Янукович оголосив війну Президенту

29 серпня на спільному засіданні трьох урядових комітетів під керівництвом Миколи Азарова було ухвалено рішення про заборону Президентові давати доручення Кабінету Міністрів.

У зв‘язку з цим Центр досліджень політичних цінностей звернувся до політичних експертів із питанням:

«Чи погодиться Президент з обмеженням своїх повноважень Кабміном?»

Володимир ФЕСЕНКО (голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента»):

„По-перше, це не рішення Кабміну, а лише рішення урядових комітетів. Я думаю, що таким рішенням віце-прем‘єр Азаров далеко вийшов за межі своїх повноважень. Фактично, розмежування повноважень Президента й Кабінету Міністрів може встановлювати Конституція України й Закон про Кабінет Міністрів. Цього закону немає й тому можуть виникати нормативні конфлікти між Президентом і урядом. Чому рішення, яке було ухвалено урядовими комітетами, виходить за рамки правового поля? Є, наприклад, такі ситуації, коли ухвалюється рішення Радою Національної Безпеки України, указами Президента й згідно з законодавством уряд має їх виконувати. Тому ухвалювати зараз таке рішення урядовими комітетами, я думаю, просто не можна. Фактично, це означає штучне створення конфліктної ситуації між урядом і Президентом”.

Олесь ДОНІЙ (голова Центру досліджень політичних цінностей):

„Рішення урядових комітетів щодо Президента не коректне й навряд чи законне. Адже в жодному розділі Конституції не прописано, що Кабмін має право регулювати діяльність Президента.

З іншого боку, спровокувала цю ситуацію юридична безграмотність або Президента, або його радників. Президент вже не перший раз помічений у тому, що виходить за рамки своїх повноважень. Так, йому неодноразово правозахисники й політологи вказували на неправочинність таємних документів, які він штампував із початку своєї каденції. Тепер Президент продовжує підписувати якісь «доручення» уряду, на що він не має формального права.

Слід зазначити, що Азаров свідомо обрав конфліктний шлях. Якби Кабмін хотів лише вийти з цієї ситуації «без бою», то можна було б, наприклад, ігнорувати незаконність доручення Президента з одночасним поданням до Конституційного Суду. Натомість був обраний «шлях війни». Це означає, що розпочинається етап змагань за першість в державі. Чиновництво дрібної й середньої ланки вичікує, хто головніший – Президент чи прем‘єр. Цей здавалось би дрібний конфлікт щодо доручень уряду може мати неабиякі наслідки”.

Володимир МАЛИНКОВИЧ (директор Українського відділення Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень):

„ Дело в том, что решение Кабмина является свого рода напоминанием о том, что действует обновленная Конституция, и в соответствии с ней полномочия Президента в отношении действий Кабмина существенно изменены. Речь идет о пунктах 15 и 16 статьи 106, касающихся полномочий Президента: если раньше Президент имел право на реорганизацию Кабинета Министров, то сегодня он имеет право только приостановить действие тех актов Кабмина, которые с его точки зрения являются антиконституционными. Так что ничего противозаконного Кабмин не сказал, более того, в статье 116 Конституции введены пункты 9.1 и 9.2, которые подчеркивают, что Кабмин сам занимается организацией деятельности своих структур. Поэтому рассматривать решение Кабмина, как нечто противоправное, нет никаких оснований. Все, что сегодня сказано в Кабмине – всего лишь подтверждение того, что касается изменений внесенных в Конституцию. А сделано это, видимо затем, чтобы подчеркнуть, что даже те министры, которые вошли по квоте Президента в Кабмин, должны работать единой командой под руководством премьер-министра. Мы знаем, что часть министров постоянно заявляют о том, что они будут проводить политику Президента. Они могут проводить принципы Универсала, но действовать они должны в соответствии с решениями Кабинета Министров”.

Юрій ЯКИМЕНКО (директор політико-правових програм Українського Центру економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова):

„Перш за все, обмежувати права Президента – не прерогатива Кабінету Міністрів. Ці питання регулюються Конституцією чи відповідними законами. Тому, навіть, якщо таке рішення й було офіційно прийнято, то воно напевно не матиме правових наслідків. По-друге, погодиться Президент із ним чи ні, залежать від статусу рішення, яке буде прийняте. Якщо це буде зміна до Конституції, або закон про Президента України чи Кабінет Міністрів, тоді він матиме можливість, або погодитись, підписавши цей закон, або не погодитись, відповідно, наклавши на нього вето. Поки що це виглядає як вияв правової й політичної позиції окремими членами Кабінету Міністрів і, відповідно, для Президента воно матиме скоріш інформаційне значення, ніж правове”.

Ігор КОГУТ (голова ради «Лабораторії законодавчих ініціатив»):

„Президент насправді може звертатися до уряду з певними дорученнями, це є нормою Конституції, але це не мають права робити від імені Президента будь-які інші інституції на кшталт Секретаріату Президента, чи інші органи влади. Насправді, більшу частину повноважень Президента й уряду вже врегульовано Конституцією. Це стосується в першу чергу економічної політики. Президент втратив частину своїх повноважень щодо норм проектування в сфері української економіки, але, мені здається, що на цьому етапі рішення Кабінету Міністрів є доволі несвоєчасним. Сьогодні від Президента багато залежить у сфері врегулювання суспільних відносин, тому потрібно знаходити компроміс”.

Максим СТРІХА (керівник наукових програм Інституту відкритої політики):

„Президент діє в рамках Конституції України й, безумовно, законодавство передбачає можливість давати доручення Кабміну. З іншого боку, статус цих доручень на сьогодні, м’яко кажучи, незрозумілий. Якщо за часів Кучми доручення означало «до виконання», то зараз – радше щось на кшталт «розглянути й внести пропозиції». Хоча, безумовно, таке рішення лежить радше в символічній площині: показує, що досягнутий компроміс є дуже хитким і, що в Партії Регіонів є «яструби», які цього компромісу не потребують. Із цими «яструбами» все більше асоціюється саме Азаров, якого раніше вважали більш-менш поміркованим. Безумовно, сама наявність такого рішення змусить Президента реагувати адекватно, оскільки «скоритися й проковтнути» – це, очевидно, було б згубним для залишків його рейтингу та повноважень”.