ЗАЯВА журналістів „Урядового кур’єра”.

Видео дня

Вдарив час багаторічних невдах та клінічних покручів.

На цей раз вони тріумфують на теренах державницького спрямування національної журналістики. Призначення головним редактором газети “Урядовий кур’єр” Алли Ковтун з благословення Прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко викликало стан шоку серед багатьох столичних газетярів.

І парадокс не в тім, що згадана персона в січні 2009 року досягне пенсійного віку – стократ прикріше від того, що вона чи не найгірша кандидатура у списку тих, хто міг би замінити після 18-річного перебування на “капітанському містку” газети центральних органів виконавчої влади її першого головного редактора Михайла Сороку.

На противагу попереднику реноме спадкоємниці доволі невиразне: до проголошення незалежності обіймала рядові посади в одному з районних часописів на Сумщині, працювала в “Робітничій газеті”, а далі – у довжелезній низці нових видань на кшталт “Контракту”, “Республіки”, менше року навіть очолювала “Ділову Україну”, та довго, скажемо так, внаслідок складного характеру, там не затримувалася. До слова, останнє видання вона з успіхом „поховала”, перед тим розігнавши весь колектив.

„Контракту”, куди її взяли звичайним кореспондентом, вона теж віддячила по-своєму: намагалася відсудити у головного редактора газету.

Те, що коїться нині в „Урядовому кур’єрі”, один і той самий почерк її „керівництва” , що і в попередніх виданнях. Під виглядом так званої реорганізації, про яку не видано головним редактором жодного наказу, відбувається звільнення неугодних людей, у тому числі досвідчених журналістів. Натомість пані Ковтун роздуває редакційний штат керівним складом. Нині вже вона має 5 заступників і одного комерційного директора з досить високими окладами. Причому набираються недосвідчені люди, які роками стояли на біржі праці. Чомусь їх ніхто не брав на роботу! Для А.Ковтун ж головне, аби вони були їй віддані.

Окрема мова про те, як заявила про себе новий керівник у колективі, де сьогодні панує відчай. Ця істерично-неврівноважена пані навіть не бачивши людей в очі, оголосила список працівників, яким слід писати заяви на звільнення. На жаль, у немилість потрапили не лише ветерани журналістики, які впродовж десятиліть мають бездоганну репутацію серед читачів України, а й молоді, творчо активні колеги, чия громадянська позиція та інтелектуальний потенціал – це небо і земля порівняно з пані Ковтун.

Методи витіснення неугодних різні: шантаж, образи. Журналістам без будь-яких пояснень повертають матеріали, аби їхніх прізвищ не було на сторінках газети. Дійшло вже до маразму – підраховується навіть кількість підметів і присудків у реченнях. І це при тому, що сама пані Ковтун нічим про себе в журналістиці не заявила. За чотири місяці керування в „Урядовому кур’єрі” не спромоглася написати жодного рядка, вона не знає правопису, про що свідчать її численні „ляпи” в газеті через примітивні правки.

Про упереджене ставлення головного редактора до журналістського корпусу свідчить її останній наказ про оголошення безпідставних доган декільком працівникам, з порушенням трудового законодавства і колективного редакційного договору.

Таке от маємо вельми оригінальне кадрове призначення, чиї наслідки можуть стати фатальними для суспільно-політичної (хоч і під “казенною” вивіскою) газети, яка з часу виходу користується незаперечним авторитетом серед науково-технічної та культурно-мистецької інтелігенції, керівників бізнесових структур, політичної еліти, на кажучи вже про чиновницьку рать. А найбільше – пересічних, не надто великих статків громадян, що впродовж багатьох років регулярно отримують з її шпальт найдокладніші консультації з багатьох болючих питань сьогодення.

Відтепер з примх пані Алли в “Урядовому кур’єрі” вже не знайдеш сторінок з питань державного будівництва, військово-патріотичної тематики, культури, освіти, науки, історії. Зникли такі жанри, як публіцистика та аналітика. Натомість, з прямої вказівки головного редактора, махровим квітом розцвітають компіляції з Інтернету, простіше кажучи, звичайнісінький плагіат, що серед професійних журналістів є найбридкішим, найогиднішим вчинком.

Та й це не найбільша прикрість. Судячи із заяв, вкрай насторожує антиукраїнська позиція головного редактора (“набридли мені ці вишиванки”, “і назавжди забудьте про ОУН-УПА” – це з її перлів). З подивом журналісти почули й про те, що не потрібні нам публікації ні про бойків, ні про лемків, ні про решту нацменшин. Мовляв, такими матеріалами газета розпалює міжнаціональну ворожнечу... І це ми чуємо від керівника видання Кабінету Міністрів, яке має стояти на державницьких позиціях.

Відсутність елементарної культури, коли не відверте хамство, злопам’ятство й жорстокість - лиш неповний перелік рис персони, котра ще вчора була ніким, а нині дочекалася зоряного часу і аж казиться від примарної власної всемогутності і з садистською насолодою ламає долі людей.

Чи не помітили згаданих відхилень від усталених норм поведінки ті, хто довірив Аллі Анатоліївні кермо управління центрального органу виконавчої влади України? Вибачте за некоректне запитання, але чи адекватна вона у своїх вчинках? Чи не підклали ті, хто висунув її, добрячого підсвинка Прем’єр-міністру України Юлії Тимошенко напередодні президентських виборів?

Валентин БАБЕНКО, Іван ВЛАСЕНКО, Георгій ДОЛЖЕНКО, Микола ПЕТРУШЕНКО, Тетяна ХОМИЧ, Володимир ЧІКАЛІН.

22 грудня 2008 року