День поразки. Частина третя

Продовження.

Читайте також День поразки Частина перша та Частина друга 

«Королівський тигр» проти всіх

1944 р. німці випустили нового «звіра». PzVІ В став найвищою точкою німецького серійного танкобудування. Єдиним суттєвим недоліком машини була невисока швидкість та слабка маневреність. «Королівський тигр» мав той самий двигун «Майбах» (одна з найдорожчих сьогодні автомобільних марок) потужністю 700 к. с., який ставили й на «Пантеру», але при цьому він важив на 20 т більше.

Радянські ИС-2, які раніше побоювалися «Тигра», від «Королівського тигра» тепер просто ховалися: командування офіційно рекомендувало танкістам діяти протиPzVІ В переважно із засідок. Цей танк на мав собі рівних ні серед радянської, ні серед британської, ні серед американської бронетехніки. Точніше, радянські та американські конструктори таки спромоглися витворити дещо подібне (М26 «Першинг»), і навіть дещо краще (ИС-7), але ці машини не встигли на фронти Другої світової. «Королівський тигр» до кінця бойових дій залишався мисливцем, від якого броньована здобич могла хіба що втекти – якщо мала для цього достатньо прудкі гусениці.

Німецький важкий танк Pz V І В «Королівський тигр»

Спроба «покращити хороше»: гармата стала ще довшою та потужнішою, ніж була у звичайного «Тигра», а бронювання досягло рекордних серед серійних танків позначок! Важкий та неповороткий «Королівський тигр» німці охоче використовували в обороні – адже Третій рейх вже доживав останні місяці…

Маса – 69,8 т; екіпаж – 5 людей; озброєння – одна 88-мм гармата, два 7,92-мм кулемети; товщина броні – до 190 мм.

Радянський важкий танк ИС-7

«Монстр, що запізнився на війну». Маючи бойову масу «Королівського тигра», ИС-7 з двигуном 1050 к. с. розвивав швидкість до 60 км/год, тоді як «німець» ледь досягав 30 км/год. Цей «Королівський лев» нищив усе живе навколо себе з 8 кулеметів, а морською гарматою здатен був розірвати на дрантя будь-кого з гітлерівського звіринця. ИС-7 врятував би десятки тисяч життів радянських воїнів – якби пішов у серійне виробництво хоча б наприкінці 44-го. Але тоді його лише починали проектувати…

Маса – 68 т; екіпаж – 5 людей; озброєння – одна 130-мм гармата, два 12,7-мм кулемети, шість (!!!) 7,62-мм кулеметів; товщина броні – до 210 мм.

Якою ціною?

Дані про втрати радянської армії у ВВВ довгі роки були державною таємницею СРСР. Причина зрозуміла, коли аналізуєш наслідки гучних «перемог». Під Курськом Червона армія втратила: танків у 4,7 разів, літаків у 1,7 разів, солдатів та офіцерів у 4 рази більше, ніж вермахт. Ще важчою ціною далася «перемога» під Сталінградом: задля того, щоб оточити 330-тисячну армію Паулюса, у приволзьких степах поклали понад 1,5 млн. бійців. Сотні тисяч солдатів лежать під Харковом, Києвом, Будапештом, Варшавою, Кенігсбергом. Мільйон – безпосередньо у Берліні.

Міфи радянської пропаганди живучіші за радянський лад. Тільки зараз ми дізнаємося, що Т-34 був не «кращим», а лише наймасовішим танком війни. Десятки тисяч цих хай не дуже грізних, проте невибагливих машин, зрештою, й забили останній цвях у труну Третього рейху. Не було у ВВВ «перемог» ані під Курськом, ані під Сталінградом, ані під Берліном. Був моторошний кривавий марафон, на фініші якого бовваніють два могильні пагорби: під одним 3,25 млн. німецьких, під іншим – щонайменше 13,6 млн. радянських солдатів.

Це була унікальна в історії людської цивілізації війна, яку переможець виграв самими лише поразками. Радянська влада роками жорстоко тероризувала своїх громадян, виводячи пильність у ранг найбільших чеснот, а сама після цього мирно проспала війну, за два тижні втративши армію, а за два місяці – країну. І потім, щоб повернути собі цю країну, ще 1400 днів та ночей закидала ворожі амбразури трупами матросових та гастелло. Аж доки ворог не задихнувся.

Загадка блискавичного програшу СРСР досі залишається нерозв’язаною. Країна Рад втратила здатність до організованого опору навіть швидше, ніж Польща або Франція. Чому? Так, німці не піддавали свій командний склад напередодні війни безглуздим репресіям. Так, німецький генштаб з його здатністю диявольськи точно планувати та здійснювати військові операції ще з часів Бісмарка вважався кращим у світі. Так, вермахт користувався на початку війни деякою якісною перевагою у літаках (більш того, вже 1939 року німці мали готовий до виробництва реактивний авіадвигун, – і лише бюрократична тяганина вповільнила його використання на серійних моделях). Але жоден з цих факторів не може пояснити подальшої трагедії. Адже, як швидко б вермахт не просувався, знищити у перший день весь парк бронетехніки п’яти військових округів він не міг ніяк. Отже, був час заправити ці тисячі танків пальним, заповнити боєукладку снарядами та патронами, розкрити «тривожні» пакети й – рушити на ворога: на другий, третій, четвертий день агресії. Червона армія справді мала все, щоб від початку війни «перенести її на ворожу територію». Але особисте заціпеніння Сталіна, яке в тодішній ситуації дорівнювало державній зраді, параліч радянської верхівки, що миттєво уразив всю ієрархічну систему від члена ЦК до останнього ротного комісара – підготували нашим дідам та прадідам зовсім інший сценарій життя й смерті…