День Поразки

День Поразки

Цю дату було затерто гумкою мовчання, а на її місці написано інші – теж важливі, але зовсім не ті.

Кожного року у переддень 9 травня та 22 червня телебачення здійснює звичний ритуал – анонсує старі фільми, присвячені війні. І так само звично ми вп’яте, вдесяте, вдвадцяте подумки підспівуємо «Смуглянку», переживаємо за Штірліца (якого Мюллер знову в’їдливо попросив залишитися) та мало не плачемо над долею капітана Цвєтаєва, каска якого драматично пливе у темних водах Шпреє…

Наші знання про війну – дивний калейдоскоп, складений із забобонної віри в абстрактний «героїзм народу», з церемоніального перегляду не зовсім щирого радянського кіно та звичного перечитування офіціозних мемуарів. Ми знаємо, що подвиг Гастелло житиме в віках; що Т-34 – найкращий танк війни; що на Курській дузі СРСР здобув історичну звитягу. Ми точно знаємо, що 9 травня нам слід неодмінно відсвяткувати День Перемоги, і ми завжди до цього готові.

Видео дня

Єдине, до чого ми категорично не готові – з тією ж регулярністю щороку відзначати 9 липня День Поразки...

Статистика проти патріотичної брехні

Колись, ще в радянській школі автор цих рядків – як справжній допитливий піонер! – довго й без особливого успіху намагався на уроках історії отримати відповідь на одне просте запитання: якими силами оперувала Червона армія на європейському

ТВД у червні 1941 року? Справді-бо, у підручнику дуже чітко змальовано образ ворога: 190 дивізій, 3,5 тис танків й таке інше. Але що являла собою «непобедимая и легендарная»? Скільки, чого і як вона могла протиставити лютому агресору? Вчителька історії, не позбавлена інстинкту самозбереження, мудро уникала відповіді. Швидше за все, просто її не знала. Бо лише зараз ці дані позбулися грифу «совершенно секретно», і лише зараз ми можемо зазирнути у справжню безодню…

Отже, 1 червня 1941 р. танковий парк Червоної армії нараховував 23106 танків, з яких у стані бойової готовності було – 18691. У п’яти прикордонних округах (Ленінградському, Прибалтійському, Західному Особливому, Київському Особливому та Одеському) у боксах та під відкритим небом стояло 12782 танки. З гарматами, кулеметами та екіпажами. Готові, згідно з тодішньою військовою доктриною, будь-якої миті рвонути туди, куди їх пошле товариш Сталін.

І ось у цю могутню країну вторгається вража сила, попереду якої – лише якихось 3500 броньованих машин. Причому половина з них – це легкі Pz I та Pz II, які для бою не годяться, хіба що для розвідки. Друга світова війна давно триває, і всі вже (особливо після блискавичного розгрому Франції) зрозуміли: долю її вирішать не окопи й гармати, а танки й літаки. Наступ сильніший за оборону – перемагає той, хто швидше рухається! І вермахт діє дуже хутко: через тиждень боїв його передові загони вже беруть Мінськ. Що ж робить у ці дні радянська сталева армада, яка кількісно переважає ворога майже учетверо, а якісно – просто незліченно?

Достеменно невідомо. Ми знаємо тільки, що з-поміж 20 механізованих корпусів 6 нібито билися в районі Шауляя, Гродно та Бреста. Потім до них – знову ж таки, нібито – доєдналися ще 8 корпусів. А ще чотири нібито завдавали контрударів в районі Луцьк – Броди. Чому «нібито»? Тому, що в хаосі бліцкригу командири цих корпусів, швидше за все, доповідали у Москву не те, що відбувалося насправді, а те, що могло б урятувати їх від швидкої розправи в катівнях НКВС. Сьогодні ми упевнено можемо говорити лише про масштаби втрат бронетанкової техніки:

а) прибалтійська операція (22.06.41 – 09.07.41): втрачено 2523 танки;

б) білоруська операція (22.06.41 – 09.07.41): втрачено 4799 танків;

в) в Західній Україні (22.06.41 – 09.07.41): втрачено 4381 танк.

Усього втрачено 11703 (від початкової кількості 12782).

Німецький легкий танк PzIІ А

Саме на цьому «горбоконику» гітлерівці тріумфально в’їжджали до Праги, Відня, Варшави та Парижа – незважаючи на його символічну броню та сміховинну гарматку.

Маса – 8,9 т; екіпаж – 3 людей; озброєння – одна 20-мм гармата, один 7,92-мм кулемет; товщина броні – до 15 мм.

Радянський важкий танк Т-35

Мав три гарматні башти та дві кулеметні. Теоретично міг здолати десяток PzIІ. Практично – 1941 року став улюбленим німецьким атракціоном: агресори залюбки фотографувалися біля цих «лінкорів», що їх у паніці кидала напризволяще деморалізована Червона армія.

Маса – 55 т; екіпаж – 11 людей; озброєння – одна 76-мм гармата, дві 45-мм гармати, п’ять 7,62-мм кулеметів; товщина броні – до 30 мм.

PzIV проти Т-34

Іншими словами, за два тижні СРСР загубив практично все, що змучений народ цієї країни ціною нелюдських жертв набував протягом багатьох років колективізації та індустріалізації. Станом на 9 липня Радянський Союз зазнав повної технологічної та гуманітарної поразки. Жах якої доповнили трохи пізніше військові катастрофи під Києвом та Вязьмою (в сумі яких лише у полон потрапили понад 1,3 млн. солдатів та офіцерів ЧА). Та маса переляканих і голодних людей в негарній уніформі, яка котилася на схід, без танків, авіації та будь-якої надії, – це вже була не армія. Велика, за європейськими поняттями, віддаленість столиці від кордону протягла агонію до зими, коли у війну втрутилися вже зовсім інші фактори: далекосхідні резерви та «генерал мороз». Радянське керівництво встигло за цей час оговтатися і, головне, евакуювати за Урал більшу частину танкового виробництва, перш за все – з Харкова. Фактичну поразку було відкладено. Історія дала велетенський країні останній шанс.

Варто нагадати, що СРСР до цього беззаперечно домінував у Європі не лише за кількістю,

але й за якістю танків. Від 1939 року випускалися досить потужні на той час важкі КВ-1, а від 1940 року – середні Т-34. Нічого подібного німці не мали: їхні середні танки Pz IІІ та Pz IV несли слабше озброєння та бронювання, а важкі танки взагалі були лише у стадії проектування. Якщо уважніше придивитися до ситуації, можна помітити цікаву річ: маючи перевагу у бронетехніці, СРСР примудрився вщент програти кампанії 41-42 р.р. Водночас після Сталінграду, коли вермахт почав отримувати нові бойові машини для «фолу останньої надії» під Курськом, Червона армія поволі, але невблаганно почала перебирати стратегічну ініціативу. Парадокс?..

Німецький середній танк PzIV F

Основна бойова машина вермахту 1941-1942 р.р. Коротеньке «рильце» гармати не могло розігнати снаряд навіть до швидкості 400 м/с. Відтак PzIV був безсилим проти Т-34 та КВ-1. Але на цих кумедних «слониках» німці докотилися до околиць Москви, виграли весняно-літню кампанію 42-го та вийшли до Волги й Кавказу.

Маса – 23,6 т; екіпаж – 4 людей; озброєння – одна 75-мм гармата, два 7,92-мм кулемети; товщина броні – до 50 мм.

Радянський середній танк Т-34

Маючи приблизно однакові параметри із PzIV, значно переважав «фріца» в потужності бронебійного снаряду. Саме у цей період війни один з німецьких воєначальників з розпачем назвав Т-34 «кращим танком у світі». Але вже з початком 1943 р. цей «крик душі» втратить актуальність: PzIV отримає довгоствольну 75-мм гармату, а влітку з’являться перші німецькі броньовані «хижаки».

Маса – 26,8 т; екіпаж – 4 людей; озброєння – одна 76-мм гармата, два 7,62-мм кулемети; товщина броні – до 45 мм.

Далі буде.