День поразки. Частина друга

День поразки. Частина друга

Продовження. Першу частину дослідження читайте тут

Один з найбільш вдалих німецьких танків своєю появою був зобов’язаний саме радянській «тридьцятьчетвірці». Розроблений ще наприкінці 30-х Pz IV морально застарів. Нацистська верхівка дуже гостро відчувала потребу протиставити Т-34 машину не просто рівноцінну, але й таку, яка б мала запас для подальшого вдосконалення. Спочатку німці вирішили просто скопіювати ворожий танк. Детально вивчивши кілька трофейних взірців, фірма «Даймлер-Бенц» (та сама, що сьогодні сумлінно випускає «мерседеси») представила Гітлеру проект, який разюче скидався на Т-34, повторюючи контури його корпусу та башти. Проте у подальшому перевагу було надано проекту фірми МAN (тієї, що сьогодні так само сумлінно випускає вантажівки). Середній (а фактично – важкий) танк Pz V отримав грізну назву «Пантера» й був повністю готовий навесні 1943 р. Щоправда, конструктивні недоліки, до усунення яких німецьке командування ставилося дуже прискіпливо, трохи затягло «вихід у світ». Через це Гітлер навіть відклав дату початку наступу під Курськом. Але результат удару був приголомшливим: лише протягом липня-серпня 1943 року, під час наступу німецьких та контрнаступу радянських військ в районі Курська, Орла та Білгорода Червона армія втратила 6064 танків та «самоходок»; вермахт – 1280. Тобто, співвідношення втрат приблизно 5:1. Секрет диявольської ефективності «Пантери» полягав перш за все в довгій гарматі калібру 75-мм. Закони балістики дуже прості: чим більше співвідношення калібру та довжини, тим вища початкова швидкість, а отже, й бронебійна сила снаряду. Використовуючи досконалу оптику відомої фірми «Карл Цейс» (сьогодні – мирний виробник біноклів та окілярів), «Пантери» розстрілювали Т-34 з далеких відстаней, самі залишаючись при цьому невразливими завдяки товстій лобовій броні.

Видео дня

В серпні 1943 р. під час наради у Державному комітеті оборони Сталін, розбираючи результати Курської битви, знервовано заявив, що якісну перевагу ворога у бронетехніці необхідно якнайшвидше подолати. Нові німецькі танки вели нищівний вогонь з відстані 1500 м; Т-34 могли вразити «Пантеру» з дистанції не більш, ніж 500 м. «Образно кажучи, – зауважив нарком танкобудування В. Малишев, – ворог має руки втричі довші за наші; слід негайно встановити на Т-34 потужнішу гармату.»

Оскільки радянська 76-мм гармата не могла й близько конкурувати з німецькою 75-мм (ще один парадокс!), конструктори озброїли «тридьцятьчетвірку» артсистемою калібру 85-мм. Фактично новий танк Т-34-85 отримав башту іншої форми з посиленим бронюванням. Але радянське «негайно» затяглося на півроку: до початку 1944 р. танкісти ЧА воювали на старих модифікаціях «тридцятьчетвірки», намагаючись уникати прямих зіткнень з ворожими танками.

При цьому «Пантера» була не найстрашнішим «звіром» вермахту…

Німецький середньо-важкий танк Pz V «Пантера»

Гітлерівська «відповідь Чемберлену», точніше, Черчіллю, Рузвельту та Сталіну. «Пантера» мала потужний двигун, товстезну броню та феноменальну гармату, снаряд якої з початковою швидкістю понад 1100 м/с легко трощив усі без винятку тодішні радянські танки.

Маса – 45 т; екіпаж – 5 людей; озброєння – одна 75-мм гармата, два 7,92-мм кулемети; товщина броні – до 110 мм.

Радянський середній танк Т-34-85

Результат «шокової терапії» під Курськом. Лихоманкові конструкторські пошуки тривали півроку, і танк почали випускати серійно лише від січня 44-го. Отримавши гармату більшого калібру та посилене бронювання, він ще сяк-так міг упоратися з новими версіями Pz IV. Але йому ніколи не судилося стати гідним суперником «чорної кицьки вермахту»: «Пантера» була значно важчою, рухливішою та краще озброєною.

Маса – 31,5 т; екіпаж – 5 людей; озброєння – одна 85-мм гармата, два 7,62-мм кулемети; товщина броні – до 90 мм.

Британський крейсерський танк А34 «Комета»

Саме ця машина, на думку переважної більшості експертів, і є найкращим серійним середнім танком Другої світової. «Комета» переважала радянські та американські середні танки за всіма базовими показниками, хіба що трохи поступаючись німецькій «Пантері» у бронюванні. При цьому у швидкості та маневреності рівних їй не було! Щоправда, «Комета» встигла повоювати у Західній Європі лише п’ять тижнів.

Маса – 33 т; екіпаж – 5 людей; озброєння – одна 75-мм гармата, один гранатомет, два 7,92-мм кулемети; товщина броні – до 101 мм.

«Тигр» проти ИС-2

Над проектом німецького важкого танка активно працював доктор Фердинанд Порше (фірма, заснована ним, досі випускає престижні спортивні авто). Перші «тигри» з’явилися на фронті ще наприкінці 1942 р., причому за досить курйозних обставин: німці вирішили випробовувати новий важкий танк на болотяній місцевості під Ленінградом, через що кілька машин загрузло у багнюці. Один «Тигр» вдалося захопити неушкодженим та відбуксирувати на радянську територію. Грізний 55-тонний танк ретельно вивчили, обстріляли усіма можливими видами артилерійських боєприпасів і… спокійно забули про нього. Принаймні, жодних корисних висновків радянське командування не зробило, й на озброєнні Червоної армії й далі залишалися важкі танки лише одного типу – старі КВ-1 із слабенькою коротенькою 76-мм гарматою. «Перехреститися» примусив лише «грім під Курськом»: конструкторські бюро в пожежному темпі почали розробляти новий важкий танк. Нашвидкуруч зліплений ИС-2 страждав безліччю «дитячих хвороб»: ходова частина була вкрай ненадійною, двигун занадто слабким, умови для роботи екіпажу практично каторжні… Конструктори довго думали, яку гармату поставити на «важкий танк прориву», як охрестили ИС-2 деякі кабінетні стратеги. 85-мм? Занадто просто, до того ж, таку гармату вже має новий середній танк. 100-мм? Хороша потужна гармата, але вимагає значних удосконалень. Вирішили – 122-мм. Неймовірний для тодішній танків калібр зумовив одну особливість: так зване «окреме заряджання». Тобто, 122-мм снаряд загальною вагою 25 кг складався з двох частин. Спочатку танкіст закладав у гармату власне снаряд, а потім гільзу з порохом. В результаті скорострільність ИС-2 становила лише 2-3 постріли за хвилину.

Уявімо собі, що на полі бою зійшлися ИС-2 та «Тигр». Припустімо, танки обмінялися першими пострілами й обидва не влучили. І от, поки екіпаж радянського танка перезаряджає гармату, в його башту вже влітає 88-мм німецький снаряд – другий, а невдовзі й третій. Бо скорострільність «Тигра» – до 7 пострілів за хвилину! За таких умов повноцінним суперником «Тигра» могли стати лише два-три ИС-2. І це – не забуваймо! – найпотужніші радянські серійні танки Другої світової!..

Німецький важкий танк Pz VІ Н «Тигр»

«Нічний кошмар» радянського піхотинця: лобову броню «Тигра» не пробивали ані протитанкові рушниці, ані полкові «сорокап’ятки», ані 76-мм гармати з відстані понад 1 км! Німці, довго не мудруючи, поставили на свій танк трохи видозмінену зенітну гармату з напівавтоматичним заряджанням.

Маса – 55 т; екіпаж – 5 людей; озброєння – одна 88-мм гармата, два 7,92-мм кулемети; товщина броні – до 110 мм.

Радянський важкий танк ИС-2

Велетенська гармата небаченого для танків калібру виглядала грізно, але її бронебійний снаряд не давав твердої гарантії ураження «тигрів» та «пантер» з далеких дистанцій. Тому танкісти ИС-2 «полювали на звірів», заряджаючи у «казенник» фугасно-осколковий снаряд. Його кінетична енергія розривала зварювальний шов ворожої башти, не пробиваючи броньові плити, а відриваючи їх одна від одної!

Маса – 46 т; екіпаж – 5 людей; озброєння – одна 122-мм гармата, один 12,7-мм кулемет, три 7,62-мм кулемети; товщина броні – до 120 мм.

Далі буде.