Київ потойбічний, або Кого мерія годує небіжчиками, 11 февраля 2009
Останнім часом київська влада фанатично схопилася за ідею поповнити київський бюджет за рахунок покійників.
Мер Києва Леонід Черновецький заявляє: «Нікому нічим не поступлюся – це суто комунальний бізнес. І робити його на крові, на трупах...». Київрада перепідпорядковує морги, КМДА трясе перевірками цвинтарі, робить платними вхід на кладовища, обіцяє залізти в гаманці любителів тварин. «Хочеш жабу ховати – став їй пам`ятник, ми його виготовимо, візьмемо за це тисячу доларів, хай жаба знає, що вона недарма народилася на світ Божий», - коментує Черновецький.
«Обоз» зацікавив, чому київська влада вирішила потривожити спокій ритуальної сфери і чи причини лише в поповненні міського бюджету. Ниточка журналістського розслідування привела в буремні 90-ті роки, в часи розгулу бандитизму. Виявилось, саме тоді почалася історія, розвиток якої ми спостерігаємо нині.
«Слоеный пирог»
На початку 90-х потужні банди прагнули тримали під контролем цвинтарі.
«Власні» цвинтарі - це зручний безлюдно-інтимний полігон для «стрілок». Підконтрольні цвинтарі це - можливість зробити «замкнутий цикл виробництва» - вбив – поховав - кінці у воду. Адже це лише «донецьким» було «зручно»: широкій вибір покинутих шахт, штолень та кар’єрів - трупи можна ховати оптом разом з автомобілями. Кримінал інших регіонів вирішував питання по-іншому: ставив своїх людей в адміністрацію цвинтаря і робив так звані «пиріжки».
Тобто уночі в свіжовириту могилу ховали жертву криміналу, трохи присипали землею, а вранці заплакані родичі опускали в ту саму яму «поверхом вище» офіційного покійника. Йшли роки, на могилі виростала трава, рідня покійного приносила квіти, і ніхто не міг навіть здогадатися, що це братська могила, де лежить ще одна чи навіть дві безіменні жертви. Бандити з притаманним їм чорним гумором називали таке поховання «слоеный пирог».
Маючи під контролем цвинтарі, бандити працювали не лише гробокопачами, як правило у них був офіційний та напівофіційний бізнес, що приносив трохи грошенят – торгівля віночками, квіточками, пам’ятниками, елітними місцями на цвинтарях або місцями на закритих для поховання цвинтарях, також охорона нагробків від вандалів, в яких у випадку несплати перетворювались ті самі «охоронці».
Бізнес авторитета Рибка
Довгий час в столиці України цвинтарі контролювала ОЗГ Віктора Рибалки, на прізвисько "Рибка". Він був впливовим кримінальником, що поклав голову одним з останніх. У 2005 році його розстріляли автоматною чергою, коли він ніс пакет білизни з хімчистки. Це сталося якраз навпроти офісу СДПУ(о).
Про розмах діяльності Рибки та його зв’язки можуть свідчити ті факти, що він був у переліку свідків по кримінальній справі Павла Лазоренка в США, а броньований "мерседес", яким він їздив останні роки, йому подарував Ігор Бакай.
Королем цвинтарів Рибка став ще на початку 90-х. Старожили свідчать, що тоді він виграв війну за ритуальний «бізнес» в авторитета Карася.
Офіційним свідченням того, що «Рибка» працював у ритуальному «бізнесі» є той факт, що з середини 90-х він значився засновником ТОВ «Скорбота». Компанію співзасновників йому склали кілька осіб. Володимир Бодня, що керує «Скорботою» по сей час. Валентина Волкова, її чоловік керував «Скорботою» до Бодні, поки його життя не зупинив постріл кілера. Борис Фрідман, який досі є засновником «Скорботи». До речі, що стосується Фрідмана, «Обоз» знайшов про нього на сайті «України кримінальної» лише одне речення. Зате в якому контексті! «УК» писала, що у 2005 році в Київ з дружнім візитом навідалися авторитети з Кавказу – 15 "злодіїв у законі". «Поговаривают, что к расселению приезжих и организации их досуга приложил руку некий Борис Фридман, имеющий отношение к игровому бизнесу и ритуальным услугам», - писала «Україна Кримінальна».
Ще один співзасновник «Скорботи» часів Рибки - Андрій Юга, якому «Обоз» присвятить увагу трохи пізніше.
«Скорбота» за участю Рибалки досить скоро перетворилася в монополіста на ринку ритуальних послуг. Останню послугу для самого Рибки теж надала ця фірма. За розповідями очевидців, навіть на щоках найсуворіших учасників траурної процесії покотилися скупі чоловічі сльози, коли оркестр «Скорботи» виконав над могилою Рибки: «А белый лебедь на пруду…».
Як Рибка душив конкурентів
До речі, не слід вважати ринок ритуальних послуг в столиці чимось дріб’язковим. Одні експерти вважають, що річний «білий» оборот становить 200 млн грн на рік, інші рахують, що не менше 300 млн доларів. Тіньова складова ритуального бізнесу, в свою чергу, як підводна частина айсбергу. Адже в Києві два десятки закритих для поховань цвинтарів, де одначе можна домовитися за місце, заплативши певну суму «зелених».
Отже, йдеться про нормальні прибутки. Одна біда похоронної справи – розширити «бізнес» можна лише за рахунок конкурентів, адже кількість «клієнтів» визначає виключно жінка з косою.
У часи могутності Рибки конкуренція в поховальному бізнесі звелася буквально до нуля. «Скорбота» розширялася, відкривалися філіали в інших обласних центрах України, а інші фірми потихеньку загиналися.
Павло Янович - працівник однієї з невеликих фірм, що працювала в ті часи і донині надає ритуальні послуги - погодився розповісти «Обозу», як це було.
«Два рази мене вивозили на «стрілку» на цвинтар. З мене вимагали, щоб весь товар, вінки, труни, я купував у «Скорботи». Раз мене били, другий раз спалили мій офіс. Таким чином Рибка розправлявся з конкурентами. Один за одним з «бізнесу» виходили мої колеги», - згадує минуле Павло Янович .
Однак моєму співрозмовнику пощастило, він знайшов захист від Рибки в особі Савлохова - відомого спортсмена та кримінального авторитета.
«Один мій знайомий працював з Савлоховим, коли у того виникла проблема – померла його дружина, а документів у неї жодних. Як ховати, якщо у людини паспорта не має? Я допоміг, все облаштував, з ким треба домовився. Після цього Савлохов став моєю «кришею», - хвалиться Павло Янович.
Але часи змінюються, змінюються і методи конкурентної боротьби.
І хоча вже минуло багато часу з тих пір як відспівали Рибку, його дітище «Скорбота» продовжує процвітати і не менш успішно душить колег по ритуальному бізнесу. У хід йдуть нові методи боротьби за монополію. А саме - зв’язки в органах влади.
Нові часи - нові методи
На початку 2007 приватні фірми, що виготовляли та встановлювали нагробки стикнулися з серйозною проблемою. Їм треба виконувати замовлення, але адміністрація кладовищ відмовлялася пускати їх на територію. Вимагала дозволу від комунального Спецкомбінату ПКПО, у віданні якого перебувають всі київські цвинтарі. А нове керівництво Спецкомбінату в свою чергу вимагало від підприємців 12 різних довідок та документів, зокрема проект пам’ятника та точний час його встановлення. Причому Спецкомбінат залишив за собою право розглядати заявку впродовж 30 днів, а раніше на всю бюрократію підприємцям потрібно було від сили десять хвилин при в’їзді на цвинтар.
Отож, робота зупинилася. Лише обрані фірми могли побороти бюрократичного змія і легко отримати дозвіл. Які саме? Про це не важко здогадатися, якщо знати, що заступником директора комунального «Спецкомбінату ПКПО», що підпорядкований КМДА, в цей час став Юга Андрій Дмитрович.
Саме той Юга, що колись давно заснував ТОВ «Скорботу» разом з авторитетом Рибкою. Правда, жодними методами з бандитського арсеналу 90-х не можна було так легко й вишукано розправитися з конкурентами?! Отже, «Скорботі» жити слало легше, жити стало веселіше.
Згодом Спецкомбінату ПКПО, так би мовити, на вимогу громадськості, довелося пом’якшити драконівські правила і кількість довідок, які вимагалися від підприємців, було скорочено. Певно, тоді посада заступника директора Спецкомбінату стала для Андрія Юги не настільки цікавою. Він з головою занурився в іншу свою діяльність - «дерибан» автостоянок.
Як Юга розвів 12 тисяч автолюбителів
Тепер доведеться зробити невеличкий відступ від теми, який демонструє тісні зв’язки вчорашніх приятелів Рибки з нинішніми чиновниками будівлі на Хрещатику. Мова буде вестися про «прихватизацію» великих автомобільних стоянок Київського міського союзу автолюбителів, які були створенні в столиці ще Радянської України. В ті часи, щоб отримати місце на такій стоянці, треба було стати членом Союзу автолюбителів, вистояти кілька років в черзі і отримавши місце, не забувати платити членські внески.
За незалежної України місця на стоянках перепродавалися по кілька разів за чималі кошти, отож, не дивно, що новонавернені члени Союзу вимагали, щоб керівництво організації якось юридично закріпило їхні права.
Однак київська влада вперто відмовлялася надати КМСА землі під стоянками в оренду, мотивуючи це тим, що Союз - громадська неприбуткова організація.
Так принаймні довгі роки пояснював автолюбителям начальник відділу автостоянок КМСА наш герой Андрій Дмитрович Юга. Він пояснював, що «влада антинародна і злочинна».
А сам тим часом збирав членські внески та організовував різні побори, що начебто йшли на суди та паперову роботу з Київрадою й КМДА, а насправді ці кошти Юга спрямовував на створення фіктивних фірм, які представляв партнер Юги - Київський Анатолій Цезарович. А далі Юга та Київський розігрували перед автолюбителями спектакль про хорошого та поганого поліцейського. Хороший поліцейський Юга «захищав» інтереси членів КМСА, а поганий Київський забирав їхню землю.
До речі, цей самий Анатолій Київський є партнером Юги в ритуальному бізнесі. Він є співзасновниками «Рафт-Компані», яка спеціалізується на обробці каміння, що забезпечує «Скорботу» могильними плитами, кам’яними хрестами та пам’ятниками.
Але продовжимо історію. Вигравав, звичайно, поганий поліцейський. Поки Юга задурював голови своїм підопічним, Київрада виділяла землю автостоянок в користування фіктивним фірмам, оформлювала оренду, після чого фірма продавалася інвестору-забудовнику і земля випливала з-під коліс наївних автолюбителів. Таким чином наліво пішли 20 автостоянок розміром від 05, до 2 га землі. Щоправда, не всі автостоянки були «прихватизовані» під Югу та партнерів. Газета «Дело», що проводила журналістське розслідування на цю тему, знайшла в засновниках інвестора-«прихватизатора» автостоянки біля Льодового стадіону кінці одного депутата з блоку Черновецького, що особливо близький з зятем мера.
Не обійшлося в цій історій і без людських жертв. Зокрема, голова ГО "Київська міська спілки автомобілістів" Олександр Хорейко помер від зупинки серця, невдовзі після того, як підписав липові документи про відмову КМСА від землекористування. Пізніше експертиза встановила, що підпис був підроблений. Всією цією справою нині всерйоз зацікавиться прокуратура Шевченківського району…
Таку відверто шахрайську схему не можливо було провернути без зв’язків у київській владі. Що це за зв’язки? Можливо, це питання допоможе прояснити завершальний етап нашого розслідування, який стосується сучасності.
Петра Великого на смітник
Нині ситуація наступна: депутат Блоку Кличка Наталя Новак розповіла «Обозу», що реформи в ритуальній сфері, які ініціює київська влада, робляться в інтересах «Скорботи» і для «Скорботи».
Зокрема було прийняте рішення Київради про підпорядкуванню моргів Муніципальному патолого-анатомічному бюро.
Одна з причин цього рішення допомогти «Скорботі» в одній маленькій професійній справі. А саме поховати її найбільшого конкурента фірму «Петро Великий». Останніми роками «Петро Великий» потіснив «Скорботу» з магазинчиків при патолого-анатомічних центрах лікарень, де продавалися вінки, квіти, труни, і можна було замовити всі ритуальні послуги: бальзамування, транспорт, оформлення документів, відспівування. Зрозуміло, хто володів представництвами при моргах Києва, той автоматично отримував левову частку клієнтів.
Очевидно, «Петро Великий» потіснив «Скорботу» тими самими методами, якими нині працює «Скорбота» - зв’язками у владі.
Депутат Київради Наталя Новак вважає, що це відбулося в період, коли ритуальний бізнес лобіювали соціалісти.
Які конкретно, вона не розповіла. Але не суть важливо чий «Петро Великий», якщо нині його лобісти не в фаворі. Адже саме на «Петра Великого» спрямував гнів Леонід Черновецький, коли нещодавно анонсував реформу ринку ритуальних послуг.
«Фактично, «Петро Великий» створив такі умови, що померлі люди у них…Ось поряд дві палати: у одній мої бабусі помирають, не приведи Боже, жах. Іншу - половину здали для багатих, і вони там утримуються в такому комфорті. Вони там у «Петра Великого» воскресають…», - гнівно розповідав Черновецький на брифінгу.
До роботи «Скорботи» жодних претензій не було…
Голова спілки підприємців у сфері ритуальних послуг Людмила Сидоренко цим фактом не здивована. Вона вважає, що Київрада «відірвала» морги від лікарень, лише для того, щоб новостворене комунальне патолого-анатомічне бюро монопольно визначало, які приватні фірми будуть працювати при патологоанатомічних установах.
Це підтверджує і представник КМДА, з яким кореспондент «Обозу» мав розмову на цю тему, і який попросив не афішувати його ім’я та посаду.
До речі, його думка цікава ще й тим, що він вважає, що реформа, яку затіяла київська влада в ритуальній сфері, не є поганою, вона має багато плюсів і лише один великий мінуси.
Мій співрозмовник впевнений, що реформа знищує чорний ринок ритуальних послуг. Зокрема, останнім часом суттєво були зменшені повноваження директорів цвинтарів, вони втратили можливість продавати «на ліво» місця для поховання. Мінус же в тому, що ритуальний бізнес, що виводиться з тіні, на його думку, буде переданий в цілком конкретні приватні руки. «Наразі йдеться про «Скорботу». Представники цієї фірми тісно співпрацюють з київською владою в питанні реформування галузі» , - зауважив мій співрозмовник.
Джерело «Обозу» розповіло, що у цієї фірми сильне лобі в особіі Блоку Литвина, який ініціював реформу у сфері ритуальних послуг в рамках коаліційної угоди. А конкретно ідея належала гаманцю фракції Блоку Литвина в Київраді - депутату Олександру Ліщенко.
До приходу в Київраду він офіційно займав посаду замдиректора ООО "Ринок-1» (ринок «Троєщина»), так принаймні він вказав у документах кандидата в депутати. Згідно бази податкової він також співзасновник ООО «Ринок-1» , а компанію йому до 2003 року складав Валерій Іванович Прищик. Складав, поки не вибув. Причому не за власним бажанням – його, Прищика Валерія Івановича, який був більше знаний, як кримінальний авторитет Прищ, догнали чотири кулі з саморобного пістолета-автомата.
До речі, в ті часи, коли Прищ, ще був живий, його бізнес-компаньйона Олександра Ліщенка, величали просто – Ліча.
Який висновок?
Скажемо м’яко, так, щоб нас не закопали. Отже: виходить, що одні екс-партнери бандитів допомагають іншим екс-партнерам бандитів розвивати улюблений «бізнес» в ритуальній сфері. Причому робиться це під дахом (у прямому й переносному сенсі) будівлі на Хрещатику.
Отже, шановні кияни, якщо ви це прочитали, не помирайте. Принаймні відразу. Адже є така підозра, що на вашій смерті збагатяться люди, для яких «слоеный пирог» , це не блюдо з Великої кулінарної книги домогосподарки.
