Фатальна помилка Мата Харі

              Народилась Маргарет Целле, таке справжнє ім’я Мата Харі, в сім’ї забагатілого кравця в Нідерландах. Коли їй було 10 років, померла мати, а невдовзі збанкрутував батько, і дівчинці довелось виїхати до свого дядька. У 19 років вона вийшла заміж за капітана колоніальних військ Кемпбела Макліда, який забрав її в Індонезію.

              Та не відчула Маргарет сімейного щастя. Замість ведення домашнього господарства, їй хотілося чогось більшого: розваг, авантюр. Тому, 1902 року вони розійшлися. Наступного року Маргарет опинилась в Парижі. Без грошей, без рідних та знайомих, вона зайнялась імітуванням ритуальних танців, за якими спостерігала в Індонезії. Але все було даремно. Вона спробувала позувати для художників та вони відмовлялись від її послуг, через її фізичну недосконалість. Не маючи кар'єрного успіху, вона поїхала на деякий час до Голландії, звідки повернулась сповнена новими ідеями та замислами. Одного разу її екзотичний виступ побачив власник Музею мистецтв Сходу. Він запропонував Маргарет виступати на показах його колекцій, але під іншим іменем. Так в історії з’явилось нове ім’я – Мата Харі, яке в перекладі з малайської означає „Око дня”. Разом з новим ім'ям з'явились нові шанувальники. Для Парижа її танці, особливо „Сім ковдр”, в кінці якого Мата Харі залишалася зовсім роздягненою, були незвичними і більш ніж видовищними. Гроші рікою текли в гаманець нової діви. Вона мала найвишуканіші апартаменти та найбагатших залицяльників. Але все зрештою набридає, і „ритуальні” танці „Ока дня” не були виключенням. Майже в повному банкрутстві вона опинилася в Берліні, де й відсвяткувала своє тридцятиріччя. У той час, мабуть, вона і стала агентом німецької служби Шрагмюллера, відомої як „Фрейлін Доктор”.

Портрети Мату Харі з'являються на поштових листівках, пачках сигарет і скоро вже на жерстяних банках з голландським печивом. Навіть зовсім збіднілий на той час її отець видав в 1906 році в Амстердамі книгу "Історія життя моєї дочки і мої заперечення її колишньому чоловікові". Вона продається дуже добре - до великої вигоди Адама Зелле і до збільшення слави його дочки в Нідерландах.

              Н21 - під таким кодом Мата Харі була занесена у списки. Буква вказує на країну походження агента (Нідерланди), а цифра – порядковий номер у списку найманців. На докорінну зміну її долі дуже вплинуло знайомство з Крамером, одним з резидентів секретної служби Німеччини. Він доручив їй перше завдання у Франції, за яке вона отримала 20 тис. франків. Але, опинившись у Парижі в квітні 1916 року, вона знову повернулася до старих звичок: все ті ж легкі знайомства, танці, одружені коханці. Через певні проблеми зі здоров'ям, Мата Харі довелося виїхати на курорт у Віттель, який знаходився у військовій зоні. Тут і відбулася фатальна для неї зустріч з шефом французької розвідки капітаном Жоржем Ладу. Вона розповіла йому про те, що була одним з агентів Крамера, після чого капітан велів новоспеченому шпигуну відправлятись у Нідерланди і чекати наказів. Ось так і почалась неймовірно заплутана історія цієї жінки, в якій ще й досі залишається багато білих плям.

            Прямуючи на поромі „Голландія” в Бельгію, Мата Харі була захоплена англійськими військовими, що прийняли її за німецьку шпигунку Клару Бенедикт, - яка, до речі, також була танцівницею. Через безвихідь, Н21 розповіла британцям, що вона працює на союзників-французів. Контррозвідник Базиль Томсон, запропонував англійцям відпустити Мата Харі в Іспанію. Ті так і зробили. Прибувши в Мадрид, вона вела себе так, ніби працювала на французьку розвідку. У грудні авантюристка вирішила навідатись у німецьке посольство, сподіваючись звабити майора фон Келле і отримати від нього секретну інформацію. І як ви гадаєте? Її божевільний план спрацював, і майор став коханцем Мата Харі. Всі найважливіші дані, які вона дізнавалася від Келле – передавалися шефу французької розвідки Жзефу Данвіню. Він заявив, що захоплюється Мата Харі і як коханкою, і як агентом, який щоразу приносив йому інформацію, отриману безпосередньо з уст Калле.

            Але француз навіть не підозрював, що його кохана жінка передає слово в слово фон Калле те, що він їй розповідає в інтимних бесідах. Вже під час наступної зустрічі Мата Харі з німецьким майором, він дізнався, що її бачили у компанії Данвіня і, звичайно, прийшов в ярість. Подолавши гнів, він вчинив для неї перевірку: повідомив декілька фальшивих фактів, які шпигунка прийняла за чисту монету. В січні, прибувши в Париж, вона сподівалась отримати щедру нагороду, але на цей раз все відбувалось вже не за її планом. Французький військовий міністр генерал Піоте заявив, що: „ Маргарет Целле, відома як Мата Харі, підозрюється, як німецький агент” і вона одразу була затримана французькими спецслужбами.

            24 липня 1917 року, в Паризькому суді, Мата Харі було засуджено, як „небезпечного ворога Франції”. Вирок було виконано лише через 3 місяці. За скасування смертної кари танцівниці боровся її колишній коханець, адвокат Едуар Клюне. Та всі його дії були безуспішними. Маргарет Целле належала до секретних служб як і Франції, так і Італії. Вона отримувала від них великі суми грошей і візитувала до різних країн з особливими дорученнями, але гроші використовувались, а завдання не виконувались.

Секретне досьє, в якому утримуються всі документи з процесу над Мата Харі, будуть відкриті за законами Франції лише в 2017 році – 100 років потому, як був оголошений вирок про смертну кару. Як зараз стверджують адвокати, військовий суд підробив факти, а Мата Харі, хоч і викачувала гроші з представників еліти Франції та Німеччини, важливої інформації ніколи не надавала. А все це було потрібно, лише для того, щоб показати, як гарно працюють французькі спецслужби. А можливо, все було набагато простіше і „великі дяді” просто боялися ганьби. Адже простій голландській куртизанці вдалося розвести не одного високопосадовця на великі гроші. А вбивши Мата Харі, вони сподівались змити весь цей бруд.

             Гонорари танцівниці перевершували прибутки крупних банкірів і підприємців, а про її любовні зв'язки писали практично всі газети. Важко сказати, що було правдою, а що вигадкою, але під час суду над Мату Харі як свідки її невинності виступали два королі, наслідний принц Німеччини, прем'єр-міністр, французький міністр і ще декілька крупних чиновників, що призналися в любовних зв'язках з нею і що просили про поблажливість до жінки. Всі вони в один голос говорили: ніяка Мату Харі не шпигунка. На жаль, малоймовірно, що ми зможемо дізнатися правду про голландську красуню, яка досягла своєї слави екзотичної танцівниці, дорогої куртизанки, але була розстріляна, як шпигунка. Хоча, можливо, нею ніколи і не була...

             Олена МОСКАЛЕНКО