«Істинний арієць» - не Штірліц, а Джавахарлал Неру

Так звана арійська тема вимагає особливої відповідальності і обережності дослідників. Адже її експлуатація набула особливо потворних форм у часи "Третього рейху" та продовжує екплуатуватися псевдоісториками донині.

Арійці в перших індійських текстах представлялися як могутні завойовники, що рішуче перемагали ворогів. Такий образ виявився затребуваним у нові часи спочатку в Німеччині, а згодом і в інших країнах. Нині арійську тематику в найбільш безглуздих і антинаукових формах використовують нацисти усього світу. Українці мають бути особливо пильними, оскільки в сусідній з нашою країною Росії, за даними звіту Московського бюро з прав людини, мешкає майже половина нацистів усього світу – близько 50 тисяч (http://www.korrespondent.net/main/128369).

Наука про арійців свідчить про наступне.

Нині в науці панує теорія про спільність походження народів і народностей індоєвропейської мовної сім‘ї, які на сьогодні розселилися в Європі, значній частині Азії і Америки. Теорія була вперше висловлена наприкінці ХVIII століття англійцем В. Джонсом і сьогодні визнається за істинну переважною більшістю дослідників. Прабатьківщину індоєвропейців, тобто предків більшості народів Європи, Америки, частини населення Індії та Ірану, сучасні вчені знаходять у лісовій чи лісостеповій зоні Східної Європи. За таким важливим критерієм, як гідроніми (назви рік і озер, які визначаються більшою сталістю у порівнянні з назвами населених пунктів), прабатьківщину індоєвропейців розміщують приблизно між Рейном на Заході, Балтією на Півночі, Дунаєм на півдні і Дінцем на Сході. Як бачимо, майже вся територія України потрапляє у цю площу і становить її східну половину. Ознаками усіх ранніх індоєвропейців є антропоморфні ідоли (відомі в українських степах як „кам‘яні баби”), курган, вохра у поховальному ритуалі, клейноди (скіпетри, булави, сокири), віз на колесах.

Сучасна класифікація індоєвропейських мов включає наступні 13 груп:

1) балтійська група (литовська, латиська);

2) германська (норвезька, шведська, німецька, датська, англійська, голландська, тощо);

3) слов‘янська група (українська, польська, чеська, словацька, словенська, російська, білоруська, сербо-хорватська, болгарська, македонська, а також церковнослов‘янська (книжна мова, живою не була ніколи, спеціально створена слов‘янськими просвітниками Кирилом і Мефодієм для релігійної просвіти слов‘ян на базі староболгарської мови);

4) кельтська група (ірландська, бретонська, гельська, валлійська);

5) романська група (португальська, іспанська, французька, італійська, румунська тощо);

6) індійська (хінді, урду тощо);

7) іранська група (перська, осетинська, пушту, таджицька, курдська тощо);

8) грецька група (грецька);

9) іллірійська група (албанська, мертва іллірійська);

10) вірменська (вірменська мова);

11) фригійська (мертві мови фракійська, дакійська тощо);

12) тохарська група (мертва тохарська мова);

13) анатолійська група (мертві мови хетська, лідійська тощо)./P>

Гуманісти обґрунтовано стверджують, що всі люди родичі. Крім цього, більшість народів, які говорять переліченими вище мовами, мають певні, хоча й дуже стародавні родові зв‘язки між собою. Хоча окремі народи отримали мову індоєвропейської мовної сім‘ї внаслідок асиміляції.

Між частинами індоєвропейської сім‘ї існували більш або менш близькі відносини. Так, сьогодні вчені вважають, що слов‘яно-германо-балтська єдність проіснувала досить довго, десь до середини або й кінця ІІ тисячоліття до н. е. Тобто найближчими родичами слов‘ян є балти (нинішні литовці та латиші) та германські народи. У свою чергу, до першої половини ІІ тисячоліття до н. е. існувала індоіранська єдність, тобто єдність народів, частина яких пізніше заселила Іран та Північ Індії. Що стосується арійців, то ця назва може бути умовно «своєю» лише для двох мовних груп – індійської і іранської. Вчені вважають, що назвою індоіранців до їхнього розподілу на праіранців і праіндійців та кілька століть після цього була назва „арья”. До сьогодні назва аріїв залишилася в назві Ірану та в самоназві північнокавказького народу осетин, які називають себе «ірон».

Отже, близько початку ІІІ тисячоліття до н. е. на території прабатьківщини індоєвропейців утворилося племінне угруповання під назвою арья (індоіранці), яке потім розділилося на праіндійців і праіранців. Однак задовго до того предки германців, балтів та слов‘ян вже жили окремо від безпосередніх предків індоіранців, тобто прямого відношення до арійців не мали. Ім‘я ж пращурів всіх індоєвропейців філологам невідоме, більшість з них сходяться на думці, що воно було іншим. Зафіксовані арійські слова та власні назви дають матеріал для розуміння близькості усіх індоєвропейських мов та слов‘янських і індоіранських зокрема. Так, скажімо, божеством вогню аріїв був Агні, підземного царства Яма, сільська община називалася „грама” (подібно до „громада”), загальні збори – „саміті”, подібно до „саміту”. Філолог В. Абаєв вважав, що після розподілу індоіранської єдності одна частина індоаріїів пішла в Індію і Середню Азію, а певна частина лишилася в степах України. В. Абаєв робив такі висновки на основі аналізу гідронімів (назв річок та озер) України. Поділ арійців на праіранців та праіндійців (індоаріїв) відбувся у першій половині ІІ тисячоліття до н. е. Після цього більшість праіндійців і частина праіранців відкочували на Схід, однак значна частина праіранців і праіндійців лишилися або повернулися на територію України, щоб через тисячі років, уже під назвою скіфів і сарматів, розчинитися в слов‘янах.

Як бачимо, до германців арії жодного відношення не мали, крім того, що, як і десятки інших народів, говорили мовою індоєвропейської сім‘ї. Проте і слов‘янам, як і всім іншим, пишатися самим фактом непрямої причетності до арійського походження особливо нема чого.

«Арії» – це дуже стародавня племінна назва інодоіранської групи племен, не більше і не менше. Єдиним її гріхом стало те, що завдяки зробленим в ХІХ столітті перекладам індійських та іранських текстів її відкрили для себе такі людиноненависники і невігласи, як Гітлер.

Олександр ПАЛІЙ, історик, для «Обозревателя»