Українців поголовно змусять вивчити «Купила мама коника...»

Українців поголовно змусять вивчити «Купила мама коника...»

На Перших Президентських слуханнях Віктор Ющенко наголошував на тому, що гуманітарна політика нашої країни є складовою національної безпеки. Можна тільки уявити, яка у нас безпека, коли гуманітарна політика України останнім часом перетворилася на об’єкт анекдотів, приказок та жартівливих історій.

Може, і не хотів цього Віктор Андрійович. Може, і не повинен він відповідати за дії своїх родичів, кумів чи радників, а тому, мабуть, і не зі зла провідними напрямками української культури стали бджільництво, Трипілля та Мистецький арсенал. Бджільництво – річ, звичайно, дуже корисна і позитивна для українців. З цим не будемо сперечатися… А от плани Президента стосовно двох інших його захоплень, пов’язаних з музейними справами, як мінімум, заслуговують на громадське обговорення.

Видео дня

Наприклад, добра ідея зі створення музеїв Трипілля перетворилася на механічне, сліпе виконання розпоряджень згори, зумовлене страхом чиновників на місцях втратити свої посади. Тому одночасно з паперовою тяганиною владні розпорядження висміюються діячами культури та музейної справи зокрема. Наприклад, черкаські фахівці-історики і досі розводять руками з посмішкою на обличчі, розповідаючи, що в їхній області за ініціативою Президента планується створити 2-3 трипільських музеї. При цьому вони не уявляють, як в степу, посеред поля, де немає ніякої інфраструктури, навколо двох каменюк (зовсім звичайних на вигляд) можна створити справжній МУЗЕЙ трипільської цивілізації. І це при тому, що навіть найбільша музейна споруда Черкаської області - обласний краєзнавчий музей – доживає останні дні і ледь зволить кінці з кінцями. А про районні музеї можна взагалі не говорити…

Крім цього, всьому світові керівництвом України, по суті, нав’язується проведення численних спеціалізованих виставок, присвячених Трипіллю. Причому, цивілізовані країни дивуються, що під егідою родини нашого Президента на цих виставках презентуються експонати сумнівного походження: переважно з приватних колекцій та «чорної археології».

До речі, у зв’язку з останнім, не так давно сталася не зовсім приємна для України історія, коли на всесвітню виставку «Експо-2005», що проходила в Японії, Службою безпеки України було заборонено вивозити експонати трипільської культури з колекції Олександра Поліщука. Експерти з національного музею історії України та державної служби охорони культурної спадщини підтвердили незаконність такого вивезення. Проте, як часто це робиться, протягом одного дня з’явилося рішення суду (причому його засідання відбулося без участі правоохоронців та експертів), яке визнало дії правоохоронців незаконними. Кажуть, допоміг «зам’яти» цю справу народний депутат Петро Ющенко, помічником якого є власник колекції пан Поліщук.

З «Мистецьким арсеналом» у нас також, на жаль, трапилася сумна історія. Ідея створення «українського Лувру» перетворилася спочатку на засіб своєрідного «відбілення» для кучмістів-мільйонерів та забезпечення співпраці олігархів з новою владою. А пізніше вона стала майже ідеальною схемою для відмивання і розкрадання меценатських коштів. Щоправда, після перевірок КРУ та оприлюднення деякої інформації у ЗМІ, Державне підприємство «Мистецький арсенал» змушені ліквідувати…

Зрозуміло, що такі, м’яко кажучи, неприємності з культурними ідеями Віктора Ющенка перш за все б’ють по іміджу самого Президента. Але крім нього є ще кілька людей, які визначають пріоритети гуманітарної політики нашої країни та вкладають їх у вуста глави держави. Ключовою особою серед них є його брат Петро Ющенко. Не є секретом, що серед його ініціатив - заміна багатьох керівників музеїв та кандидатура Ігоря Ліхового на посаду міністра культури.

Міністерство культури і туризму останнім часом стало чи не найслабшою ланкою в системі уряду. То ним керувала кума Віктора Ющенка, співачка Оксана Білозір, діяльність якої в міністерстві звелася, по суті, до організації за бюджетні кошти кількох концертів за її участі. То - екс-директор канівського Шевченківського національного заповідника, який навіть не спромігся вчасно закласти у бюджет кошти на розвиток цього музею і який, судячи з вражень працівників Мінкульту, так і не вийшов далі за межі думання директора регіонального музею…

Проте, в Мінкультури постійно створюються робочі групи, які працюють над розробкою та реалізацією гуманітарної політики держави, що диктується згори. Так, наприклад, напередодні виборчої кампанії вищезгадані креативщики у цій сфері «з огляду на потребу розвитку і виховання культури народу та привернення світової уваги до української громадськості» просили підтримати доволі цікаві та неординарні на наш погляд культурно-мистецькі проекти. Ось деякі з них:

1. Проект «300 пісень», суть якого полягає в тому, щоб «кожен українець (як і японець) знав по 300 пісень (?!). Для цього пропонується задіяти всі культурологічні фонди, Міністерство освіти, Міністерство культури, обласні, районні, міські держадміністрації, сільські ради, профспілки.

2. Проект «Зрима пісня». Виявляється, він зараз вже перебуває в дії, але пропонується зробити цей проект загальнонаціональним рухом «з наданням йому статусу державного значення та відповідного фінансового забезпечення для проведення теоретичних досліджень і практичної роботи з виховання національно свідомих, освічених патріотів».

3. Проект «Дні Роксолани в Туреччині» має нагадати народові, що українки були дружинами турецьких султанів Сулеймана пишного, Мухаммеда IV, Османа ІІ, Османа ІІІ. До речі, говорять, що вже зараз відповідна «делегація» на чолі з Петром Ющенком та Ольгою Сумською розпочала розвідувальний туристичний рейд по місцях «бойової слави» Роксолани.

4. За проектом «Київ заповідний» пропонується гору Щекавицю та Хоревицю зробити державним історичним заповідником, а на Щекавиці створити національний Пантеон.

5. Цікавим є проект «Десятинна церква», за яким передбачається «не реставрація, не реконструкція, а створення пам’ятника предкам – зодчим, художникам і оборонцям-патріотам, захисникам Києва. Створення національного заповідника «Город Володимира».

6. Незвичним є також проект «Труханів острів», який планується перетворити «у найбільший у світі гідропарк. Створити український «Діснейленд», який перетворив би Київ в туристичну Мекку світу» (!).

7. Суть наступного проекту - мовою оригіналу: «Створити на батьківщині с. Стеблів музей Василя Авраменко, відомого Хореографа, який жив і працював у Канаді та США, там само народився Нечуй-Левицький, який теж заслуговує на більш достойне відзначення».

Це – лише 7 із 26 геніальних проектів, які були адресовані Петром Ющенком, Анатолієм Гайдамакою (позаштатний радник Президента) та Володимиром Нероденком (народний артист України, член президії Фонду культури, член Художньої ради України) для підтримки віце-прем’єру Кириленку, міністру культури Ліховому та голові Комітету з питань духовності Танюку. До речі, вже по кожному з них, зважаючи на поважність особи Петра Андрійовича, в Мінкультури створені робочі групи, які розробляють відповідні пропозиції щодо реалізації цих проектів.

Виходить, що без знання 300 українських пісень, проведення Днів Роксолани у Туреччині, державного заповідника на горі Щекавиці чи найбільшого у світі гідропарку на Трухановому острові ми не зможемо виховати культуру нашого народу та не привернемо світову увагу до української громадськості, як того хоче брат Президента і його позаштатний радник.

Можливо, всі перелічені проекти – такі ж нагальні проблеми української культури, як і бджільництво з Трипіллям… Але чи потрібно створювати в Україні нові музеї в такій кількості, особливо, зважаючи на стан вже існуючих? Крім того, серед актуальних та болючих «гуманітарних» питань залишається вітчизняний кінематограф, книговидання, освіта, мова врешті решт тощо. Але, скоріш за все, радників Віктора Андрійовича ці питання менш хвилюють.

Тому, якщо Президент насправді вважає, що гуманітарна політика – це частина національної безпеки, то йому треба самому якомога швидше звернути на неї увагу. Інакше національна безпека дуже скоро опиниться під загрозою…

Руслана Левицька