по пальцях, по складах, по

горах і долинах.

Чимало плутанини з уживанням слів вид і вигляд - їх ставлять одне

замість одного або користуються ними там, де потрібні інші вислови. Пишуть, наприклад: "Нинішнього року в нас добрі види на врожай". Краще було б: "Добрі сподіванки (перспективи) на врожай".

Іменник вид позначає насамперед обличчя. Він може виступати й синонімом слова зір: "Видом видати, слихом слихати" (Т. Шевченко). Російські вислови бить на виду, в виде наказания українською передаються - бути на видноті (перед очима, на оці), за кару; а в виде голубя, в виде подарка або в виде опьта мають у нашій мові такі відповідники: подібний до голуба (як голуб), як подарунок або спроба (на спробу, за спробу).

Неприродно звучить речення "Він зробив це для вигляду". Тут потрібно про око (про людське око, про людські очі), для годиться. Замість вислову робити (зробити) вигляд ліпше вжити удавати (удати), а замість і вигляду не показувати - і знаку не подавати.

Російському слову вид у розумінні пейзаж, ландшафт відповідає наше краєвид, а в розумінні сорт, варіант - різновид, гатунок, рід, сорт, категорія. Російський вид на жительство - це українська посвідка на прожиття (проживання).

Відповідно до російських отношение, относительно часто надуживають лексемами відношення, відносно, забуваючи про точніші слова: "Не можна допускати поверхового відношення до такої серйозної справи". А чому не поверхового ставлення або - ще краще - щоб поверхово ставилися? "Відносно цього не може бути двох думок" - про це (щодо цього, з приводу цього). "Я з ним у добрих відношеннях" - у добрих стосунках чи взаєминах.

Останнім часом дедалі частіше вживаються слова стосовно, щодо, про замість недоладного вислову по відношенню. І це читачі схвалюють.

Від вислову з метою рябіють газетні статті, звіти, інформації. Він обернувся в канцеляризм, який не допомагає зрозуміти написане, а тільки заважає сприймати, чинячи наругу над гарним словом мета. Тому його потрібно рішуче замінювати словами для, щоб. "Усе своє свідоме життя, в усій своїй діяльності він переслідував раз поставлену собі мету - служити народові",- читаємо в одному біографічному нарисі й дивуємося: навіщо переслідувати таку високу мету як служіння народові?

Адже дієслово переслідувати означає гнатися, прогонити, відганяти, висліджувати, супроводжувати невідступно, пригноблювати, напосідатися. У цих випадках потрібно писати: мати перед собою мету.

9. Рибалка їде на... рибалку

І "Коли ми поїдемо на рибалку?" - запитує нормальний персонаж у сучасному оповіданні другого; пише й фейлетоніст не жартома, а цілком серйозно: "Потім дзвонить до іншого міністра, Левка Івановича, питає про полювання, рибалку, врешті каже про справу". Виходить, що рибалки хочуть їхати на рибалку, а міністр любить не тільки полювання, а й рибалку. Дивні наміри, дивні смаки! Адже слово рибалка означає: людина, що рибалить (ловить рибу). А його захоплення - то рибальство, риболовля. З цього можна зробити висновок, що рибалки тільки тоді їздять на рибалку, коли автори, які пишуть про них, кепсько знають українську мову.

Звільнення і визволення. Перше походить від дієслова звільняти (випускати на волю, позбавляти чогось обтяжливого, вилучати). Кажемо, приміром, звільняти (звільнення) з-під арешту (з-під варти; від податків, від роботи). А коли йдеться про відвоювання захопленої ворогом території, про допомогу у виході зі скрутного становища, вживаємо визволяти, визволення.

Адреса і адрес. Розрізняються значенням. Адрес - це письмове вітання особі, організації, переважно з нагоди ювілею. Адреса ж - місце проживання чи перебування особи, розташування установи; напис на конверті, бандеролі тощо.

Вислови на адресу і за адресою так само мають різне значення. Перший вказує на напрямок дії (листи надсилайте на адресу...), другий - на те, де вона відбувається (Консультаційний пункт міститься за адресою...).

Пожежник і пожежний. У словнику української мови читаємо: пожежник - працівник пожежної команди; пожежний - призначений для гасіння пожежі (пожежні бочки, пожежна вежа). А той, хто постраждав від пожежі,- погорілець. Відповідно слід і вживати ці слова.

10. Білет і квиток. Розрізняються і значенням, і словосполученням. Тільки білет:

1. Картка із запитаннями для тих, хто складає іспити або заліки.

Екзаменаційний білет. Попався щасливий білет.

2. Цінні папери. Кредитний білет. Казначейський білет. Білет грошово-

речової лотереї. Банківський білет.

Тільки квиток:

1.Документ, який засвідчує належність до організації. Партійний квиток.

2. Куплена картка, що дає право проїзду на транспорті, відвідання музею тощо. Трамвайний квиток. Проїзний квиток. Залізничний квиток.

Дільниця і ділянка. Різні за значенням. Дільниця - це адміністративно-територіальна або виробнича одиниця. Виборча дільниця. Складальна дільниця. Ділянка - частина земельної площі; частина фронту; галузь, сфера діяльності. Ділянка землі. Ділянка фронту. Ділянка боротьби за науково-технічний прогрес.

Завдання і задача. Завдання - те, що визначено або заплановано для виконання; доручення. А задача - це питання, що його розв'язують шляхом обчислень за певною умовою (наприклад, у математиці). В усному мовленні, у пресі часто плутають ці слова. Пишуть: "Основна задача (замість завдання) сьогодні - успішно підготуватися до зими".

їжа і їда. Декому здається, що це слова-синоніми. Зовсім ні. Їжа - то харчі (калорійна їжа, рослинна їжа). А їда - споживання їжі (повільна їда; до (після) їди).

Власне, тут зафіксовано лише деякі вади і труднощі сьогоднішньої мовної практики. Їх значно більше, і про це буде далі...