Національні особливості інформаційної економіки

Ембріональність, що затягнулася

У цивілізованому світі бурно розвивається і захоплює усе у свій вир нова інформаційна економіка – цифрові технології, колосальний щосекундний обмін інформацією і знаннями, автоматизоване моделювання і вибір сценаріїв для бізнесу і держави, сотні мільярдів доларів інвестицій, високоточні машини і підприємства. Наша країна цього не помічає. По кількості комп’ютерів на тисячу жителів Україна відстає від середньосвітового рівня у 3,5 рази (від ЄС майже у 10 разів), а по кількості Інтернет-хостів на тисячу жителів від середньосвітового рівня у 15,6 разів, ЄС – у більш ніж 45 раз. Що буде далі?

Така фрагментарність нової економіки в Україні не дозволяє динамічно зростати усьому народногосподарському комплексу, а також високими темпами підвищувати рівень добробуту, покращувати умови виробництва і якість життя людей. Застарілість більшості галузей національної матеріальної економіки робить їх непривабливими для інвесторів, що позначається на дефіцитності інвестицій та незначних темпах росту ВВП держави. Відсутність інвестиційних альтернатив у вигляді проектів інформаційної економіки означає подальшу деформацію структури національного господарства і погіршення економічної перспективи України.

Нову економіку можна представити як поєднання сучасних високотехнологічних інформаційномістких матеріальних виробництв та інформаційно-технологічних і комунікаційних галузей сфери послуг. Нова економіка розповсюджується шляхом комп’ютеризації, автоматизації та інтернатізації традиційних уречевлених підприємств і одночасно створює принципово нову, формально відокремлену, побудовану на виготовленні, обробці і поширенні інформації сферу послуг.

Відповідно уречевлені блага старої економіки витісняються інформаційними благами нової: електронні датчики, мікроконтролери, гнучкі роботизовані комплекси, системи комп’ютерного цифрового управління верстатами, електронні платежі та заощадження, автоматизовані системи моделювання і проектування виробництва, електронна логістика і реклама стають все більш значними конструктивними і витратними складовими підприємств традиційних галузей і головним чином обумовлюють якість їх продукції. А сфера послуг (торгівля, фінанси, платежі, податки, продаж квитків, замовлення на готелі і ресторани, транспорт, ремонт, телефонізація, телебачення, радіомовлення, ЗМІ, наукові дані, іновації, проекти, технології, дослідження ринків, пошукові системи, менеджерські, бухгалтерські, програмні послуги тощо) стає онлайновою, дистанційною, миттєвою, недорогою, необмеженою у своїй потужності і масштабах. У розвинутих країнах сучасні інформаційно інтенсивні технології перестали бути додатком до старої економіки, перетворившись у базові (наскрізні) технології усіх сфер народного господарства і життя суспільства.

В Україні поки що цей сектор розвивається дуже кволо і односторонньо (в основному як комутаційна система), залишаючись на узбіччі загального економічного руху. Послуги Інтернету є недоступними для основної частини населення через технічні причини, відсутність необхідних інфраструктурних комплексів (як у сільській місцевості і віддалених районах), надвисокі тарифи за входження і отримання інформації з мережі. Надто дорогими для домашнього використання залишаються комп’ютери з інсталяційними і сервісними приладами. Це не дозволяє розширити число користувачів інформаційно-технологічних (ІТ) послуг і серйозно збільшити їх обсяг. Не сприяє розгортанню ІТ мереж і держава, органи і установи якої продовжують використовувати неелектронні способи розповсюдження інформації, листування, прийому і передачі довідок, документів, платежів, розміщення замовлень, здійснення продажів і закупівель і т.і. Гальмується розширення сфери інформаційно-електронних послуг і внаслідок обмеженості складу та низької якості продуктів, що розповсюджуються в онлайн режимі: товарів, послуг, інформацій, програм, з’єднання з пошуковими системами, трейдингу, банкінгу, зведення новин тощо. Пов’язано це з низькою конкуренцією на ринку Інтернет-послуг, монополізацією аналового кабельного зв’язку, низькою технічною і програмною забезпеченістю сервіс-провайдерів, а також незначним за масштабами попитом на послуги web-комерції.

Стримується розгортання ІТ підприємств в Україні й втеча кваліфікованих працівників програмно - інформаційного профілю з України. Це відбувається як через еміграцію, так і внаслідок виконання замовлень іноземних компаній-виробників програмної продукції українськими спеціалістами через Інтернет. Телеробота стає все більш популярною, а попит на інформаційних працівників у країнах Заходу постійно зростає. Протистояти процесам вилучення з України високофахового людського капіталу в умовах глобалізованого світу неможливо. Є один спосіб – створення настільки ж привабливих робочих місць всередині країни, як і за кордоном.

Більш високу динаміку має розвиток мобільних комутаційних послуг. Однак, не дивлячись на надзвичайний щорічний ефект масштабу (число абонентів мобільної телефонії збільшується щорічно у 2,5-3 рази), компанії-оператори здійснюють політику надвисоких тарифів, що включають монопольні надприбутки. Задля цього гравці ринку мобільного зв’язку зосереджують свої зусилля на вибиванні у влади особливих можливостей (радіочастот, ліцензій, технологічних стандартів, використання державних інфраструктурних об’єктів, нарахування і сплати ПДВ тощо), фізичному усуненні партнерів конкурентів від комунікаційних систем, картельних змовах, нав’язуванні клієнтам додаткових послуг і повідомлень, можливостей жонглювання тарифами і т.п. Якщо в зовнішньому світі середні ставки тарифів мобільного зв’язку за 2006-2007рр. знизилися на 32% (в Європейському Союзі – на 38%), то в Україні за статистичними зведеннями вони не знизилися ні на один відсоток. Треба також бачити незадовільну якість мобільних телепослуг, бідність продуктів, що пропонуються операторами. У той же час останні зловживають своїм становищем, коли на догоду владним органам здійснюють збір інформації про користувачів і без їх згоди передають цю інформацію державним структурам. Люди про це і не знають. В результаті в Україні формується достатньо примітивний ринок ІТ послуг із сильним креном у бік незаконного контролю за громадянами.

Проблемою для динамічного розвитку інформаційно-комутаційних мереж є позиція ВАТ «Укртелекому» як єдиного оператора кабельного зв’язку. Він розвалюється як ефективний комунікатор, втрачає абонентів, які переключаються на мобільні телефони, але пробує утвердити свої монопольні права, не допускаючи конкурентів до кабельних систем, і поза відкритими конкурсними процедурами, «по блату» отримав від влади недоступну для інших телефонних операторів ліцензію на запровадження стандарту мобільного зв’язку третього покоління 3G. Така політика потурання найбільшій корпорації зв’язку приводить до розбалансування телекомунікаційного ринку, нерівності прав учасників, підштовхує «Укртелеком» до монопольних зловживань, за що він обов’язково буде нести відповідальність (як це відбулося в Німеччині з аналогом нашої компанії – «Дойчетелекомом»). У 2002-2003рр. місцевий суд двічі карав колишнього державного монополіста за перешкоджання доступу конкурентів до Інтерент-користувачів («Дойчетелеком» контролював 98% мереж локального абонентського виходу до Інтернету).

Слід нагадати, що в Україні немає законодавства, яке б сприяло розвитку і нормалізувало відносини на інформаційно-електронному ринку. Такі норми, як підтримка конкуренції в інформаційно-технологічних мережах, формування тарифів, захист прав користувачів, безпека інформації, приховування і зловживання комерційною інформацією та інші суспільно значимі відносини, ніяким чином законодавством не врегульовані і їх порушники не можуть нести правову відповідальність. Не сформована й сама політика держави у сегменті інформаційної економіки (хоча на рівні заяв, в тому числі у проектах програм двох останніх складів чинного Кабінету міністрів, високопосадовці продекларували свою всебічну підтримку становленню економіки знань й інформаційного суспільства). Українська влада скоріше займає очікувальну, пасивну позицію. В Уряді опікуватися мереживими інформаційно-комутаційними системами мало б міністерство транспорту і зв’язку, але реально воно далеке від цього. В Парламенті взагалі не знайти комітету необхідного профілю. Немає також незалежного ринкового регулятора ІТ систем. Національна ж комісія з регулювання зв’язку не просунулася далі розборки ліцензійно-корупційних суперечок з мобільними операторами.

Очевидно, настав час переглянути ставлення до нової економіки в українському суспільстві і у владі, аби не залишитися поза світовим економічним розвитком. Необхідне поєднання традиційних виробництв з інформаційною економікою, що робить можливим охопити телекомунікаційними і програмно-інформаційними технологіями усі сфери життя, а обмін інформацією створить особливі електронні ринки. Якщо таке не відбудеться, то можна залишитися анклавом архаїчного господарювання і прирікти себе на загнивання. Відставання від високорозвинутих суспільств стане вражаючим і незворотнім. У принципі, цілком можливим є новий поділ світу на групу країн, які концентруватимуть на своїй території інформаційні системи і спеціалізуватимуться на ІТ технологіях, заміщуючи ними індустріальні комплекси, і решту країн, які сконцентрують матеріальні виробництва. Глобалізація, сутністю якої є Інтернет і цифрові комунікації , поєднає інформаційну і матеріальну економіки (які не можуть існувати одна без одної) не у масштабах кожної країни, а у масштабах планети. Диференціація між країнами онлайн і країнами оффлайн економік, очевидно, є неминучою. Отже Україна, залишаючись у лабетах старої економіки, буде лише підключена до глобальної мережі, проте вона зможе розраховувати лише на роль постачальника уречевлених цінностей на світовий ринок, у той час як їх розпорядниками і отримувачами прибутків від їх реалізації буде група інформаційних суспільств .

Для розгортання в Україні нової економіки першочерговим є, на наш погляд, розширення кола споживачів (масштабів ринку) інформаційно-комунікаційних послуг. Іншими словами, має динамічно множитися число користувачів Інтернету послуг, розгалужуватися мережа сучасних цифрових телекомунікаційних ліній, збільшуватися кількість багатофункціональних пристроїв (нет- і ноутбуків, смартфонів та інших). Розширення електронних ринків, яке відбудеться, зменшить питомі капітальні витрати на створення інфраструктури інформаційної економіки і збільшить прибутковість компаній цього сегменту народного господарства. У свою чергу, висока прибутковість IT бізнесу зробить можливим розгорнути ринок збуту для підприємств електронної, комп’ютерної і телерадіокомунікаційної промисловості. І далі зростаюча серійність виробництва у цих галузях стане передумовою накопичення ресурсів для випуску інтелектуальних управлінських машин, які необхідні на підприємствах і об’єктах промисловості та інших галузях старої економіки, адже без таких машин остання приречена на загнивання.

Таким чином все починається з попиту на інформаційні послуги. І ключовим тут є: наявність комп’ютерної техніки, можливість підключення до Інтернету і доступність останнього за якістю і ціною. Очевидно, вже назріло питання пільгових тарифів за користування мережею для домогосподарств, шкіл, університетів, бібліотек, пошт, лікарень , сільських підприємств і закладів, місцевих органів влади, районних і обласних адміністрацій тощо. Окрім того, регульовано низькими повинні стати ліцензійні збори на програмне забезпечення і плата за провайдерське з’єднання. У державному бюджеті потрібно у зростаючих обсягах виділяти субсидії для реалізації телекомунікаційних програм у віддалених і сільських регіонах. Треба також сприяти зниженню вартості комп’ютерної техніки, зокрема, стимулюванням її виробництва усередині країни, скасуванням митних платежів за ввіз комплектуючих виробів і деталей для збирання машин в Україні, зниженням оподаткування та іншим. Треба провести демонополізацію кабельних мереж зв’язку, які контролюються «Укртелекомом». Варто також дати поштовх реальній конкуренції між операторами цих мереж через роз’єднання «Укртелекому» на декілька господарських компаній з рівними умовами надання послуг клієнтам. Для нашої країни важливим є також широке використання для Інтернет-послуг цифрових бездротових мереж, які швидко поширюються завдяки множенню абонентів мобільного зв’язку. Варто застосувати досвід створення бездротових Інтерент-кіосків для обслуговування кластерів малих підприємств (включаючи і тих, хто знаходиться у сільській місцевості), що дозволятиме останнім утвердитися на міжнародних ринках.

Для зниження цін за послуги Інтернету важливим є також збільшення кількості сервіс-провайдерів, підтримка конкуренції між ними та втручання Національної комісії з регулювання зв’язку у процес ціноутворення на їх послуги. У той же час Україна ще не пройшла етап демонополізації послуг аналового кабельного зв’язку. Саме через це підключення до Інтернету через сервіс-провайдерів є непомірно дорогим, а якість з’єднання – вкрай поганою. До того ж провайдери обкладають «оброком» користувачів за отримання обсягів інформації, яка їм не належить і дістається їм безкоштовно. Паралельно треба знизити бар’єри входження на ринок телекомунікацій нових компаній, що використовують цифрову телефонію через Інтернет.

Окрім здешевлення послуг зв’язку, актуальним для України є розгортання систем широкополосного доступу до Інтернету за допомогою альтернативних каналів – цифрового телебачення, радіо, електричних ліній, мобільної телефонії , що дає змогу багатократно збільшити інформаційну швидкість з’єднання і зменшує питомі витрати сервіс-провайдера. Необхідно розширити коло компаній, що використовуватимуть стандарт третього і четвертого поколінь. У сьогоднішніх умовах гостро стоїть і питання зниження тарифів за послуги операторів мобільного зв’язку, які фактично не регулюються спеціальною Національною комісією і реально перевищують європейські тарифи.

Особливості функціонування онлайн ринку

Для успіху розвитку нової економіки в Україні принципове значення має раціональна організація електронного ринку – сфери обміну і торгівлі інформацією. Спираючись на досвід високорозвинутих країн, можна виділити декілька особливостей його функціонування:

Цей ринок у переважній ступені – віртуальний (нефізичний) і максимально асиметричний по розподілу інформації про товари між продавцем і покупцем. Наслідком є ефект недовіри, що панує на ринку. Через це: а) покупці не бажають платити за отримувану інформацію і плата ІТ компаніям надходить за розміщення реклами , за внесення підприємств до лістингу довіри і т.і.; у результаті обсяги платежів не пов’язані з обсягами наданої інформації; б) є необхідність у посередниках – автономних гравцях, що надають оцінку фірмам, присвоюють знаки якості – рейтинги довіри, виступають страхувальниками від покупки неякісних товарів, випускають звіти про зворотній зв'язок, організовують аукціонні продажі, фільтрують кредитоспроможність, надають послуги для вирівняння інформаційної асиметрії і т.п.; оплата послуг посередників різноманітна – внески учасників компанії, плата чи комісійні від виробників товарів, доходи від реклами; в) покупці не можуть самостійно перевірити якість продуктів, а тому не прагнуть придбати вироби найвищої якості, відбувається усереднення якості і більшим попитом користуються традиційні товари; у підсумку ціни не обумовлюються споживчими властивостями товарів і постачальники збільшують пропозиції виробів нижчої якості, які виробляються з нижчими витратами, але відзначаються і нижчим бар’єром недовіри; тому на ринку збільшується питома вага низькоякісних стандартизованих і типових продуктів і поступово з кожним новим обертом середній рівень якості знижується, тобто утворюється «ринок лімонів» (відбувається крах електронного ринку товарів високої якості);

Інформаційний ринок не є просторовим, а тому є потенційно необмеженим у масштабах і ступені концентрації операцій; така необмеженість ринку випливає з універсальності і нестаріння його продукції і безкінечної вирішувальної спроможності його комунікаційних, демонстраційних і платіжних систем.

У той же час безкінечність можливостей множення однієї і тієї ж виробленої раз інформації породжує ефект ринкового масштабу, коли прибутки утворюються і множаться тільки після виходу на певну кількість отримувачів інформації. Надприбутки ІТ компаній є наслідком не виробництва, а множення інформації, і найнижчі середні витрати (одноразові при виробництві оригіналу і поточні при його копіюванні і передачі через Інтернет ) має той, хто охоплює більший сегмент ринку. Наслідком є об’єктивна необхідність захоплення компаніями все більшої частки користувачів мережі, стратегія недопущення конкурентів через закритість модулей програмного забезпечення, недопущення до певних інформаційних ніш, безкоштовне розповсюдження програмного забезпечення свого виробництва і підключення до платіжних систем, підтримка несумісності технологій, створення цінових і технічних бар’єрів для входження в ринок по окремих позиціях нових підприємств. На ринку недовіри виникає монополістична конкуренція, що змушує пропозиціонерів шукати і створювати нові продукти, обирати більше розмаїття товарів, ніж це необхідно для соціального оптимуму, вигадувати схеми штучного множення числа відвідувачів, будувати оригінальні і оманливі (повітряні) палаци і піраміди, аби зацікавити користувачів і покупців.

Монополізація окремих ринкових позицій, викривлення інформації та персоналізація уподобань її отримувачів дають змогу компаніям-розповсюджувачам застосовувати методологію досконалої (повної) цінової дискримінації [2]. Особливістю останньої є встановлення індивідуальних (нерівних) цін для клієнтів, які готові заплатити більше ніж граничні витрати. Іншою формою є пакетування інформаційних благ. В усіх випадках монополізація ніш збільшує середні ціни і робить Інтернет-фірми прибутковими.

Такі обставини монополізації онлайн ринку вимагають спеціальних підходів до регулювання і протидії монополістичним зловживанням. По-перше, іншим має бути сам вимір монополізації. Треба відійти від заборони перевищувати 33%-вий бар’єр на ринку Інтернет – послуг, в тому числі по окремих його нішах. По-друге, оцінку монопольним зловживанням треба робити, виходячи з дій, що запобігають потенційній конкуренції: наприклад, у випадку протидії стандартизації програмних продуктів і сумісництву технологій, створенні штучних бар’єрів входження в ринок конкурентів (використанням протегованих, занижених цін, заборона на розповсюдження апаратного і програмного забезпечення і т.п.). І у той же час в інтересах національної економіки – підтримувати монопольні переваги, що є наслідком диференціації інформаційних продуктів (створенням нішевих пропозицій, розробка нових оригінальних програм, тому що лише так можна повернути великі витрати на створення оригіналу) і які максимізують обсяги благ, що надаються.

Можливості отримання ефекту масштабу і потенціал необмеженого зростання електронного ринку обумовлюють зорієнтованість Інтернет-компаній не на отримання поточних прибутків і нарахування дивідендів, а на зростання вартості капіталу і умноження інвестицій у розширення інформаційного бізнесу. У світовій економіці доволі довго домінувала впевненість у випереджаючому і беззупинному рості продуктивності і капіталізації електронного її сегменту. Але така безоглядність і сліпа віра у нове чудо, а також маніпулювання даними про зростання онлайн-ринку (зокрема, використання методів штучного множення числа відвідувачів сайтів, завищення гіперпосилань і роздування масштабів ринку) привели до невиправданого завищення очікувань інвесторів ІТ економіки, переоцінки вартості інформаційних підприємств і роздмухування спекулятивної бульбашки зростання курсів акцій. В результаті за нетривалий період активної капіталізації інформаційно-комунікаційної економіки, починаючи з 1994-1995 рр., вона вже пережила момент, коли бульбашка інвестицій луснула: індекси курсів «електронних» акцій у США і Європі впали в середньому у 8 разів (2000-2001 рр.); збанкрутіли сотні Інтеренет-фірм, що недооцінили ризику нового підприємництва [3]. Через ці особливості далеко не всі інвестори готові вкладати свої засоби у інформаційний бізнес. Тут практично відсутні інституційні інвестори і головний внесок роблять товариства з венчурним капіталом.

Треба також зауважити, що обсяги капіталовкладень у ІТ сферу і відповідні емісії акцій її товариств обмежені зростанням залучення у цю сферу людського капіталу,рівня його кваліфікації і чисельності підготовлених працівників. Тому потенціал електронного ринку у кожний момент часу є обмеженим і має свою логіку підйому вартості капіталу.

З урахуванням специфіки ринку інформаційного капіталу, а також спроможності зростання продуктивності підприємств нової економіки не тільки внаслідок фондоозброєння і організаційних нововведень, а й завдяки застосуванню можливостей нового типу технічного прогресу, для оцінки вартості акцій цих підприємств у західному світі були створенні окремі електроні фондові біржі. Це також треба зробити в Україні, якщо ми не бажаємо, щоб наші гроші вкладалися в акції американських компаній на біржі NASDAQ у Чикаго.

Віртуальність онлайн економіки, з однієї сторони, і вимоги до її прозорості, перевірюваності – з другої, роблять ілюзорним повне забезпечення інституційних засад ринкової економіки, які лежать на стороні зобов’язань держави – таких, як захист прав приватної власності, правова безпека суб’єктів господарювання, реалізація інтелектуальних прав, недоторканість особистості, рівномірність традиційної податкової системи відносно суб’єктів нової економіки та інших.

Держава має обмежені можливості для убезпечення прав учасників і прозорості електронної комерції. Таким порушенням , як невідповідність товарів чи інформації, ошукання клієнтів шляхом надання неправдивих даних (про діяльність компаній, оцінка чи реклама якості товарів, інформації тощо), несвоєчасність поставки, не можна запобігти правовими чи іншими засобами в рамках самої інформаційно-комутаційної галузі, а традиційний судовий захист не взмозі вчасно реагувати на віртуальні правопорушення у мережі. До того ж неможливо вчиняти національне законодавство для порушників, що знаходяться в інших країнах. Держави ЄС пішли по шляху законодавчої підтримки приватних ініціатив для посилення безпеки в електронній торгівлі (присвоєння знака якості ІТ підприємству, свідчення третіх осіб про якість, прийняття кодексу підприємницької поведінки, методів альтернативних урегулювань суперечок і т.п.).

Держава не спроможна ефективно захистити й права інтелектуальної власності, що вкрай важливо для ІТ сфери. Копіювання оригінальних комп’ютерних дисків, програм, текстів, монографій, кінофільмів, музичних записів тощо є дуже дешевим і - зроблене у цифровому форматі – не погіршує якості першоджерела. У той же час розробники інформаційних продуктів бажають закріпити авторські права і мати можливість одноосібного розпорядження(реалізації) цих продуктів, користуючись загальним законодавством захисту інтелектуальної власності. Варто зауважити , що одноосібне розпорядження винаходом в умовах мотивації підприємств до монопольних переваг загальмовує процес масового розповсюдження інновацій і з суспільної точки зору може бути недоречним. Окрім того, розробка програмних продуктів і операційних систем не є плодом винаходу однієї людини – це, як правило, продукти багатьох етапів вдосконалення різних виробників. Більше того, закритість (недоступність) базових продуктів, наприклад, програмних інтерфейсів, потрібних для розробки сервісних програм, розглядаються спільнотою учасників ринку, по-перше, як гальмо для прогресу якості програмного забезпечення, а по-друге, як спосіб приховати програмні засоби таємного відслідковування і збору інформації про користувачів (намагання Microsoft закрити доступ інших компаній до програм її браузерів і операційних систем змусило Антимонопольну комісію ЄС накласти у січні 2008р. на фірму Б. Гейтса штраф у більш ніж 1 млрд. євро).

Саме через ці обставини були започатковані проекти відкритих засобів програмного забезпечення, коли відбувається колективне створення програм. Прикладом є операційна програма Linux, вихідним кодом якої може користуватися будь-хто, але подальші модернізації системи повинні знову надаватися у спільне розпорядження . Така ситуація із обмеженими можливостями захисту авторських прав на інформаційні продукти з боку владних інститутів породжує суперечливі нормативно-правові рішення. Якщо у США діє законодавство про патентування програмного забезпечення і операційних моделей, то ЄС однозначно висловився проти патентування останніх і знову надає перевагу приватним методам захисту інформації, наприклад, закритому кодуванню і криптографічним позначкам.

В Інтернеті відбувається також конфлікт між інтересами ІТ компаній та інтересами користувачів щодо відкриття – захисту даних про особу. Підприємства активно використовують оприлюднену інформацію проти волі споживачів або виманюють її проти їх волі. Проте у відповідності з рекомендацією Організації економічного співробітництва і розвитку ще від 1980 р. є особлива потреба захисту даних про особу. Ці дані повинні збиратися лише законним шляхом, з використанням чесних методів, тільки після згоди індивіда, а також при умові нерозголошення і правдивості інформації. У відповідності з Директивою ЄС 95/46 2000 р. для збору даних треба отримати дозвіл клієнта. У той же час треба прийняти до уваги, що персоналізація уподобань поліпшує якість пропозиції, яку WEB-фірма надає користувачу Інтернету, а відтак передає йому споживчу вигоду. Існує і приватне розв’язання проблеми, коли особа сама може захиститися від втручань (програми Anonymizer, попереджувальна функція браузера cookie, P3P, яка дає змогу індивідуально специфікувати свої вимоги до захисту даних). Для України вирішення питання захисту даних про особу знаходяться на початковій стадії. Більш того, чинне законодавство дозволяє за певних обставин не ставити до відомості людину про збір інформації про неї державними або приватними структурами.

Інформаційно-комунікаційні системи стирають кордони між країнами, що робить малоефективним виконання державою й функцій контролю за міжнародними операціями, сплатою податків на власній території та за дотримання правил чесної конкуренції. Зокрема, окремим країнам дуже важко примусити глобальних Інтернет-гравців скасувати бар’єри для нових учасників мережі, змусити розробників базових продуктів до сумісності, застосовувати до них антимонопольні регуляції, що діють у їхніх країнах, але не приймаються, наприклад, у США.

5. Не менш складним стає застосування національного податкового законодавства . Для фізичних товарів і послуг, проданих у режимі онлайн, виникають можливості зменшення або уникнення оподаткування з обороту, наприклад, за допомогою ПДВ. Принцип сплати останнього за ознакою країни призначення (який діє у ЄС та Україні) дає змогу оформляти угоди з електронними «покупцями» країн,в яких застосовуються найнижчі ставки цього податку. Перехід же до принципу країн походження товару , відміняючи проблему ідентифікації країни-виробника, породить зацікавленість перебазування Інтернет-серверів (як продавців) до національних систем з низькими ставками податку з обороту (таке переміщення ІТ підприємства потребує незначних трансакційних витрат). Що ж стосується торгівлі інформаційними товарами,то застосування ПДВ як податку, що дозволяє уникати багаторазового оподаткування обороту одного і того ж виробу з декількома стадіями обробки і реалізації, відпадає. У зв’язку з цим існує проблема широкого міжнародного узгодження базових положень оподаткування з обороту фізичних і електронних товарів і послуг. Але вже можна зробити перший висновок,що прихід онлайн-торгівлі зруйнував можливість окремих держав збільшувати власну присутність на міжнародних ринках, подавляючи імпорт ззовні у свої національні господарства (завдяки утримуванні високих ставок ПДВ з використанням принципу країни призначення).

Можливість екстериторіального принципу діяльності інформаційно-комунікаційних підприємств дозволяє їм реєструватися у будь-яких країнах і їм стає вигідним обирати країну з найнижчими значеннями податку з прибутку. Таким чином нова економіка завдає все більшого тиску на національні податкові системи з високими ставками і цього податку.

6. Відмінності, що існують у національних системах регулювання інформаційних і комунікаційних технологій потребують глобальних обговорень і узгоджень. Потрібне прийняття загальних стандартів міжнародної Інтернет-комерції та мережевих послуг. Так, Єврокомісія у 2000р. запропонувала гармонізувати найважливіші регулювання електронної торгівлі шляхом застосування юрисдикції країни походження товару. Це спрощує вирішення даного питання, але поза Євросоюзом вимагається додаткове узгодження між партнерами питань юрисдикції та інших норм (безпеки даних, захисту споживача, особливостей договорів).

Окрім того, для фундаментальних регулювань ІТ економіки потрібні світові стандарти вільного доступу до національних мереж, захисту даних, однозначних Інтернет-адрес, захисту авторських прав, обмеження монопольної влади, оподаткування, надійних електронних підписів, заборонених видів інформації та іншого. На наш погляд міжнародна координація при встановленні відкритих єдиних стандартів, наприклад, через механізми СОТ дасть можливість прийняти найбільш нейтральні, рамкові, широко узгоджені регулювання як необхідну умову подальшої інтеграції інформаційних економік і надання можливостей нового технологічного розвитку.

3. Зусилля у становленні інформаційного суспільства

Їх можна представити трьома напрямками

Перший – це заохочення розгортання ІТ підприємств і ринків, що включає:

Зниження вартості послуг сервіс-провайдерів із підключення клієнтів до мережі до рівня, який є у розвинутих країнах (США, Англії, Швеції, Норвегії та інших) з безкоштовним наданням цих послуг соціальним установам, дошкільним і шкільним навчальним закладам та іншим.

Держава повинна активніше впливати на структуру, вартість і конкуренцію на ринку ІТ-послуг. Зокрема, вона може інвестувати кошти у становлення основного провайдера – з’єднання з глобальною мережею, обладнання, ліцензії. Він надаватиме свої послуги окремим сервіс-продайдерам за мінімальну плату і цим знизить ринкову вартість останніх. Держава може допомагати також іншим основним провайдерам викуповувати права з’єднання із глобальними мережами. Натомість ці провідники Інтернету повинні включати в угоду із сервісними партнерами зобов’язання надавати пільгові послуги соціальним користувачам (школам, вузам, лікарням, поштам, сільським мешканцям тощо). Українська влада має впливати і на тарифікацію роумінгу мобільного зв’язку; можливо, шляхом приєднання до директив ЄС, які встановлюють верхній рівень цих тарифів у країнах - членах ЄС.

Здійснення державних інвестицій у надання Інтернет-послуг у сільській місцевості. Виділення державних субвенцій для оплати послуг Web-провайдерів у сільських населених пунктах.

Зниження цін на послуги мобільного зв’язку, включаючи як внутрішні тарифи, так і плату за роумінгові послуги шляхом: а) посилення конкуренції на цьому ринку, задля чого необхідно залучити в Україну відомі європейські компанії, проводити аукціони з продажу частот новим операторам; б) регулювання нормативних витрат операторів; в) скасування нарахувань ПДВ на послуги зв’язку і на обладнання, яке використовується при цьому; г) зниження тарифів за роумінг після досягнення відповідних домовленостей із Єврокомісією та укладення нових договорів між українськими і європейськими операторами та інше.

Правове зобов’язання державних і комунальних управлінських і сервісних установ приймати звернення, документи, платежі, перераховувати пенсії і здійснювати інші операції з громадянами і підприємствами в електронному режимі. Відкриття з цією метою сайтів і електронних рахунків цих установ. Обов’язкове розміщення замовлень державних і комунальних підприємств, закладів і установ на своїх сайтах. Зобов’язання усіх великих і середніх торгівельних та інших комерційних закладів в Україні встановити устаткування для здійснення платежів електронними картками.

Стимулювання створення підприємств інформаційної економіки (розробників програм, виробників програмних продуктів, цифрових комутаційних систем, сервіс-провайдерів, електронних продавців, Web-серверів, наукових систем, виготовлювачів обладнання і т. ін.) методами пониженого оподаткування прибутку,прискореної амортизації капіталу, пільгового (50%) рівня єдиного соціального внеску, скасування нарахування ПДВ.

Виходячи із досвіду західних країн, для становлення таких потужних компаній електронної комерції потрібно: по-перше, відкриття фірмою багаточисленних різноманітних і змістовних WEB- проектів (сайтів); по-друге, об’єднання (координація, кооперація, поглинання) конкуруючих компаній, що діють на Інтернет-ринку; по-третє, фузії різних типів і напрямків електронних підприємств – концентрація ушир; по-четверте, впровадження електронних бізнес-інновацій (нових видів інформації, сполучення безкоштовних послуг і оплаченої замовником реклами або зібрання інформації про клієнтів, персоналізація пропозицій, бонуси за програмами вірності постійних покупців тощо); по-п’яте, застосування методів симетричного розповсюдження інформації за допомогою фірм-посередників, пошукових машин, інших електронних шопінг-роботів (вони надають інформацію про порівняння цін різних виробників і експлуатаційних характеристик їх продукції, встановлення рейтингів постачальників в залежності від досягнення ними стандарту захисту даних, тестування товарів з продажем інформації про її результати та інше); по-шосте, встановлення твердих ставок страхування товарів, придбаних у певного онлайн- продавця; по-сьоме, агрегування посередниками пропозицій товарів і попиту на них завдяки гуртуванню покупців певного продукту, що дає змогу заробляти на різницях у цінах та інше.

Стимулювання залучення висококваліфікованих працівників програмно-інформаційного профілю на ІТ-підприємства, а також на підприємства матеріального виробництва. Треба зацікавити їх високооплачуваними замовленнями, заохочувати такими формами, як отримання частини прибутків компанії (прибутку від web-проекту), можливість паралельної співпраці із різними фірмами, праця у мережі, тимчасова або постійна кооперація у межах проекту і т.п. Необхідні державні преференції ІТ підприємствам, наприклад, доцільно відмінити нарахування єдиного соціального внеску на фонд зарплати відповідних категорій спеціалістів, а також не обмежувати чисельність працівників цієї професії, які зайняті неповний робочий день, тимчасово або за сумісництвом. Для окремих спеціалістів, що зайняті в мережі, повинна застосовуватися спрощена система оподаткування приватного підприємництва за фіксованим податком – незалежно від обсягів виробленої продукції.

У цьому ж контексті треба розглядати різноманітні сприяння експорту програмних продуктів – це збільшує зацікавленість працювати над їх розробкою всередині країни і реєструвати таку діяльність на своїй території. До стимулюючих засобів експорту програмного забезпечення треба віднести: використання принципу країни призначення експортного фізичного товару при сплаті ПДВ, неоподаткування прибутку ІТ-підприємства, спеціалізованого на розробці програмних продуктів, необкладання імпортним митом інформаційних засобів (програм, операційних систем, обладнання), які ввозяться для використання на цих підприємствах.

Другий напрямок зусиль у становленні онлайн-економіки – це заміна принципів її регулювання і функціонування, зокрема:

Застосування такого механізму ціноутворення на ІТ-товари і послуги, за якого вирішальне значення для встановлення цін на продукти буде за їхніми власниками і посередниками , які розповсюджують ці продукти. Встановлювати стандарт (форму) ціни на них треба зобов’язати Національну комісію з регулювання інформаційних і комунікаційних ринків (вона має бути заснована на базі діючої Національної комісії з регулювання зв’язку).

Окрім того, Нацкомісія буде обмежувати монопольні зазіхання власників програм і операційних систем (введенням обов’язковості їх розповсюдження). Необхідно також мінімізувати вартість підключення до Інтернету на загальних засадах. Плата за провайдерські послуги може бути лише за одноразове підключення до браузера і за погодинне використання, а не за байти інформації. При цьому нижчою повинна бути ціна на послуги на базі каналів цифрових ТБ, телефонії і цифрових стандартів мобільного зв’язку (як таких, що не мають обмежень щодо одночасного обслуговування числа клієнтів).

Регулятор ІТ-ринків повинен також запропонувати формулу ціни за послуги мобільного зв’язку і кабельних телевізійних мереж. Таке ціноутворення повинно базуватися на нормативних витратах, передбачати поступове відшкодування зносу техніки і підштовхувати провайдерів та зв’язківців не до збільшення вартості послуг, а до розширення їх масштабів. Зрозуміло, що права на мережеві послуги повинні надаватися всім провайдерам та операторам зв’язку, які є сертифікованими.

Врахування особливостей електронних ринків при здійсненні контролю за дотриманням правил чесної конкуренції. По-перше, глобалізація ІТ-мереж диктує оцінки монополізації тієї чи іншої компанії відносно всього глобалізованого ринку. Тому об’єднання українських фірм, що діють у віртуальному світовому просторі, тільки схвалюється. Навпаки, захоплення окремими операторами локалізованих ліній (стаціонарних телефонів, кабельного ТБ і т. п.) має каратися і юридично, і матеріально (з поверненням прибутку споживачам). По-друге, на ринку Інтернет-послуг важливим є не контроль за цінами підприємств-монопольних постачальників товарів та інформації, а контроль за виконанням ними зобов’язання дотримуватися стандартів програм і технологічного сумісництва, сприяти розповсюдженню нових продуктів і систем. По-третє, покаранню підлягають дії інформаційно-технологічних підприємств, які створюють штучні бар’єри входження на ринок конкурентів. По-четверте, необхідно жорстко регламентувати діяльність операторів мережевих і комутаційних систем в частині недопущення картельних змов щодо поділу сфер обслуговування (територій, видів послуг тощо) і нав’язування додаткових послуг і т.п.

Становлення інститутів забезпечення довіри до інформації в електронних мережах, зокрема онлайнових посередників, що здійснюють виправлення асиметричного розповсюдження інформації про товари, послуги, фірми-розповсюджувачі (електронні брокери, тестувальні фонди, аукціонні доми), присвоєння знака якості Інтернет-пропозиціонерам, страхування ризиків купівлі, агрегування товарних пропозицій і гуртування покупців.

Зміцнення прав інтелектуальної власності, авторських прав і т. і. шляхом надання патентів на створені програмні продукти. При цьому власники патентів зобов’язані розповсюджувати свої інновації. Ціни, за якими власники мають продавати інформаційні продукти всередині України, доцільно узгоджувати з регулятором електронного ринку.

Така юрисдикція буде розповсюджуватися на власників патентів, виданих в Україні. Незаконне копіювання закритих інформаційно-програмних та інших авторських продуктів має підлягати кримінальному покаранню. Водночас будуть легітимізовані права відкритих засобів колективного програмного забезпечення.

Запровадження правової відповідальності Інтернет-фірм (сайтів) за достовірність поширюваної інформації, а також за незаконний збір інформації про особу. Для реалізації першого з цих положень потрібна певна сертифікація і реєстрація сайтів з тим, щоб несертифікованих оминали користувачі. Окрім того, якщо постачальник Інтернет-інформації несертифікований, але широковідвідуваний (наприклад, більше 1000 відвідувань за місяць), він має бути визнаний засобом масової інформації і його діяльність – регулюватися як нормами Конституції, так і відповідним законодавством. Для упередження збору даних про особу без її згоди операційні програми можуть бути перевірені за рішенням суду, у випадку позитивних результатів експертизи на цих програмах та їхніх носіях повинен бути встановлений відповідний маркер. Треба також запровадити кримінальну відповідальність за несанкціонований збір, передачу, поширення даних про людину з боку державних і приватних установ і фірм, а також приватних осіб.

Необхідне також прийняття законодавчих документів, які врегулюють безпеку web-договорів і юридичну силу цифрових підписів. Потрібні норми, що легітимізують діяльність сертифікаційної служби, яка буде підтверджувати автентичність власника електронного підпису.

Створення інституційних можливостей ринкових продажів акцій електронних підприємств як усередині країни, так і за її межами. Для цього потрібно заснувати власну біржу акцій таких підприємств (причому це має бути електронна біржа), а також з’єднати в онлайн-режимі купівлі-продажі корпоративних цінних паперів між українськими й іноземними електронними брокерами. Для переходу до таких операцій потрібно відмовитися від сьогоднішнього регулювання міжнародних платіжних операцій з боку НБУ шляхом ліцензування прав відкривати банківські рахунки або здійснювати платежі за кордоном. Слід також зняти заборону на управління коштами на конвертованих рахунках в Україні в онлайн-режимі з-за меж нашої держави.

Форсоване прийняття законодавчих актів щодо переходу до регулювання міжнародного інформаційного обміну на засадах мінімально необхідних спільних стандартів, відкритого способу доступу до національних мереж, застосування в електронних комерційних стосунках принципу юрисдикції країни походження товару (послуги) та принципу застосування стандарту країни-продавця. Приєднання до міжнародної координації у вирішенні проблемних питань онлайн-торгівлі (підтримки конкуренції, захисту інформації і авторських прав, подальшої лібералізації торгівлі послугами, нейтральності національних регулювань різних видів інформаційних послуг, прийняття ідентичності фінансових послуг, здійснюваних через електронні мережі чи традиційним шляхом та інших). Це сприятиме прискоренню інтеграції України до «цифрового» світового співтовариства.

Третій напрямок роботи з розгортання й укріплення ІТ сегменту – це створення сучасної системи її інституційного управління і самоуправління:

Посилення впливу держави на становлення і розгортання інформаційно-електронної мережі в Україні шляхом державного заснування і фінансування створення елементів її правової, технологічної, комутаційної, науково-технічної інфраструктури. Проведення цілеспрямованої державної політики щодо організації систем комутації, становлення повноцінних електронних ринків певного типу, стимулювання нових видів інформаційних послуг і продуктів. Здійснення ефективного, незалежного від державних органів, регулювання діяльності ІТ-підприємств силами новоствореної Національної комісії з регулювання інформаційних і комутаційних ринків.

Розробка організаційно-правової універсальної платформи зближення телекомунікаційного, інформаціно-технологічного і медіа-секторів, які мають бути охоплені єдиними правовими рамками регулювання, доступу до мереж отримання і передачі даних, надання універсальних послуг, захисту інтелектуальних прав, достовірності інформації та іншого. У цих рамках відбудеться структурування окремих інформаційних ринків зі своїми механізмами саморегулювання і впливу незалежного національного регулятора на відносини на цих ринках.

Створення в урядових структурах органу управління інформаційно-технологічною галуззю: можливо, заснування Міністерства інформації, електронного зв’язку і мас-медіа (позбавивши функцій управління відповідними видами діяльності Міністерство транспорту та зв’язку, Укрчастотнагляд, Міністерство культури, Держкомтелерадіо), яке буде концентруватися на розробці і реалізації державної політики у сфері сучасних інформаційно-технологічних і комутаційних систем і ринків. Треба також упорядкувати сфери впливу окремих незалежних регуляторів інформаційних ринків: Національної ради з телебачення і радіомовлення, Національної комісії з регулювання зв’язку і Національної комісії з регулювання інформаційних і комунікаційних ринків, розділивши між ними тематику регулювань.

Запровадження стандартів цифрового зв’язку, ТБ і радіо, створення для цього спеціальних фінансових фондів із залученням коштів держбюджету і підприємств, що працюють у цих сферах, та виконання жорстких планів переходу на нову техніку теле-, радіо- і комутаційних систем;

Збільшення обсягів венчурного капіталу, що спрямовується на створення об’єктів інформаційної економіки. Зокрема, необхідно скасувати нарахування ПДВ на подібні інвестиційні операції венчурних фондів (від стягнення податку з прибутку ці фонди за чинним законодавством є звільненими).

Приватизація потужностей ВАТ «Укртелеком» повинна відбуватися не для максимізації доходів бюджету від цієї операції чи збагачення чергового мільярдера, а для створення конкурентного ринку ІТ-послуг. Потрібен поділ товариства на 5-6 технологічно сумісних компаній за територіальною ознакою і за можливостями доступу до програмного забезпечення (наприклад, внаслідок використання єдиного програмного інтерфейсу), із рівними умовами використання мереж, однаковими умовами застосування стандартів мобільного зв’язку, рівномірним розподілом комп’ютерних потужностей та інфраструктурних комплексів.

Зміна акцентів у системі оподаткування, перш за все, у частині застосування ПДВ. Використання в країнах ЄС принципу внеску цього податку за ставкою, що діє у країні призначення, підштовхує Україну до зниження її рівня. Таке рішення зробить вигідним для ІТ- підприємств, що беруть участь у міжнародній торгівлі, реєструватися і розміщувати сервери саме на нашій території, бо вони будуть нараховувати менші податки з доданої вартості і з ними будуть бажати заключати угоди компанії країн експортерів. (Навіть якщо у дійсності товари будуть доставлятися не в Україну, реєстрація електронних угод може відбуватися ІТ-компаніями на території України). У конкуренції за розміщення в Україні Інтернет-продавців та web-серверів (покупців) важливу роль відіграватиме і зниження ставки оподаткування прибутку підприємств, що також потрібно зробити.

За допомогою регулятивних норм потрібно також посилити відповідальність телекомунікаційних та інформаційних компаній за обов’язки та якість надання послуг, розміщення достовірної реклами, правомірність гіперпосилань, повноту пошукових операцій. Україна також має приєднатися до принципів законодавства Європейського Союзу у плані підтримки права приватних ініціатив у посиленні безпеки в електронній торгівлі.