90 років виповнилося досліднику геноциду українців
Будьте первыми в курсе главного – подпишитесь на Новини на OBOZ.UA в Google
15 липня виповнилось 90 років Роберту Конквесту, всесвітньо знаному історику й письменнику, автору найвідомішої книги про Україну, написану будь-коли іноземцем – «Жнива скорботи».
«Коли у нас буде Українська республіка, я запропоную першими почесними громадянами Джеймса Мейса і Роберта Конквеста, автора «Жнив скорботи» і «Великого терору», - заявив на першій міжнародній конференції, присвяченій Голодомору (Київ, 1990 рік), один із духовних провідників національно-визвольного руху Євген Сверстюк. – Ці книжки сказали перед світом правду і пом ’якшили людський гріх потурання великій планетарній брехні та переступу через людину».
Відтоді минуло вже понад півтора десятиліття, та, попри заслуги перед українською нацією, ні Джеймс Мейс, який уже відійшов у вічність, аніРоберт Конквест, який уже на схилі років, не були удостоєні цієї почесті. Щоправда, Президент Віктор Ющенко відзначив великих правдолюбів і прихильників української справи орденами князя Ярослава Мудрого П (другого) і V ступеня.
Саме вони у 80-х роках ХХ століттястали речниками (у широкому розумінні цього слова) діаспори й приреченої на рабське мовчаннякомуністичним режимом наддніпрянської України. Тоді Інститут українських студій Гарвардського університету запропонував Роберту Конквесту дослідити тему Великого голоду в Україні 1932-1933 років, щоб хоч через півсторіччя брехні й замовчувань світ дізнався про найбільшу національну трагедію. Впливовий на Заході радянолог–автор опублікованої 1968 року книги «Великий терор» про злочини сталінського режиму якнайкраще підходив на цю роль. Його ім’я було брендом, що забезпечував успіх майбутньої книги.
«П ’ятдесят років перед тим, як я почав писати ці рядки,- відзначавдослідник, - Україна та українські, козацькі й деякі інші землі на схід від неї – територія з майже сорокамільйонним населенням – нагадували один величезний Берген Бельзен (назва нацистського концтабору – Прим. А.С.)Чверть сільського населення – чоловіків, жінок і дітей – померли або помирали, а інші були настільки виснаженими, що навіть не мали сил поховати своїх родичів і сусідів. І так само, як і в Берген-Бельзені, добре вгодовані співробітники ДПУ й партійні чиновники наглядали за своїми жертвами. То був апогей «революції згори». Так Сталін називав ці події, під час яких він разом зі своїми поплічниками придушував два елементи, що вважалися запеклими ворогами тодішнього режиму - селянство загалом та український народ».
Початок «Жнив скорботи» – немов перша сходинка у реальне пекло, набагато жахливіше, ніж «кімната страху». Це – жахи не для лоскотання нервів. Від них стає справді моторошно. Та без осмислення того, що сталося з Україною й українцями у найтрагічніші у сучасній національній історії 30-ті роки ХХ столітя, неможливо збагнути причини перманентної кризи, в якій опинилася країна. Те, чому зазнала поразки Помаранчева революція, що пробудила стільки невиправданих сподівань, чому ми живемо за «законами», незрозумілими цивілізованому світу, й чому лишаємося на задвірках Європи.
Пекло – літературний образ. Його синонім у міжнародно-правовій сфері – геноцид, що дає ключ до розуміння причин і наслідків трагічних подій, визначає винних у скоєному злочині, який не має терміну давності. Згідно з резолюцією Генеральної Асамблеї ООН, ухваленою у грудні 1948 року, геноцид означає дії, вчинені «з наміром знищити повністю або частково національну, етнічну, расову чи релігійну групу».
«Факт є фактом: щодо української нації вчинено нечуваний злочин, - робить висновок Конквест. – І чи то відбулося у підвалах, де страчували безневинних, чи у таборах примусової праці, чи в селах, де вмирали з голоду, - це було свідоме винищення мільйонів людей, з яких складалася ця нація». Географія терору голодом свідчить сама за себе: під час трагедії 1932-1933 років, за підрахунками дослідника, які він вважає приблизними, в СРСР померли 7 мільйонів селян, з них 5 мільйонів - в Україні і ще 1 мільйон – у переважно україномовній Кубані. Точне число жертв встановити вже неможливо.
Натомість Роберт Конквест вважає, що Великий голод 1932-1933 років – не єдиний прояв геноциду, вчиненого комуністичним режимом проти української нації. «Голодомор, - наголошує він, - супроводжувався руйнуванням українського культурного й релігійного життя та масовим винищенням української інтелігенції. Здоровий глузд не дозволяє бачити у цьому подвійному ударі щось випадкове». Тоді було фізично винищено не лише найпрацьовитішу верству нації - хліборобів від діда-прадіда, а й її інтелект, усіх тих, хто самостійно мислив і був спроможний активно протестувати проти більшовицького варварства. «Україну було розчавлено: її церкву знищено, її інтелігенцію розстріляно або заслано, її селян, з яких переважно складалася українська нація, виморено або підкорено», -з гіркотою пише Роберт Конквест.
Тож дивує не те, що українці й досі не спромоглися визначити своє місце усучасному світі, а радше їхня здатність до фізичного виживання. Однак духовне відродження нації – набагатоскладніший і триваліший процес. Коли воно відбудеться й чи відбудеться взагалі, сьогодні не може передбачити ніхто, хоч у переддень незалежності України Роберт Конквест був переконаний. що її національнаідея й державність утвердяться.
P.S. В Україні, зокрема й на телебаченні, про найбільшу національну трагедію згадують хіба що у День пам’яті жертв голодоморів і політичних репресій, офіційно запроваджений під тиском національно-патріотичних сил Леонідом Кучмою. Віддати ж шану автору книги «Жнива скорботи», який розкрив світові правду про Голодомор, з нагоди його ювілею просто забули. Вкотре спрацював синдром ПТУ - провінційності телебачення в Україні, що є показникомінтелектуального й морального рівня переважної більшості його програм.
Натомість Фонд «Україна-3000» нещодавно перевидав «Жнива скорботи», вперше опубліковані українською мовою у Києві 1993 року на пропозицію та за фінансового сприяння Крайового комітету вшануваня жертв Голодомору в Україні 1933 року (США). Шкода, що презентація славетної книги не відбулася до 90-го Дня народження Роберта Конквеста.
*)У передмові до «Жнив скорботи» Роберт Конквест віддає належне, передусім, «важливому співробітництву та внеску доктора Джеймса Мейса у серйозні дослідження й докладеі обговорення книги».
