Всесвітньовідомі режисери все частіше звертають свою увагу на Українські театральні підмостки. Із прем'єрою до нас завітав Кшиштоф Зануссі.

Видео дня

Кшиштоф Зануссі (Фото: molodist.com) "Маленькі подружні злочини" очима всесвітньовідомого польського кінорежисера Криштофа Зануссі нарешті може побачити столична театральна публіка.

13 червня у Національному театрі імені Івана Франка відбулася прем'єра за п'єсою французького драматурга Еріка-Емануеля Шмітта.

Кшиштоф Зануссі: „То, что в этой пьесе является самым главным - это обман, брехня. Тут меньше позорно сказать неправду. Я это почувствовал в репетициях, как правдиво мои актеры говорили неправду, я их умолял: нет, говорите ее так, что вам это очень трудно и чувствовалось, что Вы это делает плохо".

Напередодні польський режисер дав інтерв'ю польському радіо.

-    Ви отримали філософську освіту у Яґеллонському університеті у Кракові, але не продовжили академічної кар’єри, та зайнялись кіно. Чи можна сказати, що ця остання сфера стала тим полем Ваших метафізичних пошуків, що це було те ж саме філософування, тільки за допомогою інших засобів виразу, інших шляхів дослідження? Як вдається навіть дуже абстрактні речі виразити мовою кіно?

-    Я гадаю, що кожне мистецтво, особливо мистецтво аудіовізуальне, здатне переказати і думки, і емоції. Й вони лише у зв’язку несуть якусь людську істину. Бо думка сама собою буває дуже небезпечною і підступною. І завжди, коли я дивлюсь на ці кілька сотень років Ґуттенберґа, то теж бачу, як багато зла ті роки зробили для людської душі. Бо людська пиха найліпше зростає на аркушах паперу задрукованого літерами. Натомість вигляд людини завжди є тим, що верифікує нашу – часто дуже перебільшену – думку про себе. Я дуже вірю в аудіовізуальну епоху. Гадаю, що ця епоха буде ліпшою, бо ми будемо більш критичні й не будемо так легко піддаватись абстракціям. Бо абстракції страшно небезпечні. Й від часів Французької революції знаємо, як абстракції ошукали людство, переконали його в тому, що воно є й потужним і досконалим, а між тим зникло розуміння нашого становища, котре також є становищем слабким і пасивним на цій землі. І я бачу, що за допомогою аудіовізуальних засобів це проявляється набагато міцніше, а тому так до них прив’язався. Хоча мене дуже тягне до пера, до писання. Проте, це щось інше, ніж філософія. Це та філософія життя, це та філософія, що розуміється по-сократовськи, у певному наближенні. Це не філософія ясних понять і абстрактних істин. І саме це я намагаюсь представити в своїх фільмах і це мене надихає. А ту академічну філософію, котру я вивчав, котру дуже полюбив – трактую як прекрасне зайняття для розуму, але не вона є моїм істинним покликанням.

-    Дерріда казав, що абстракція є своєрідним гріхом, але саме в абстрактній формі існують ті найпрекрасніші ідеї, чи не так? В тому числі, навіть звернемось до таких досить повсякденних і в якомусь сенсі приземлених, як та європейська ідея – ідея певної культурної єдності Європи тощо. Чи Ваше мистецтво в цьому сенсі не є носієм такої абстракції, її представником, наприклад, для країн Східної Європи як Україна та інші?

-    Я звик до тієї думки, що Європа має дві легені, та що я належу до тієї західної, а Україна – як сама її назва про це говорить – лежить на краю, на межі. Ну а потім вже прекрасна православна або ж східна, візантійська Європа. І всі вони мають багато що одна одній розповісти. Польща мусить в тому діалозі приймати участь, навіть якось його підтримувати, хоч не завжди вміє це робити. А до України маємо ще особливий стосунок через те, що в якийсь спосіб ми були в історії пов’язані, і в якийсь спосіб дивлячись на історію сьогодні можна сказати, що наше співіснування було зіпсуте з вини поляків. Ми недооцінили чи не вшанували прагнень українського, козацького суспільства. Й ми передусім багато через це втратили, але й Україна теж, котра не дочекалась державності тоді, коли був на це час, і тепер наганяє той брак, поспішно, маю надію, що вдало, проте в драматичних обставинах. Тож ми – поляки, маємо обов’язки щодо України як не найліпші сусіди в минулому, і як люди, котрі багато років були в великому конфлікті…, правда? Українці і ляхи вбивали одне одного протягом багатьох сотень років. А наше покоління має це змінити, має це виправити.

    Тому саме їду за пару днів до Києва поставити там п’єсу, хоч зазвичай не дуже хотів би туди їхати, бо це мені не по дорозі й не дуже маю на це час. Тож, якби це не була Україна, я б туди не поїхав напевно. А їду!

-    А як Ви бачите ту співпрацю в майбутньому, передусім у галузі культури?

-    Ну, бачу її звісно в тому, щоб ми одне одного знали, щоби ми між собою розмовляли, щоб ми очистили від неправди нашу історію та позбулись комплексів, котрих маємо забагато і без потреби. Без тих комплексів можемо жити значно краще. Треба собі сказати правду навіть там, де вона є часом неприємна.

Як Обозреватель повідомляв раніше, в Україну запрошують відомих іноземних режисерів, ті з задоволенням долучаються до театрального життя української столиці.

Довідка:

Кшиштоф Зануссі

Лауреат Канського кінофестивалю в номінації «Режисер» (1980)

Спеціальний приз Венеціанського кінофестивалю (1982)

Головний приз Венеціанського кінофестивалю (1984)

Царськосельска художня премія (2004)